Микола Рішко: «ГОЛУБИНСЬКИЙ БУДИТЕЛЬ МИХАЙЛО МОЛНАР»

 

Молнар Михайло Іванович - педагог, письменник, фольклорист, етнограф, краєзнавець. Народився 4 лютого 1912 року в с. Голубине, Березького комітату в сім’ї малоземельного селянина. Серед 8 дітей був найстарший.

Уже в стінах сільської народної школи, під впливом директора Адальберта Бучини, в маленького голубинця проявляється національна самосвідомість. Завдячуючи настійним проханням директора школи, батьки погодилися віддати малого Михайла в Мукачівську державну реальну російську гімназію. Та через високу плату за харчування в гімназійному інтернаті ( 300 крон), йому довелося 1 рік вчитися в Ужгородській русинській школі, де він за відмінне навчання отримав стипендію в розмірі 225 крон. До речі, Ужгородський інтернат для хлопців «Школьная помощь» утримувався з фондів емігрантки «Брешко – Брешковської.

Останні сім класів Михайло Молнар навчався в Мукачівській гімназії з російською мовою навчання. На цей раз в державному інтернаті жив і харчувався безплатно. Навчаючись у гімназії, він виконував обов’язки бібліотекаря гімназійної бібліотеки, був головою самоосвітнього гуртка, приймав участь у скаутському русі, грав у футбольній команді СК «Духнович», як репетитор (за оплату) готував інших учнів. Як член ініціативної групи брав участь у створенні першого самоосвітнього журналу «Наші стремління», для якого художньо оформив обкладинку. У першому номері цієї новинки була вміщена його стаття про народні звичаї та святкування Святого вечора у Голубиному. Відповідно, в гуртку відбулося його знайомство з майбутніми видатними письменниками краю А. Карабелешем, М. Поповичем, О. Білецьким, І. Керчею, В. Добошем та іншими.

Педагогічна династія Павлишинців (доповнено)

 Іван Павлишинець народився 12 вересня 1863 року в с. Доробратово Іршавського району в сім’ї Василя Павлишинця та Пелагеї Чепак.  Після закінчення учительської семінарії  працював помічним вчителем  в с. Макарьово.

23 лютого 1888 року поєднав свою долю  з Юлією Гурей дочкою вчителя с. Тур’я-Пасіка  Теодора Гурея та Йозефіни Анталоці (яка походить з дворянського роду Antalóczy de Antalócz Грамота шляхетства і герба отримано від Короля Фердинанда II в Відні, 15 листопада 1628 року). Після одруження Іван Павлишинець перевівся   працювати вчителем у Тур’я Пасіку де попрацював до самої смерті в 1918 році.

В родини Івана Павлишинця народилося одинадцять дітей чотири дочки та сім хлопців, більшість з яких здобули освіту вчителя і працювали сільськими вчителями, можна сказати про започаткування  вчительської  династії Павлишинців на Перечинщині.

Старший син Миколай (1888- 1954) після закінчення вчительської

семінарії працював вчителем в Ладомирові (тапер Словацька республіка), а з 1920 року до виходу на пенсію в с. Ворочово  Перечинського р-ну. Разом з священиком Сіоном Сільваєм створили в селі чотириголосий хор селян.  На сцені зробили постановку сільського народного весілля. Хор Ворочова  в тридцчтих  роках минулого століття  з тріумфом виступав  на театральних сценах Ужгорода, Пряшева та Кошиць. Разом з дружиною Лаврою Шолтис (1892-1954  виростили трьох дітей, які також присвятили своє життя вихованню підростаючого покоління. 

Дочка Лавра Макара (1912-2005)   працювала вчителем початкових класів спочатку в Порошкові та Заричові, а з 1949 року до виходу на пенсію в 1967 році, вчителем початкових класів в Сімерській восьмирічній школі.

290 років від дня народження єпископа Мукачівського Андрея Бачинського

Єпископ Андрей Бачинський народився  14 листопада 1732 року в сім’ї  священика Теодора Бачинського (1693-1775) та Анни  в селі Бенятина Унгського комітату (тепер Східна Словаччина). Початкову освіту отримав, як і більшість дітей священиків того часу, від батька.

Коли Андрею виповнилось десять років, він в Ужгороді успішно складає іспит згідно з програмою народної школи. І батько віддає його для продовження навчання  до Ужгородської гімназії, яка належала тоді єзуїтам. Під час навчання Андрея в гімназії єпископ Мануїл Ольшавський завжди тримав його в полі зору. І коли Андрей у 1752 році здобув середню освіту, єпископ  вислав його для продовження навчання  на богословському факультеті Трнавського університету.  Навчання йому давалось легко, без труднощів. Андрей завжди був одним із кращих  учнів богословського факультету.

Закінчивши богословські студії, Андрей повертається додому.  2-го вересня 1756 року єпископ Мануїл Ольшавський, як неодруженого, висвятив його на священика. Але після висвячення Андрей повертається в Трнаву, щоб продовжити навчання. У 1758 році о. Андрей Бачинський, здобувши  вчений ступінь доктора теології, повертається до своєї єпархії. У цьому ж 1758 році єпископ Мануїл Ольшавський призначає його  помічним священиком в містечко  Дорог (тепер Гайдудорог в Угорщині). У 1760 році о. Андрей Бачинський став парохом містечка Дорог і деканом Дорозького деканату, а пізніше — Саболчським і Сатмарським архідияконом. Андрей Бачинський протягом дванадцяти років був парохом міста Дорог.

105-річчя від дня народження ісповідника віри отця Віктора Дулішковича

 

Віктор Дулішкович народився 19 жовтня 1917 р. в с. Негрово Іршавського р-ну в сім’ї греко-католицького священика. 

Батьки: Його батько Євмен Дулішкович народився 28 квітня 1889 року в сім’ї греко-католицького священика Олексія Дулішковича та Емілії Токач у Сускові, що під Свалявою. Після закінчення гімназії в Ужгороді він продовжив здобувати освіту в 1907 році в Ужгородській духовній семінарії. Після рукоположення на священика 22 грудня 1912 року в Ужгородському кафедральному храмі Євмен Дулішкович був призначений парохом у село Негрово. З 1939 по 1949 роки він священик у Мукачеві та архідиякон Березького архідияконату. 

18 травня 1949 року о. Євмен Дулішкович був засуджений на 10 років із позбавленням волі та на 5 літ із позбавлення громадянських прав. Строк він відбував у Мордовських таборах ГУЛАГу. В Мукачево повернувся 13 жовтня 1955 року під час «хрущовської відлиги». Втім, через три роки о. Євмен помер, на його здоров’ї позначилися погані умови перебування в таборах.

Його мама Маргарета Сабов народилася 15 лютого 1893 року в сім’ї греко-католицького священика Даниїла Сабова і Марії Горзов в селі Імстичево Іршавського району. Вийшовши заміж 19 листопада 1912 року за богослова, майбутнього священика, ділила з ним усі життєві випробування. Разом з чоловіком виховали шістьох дітей: Тиберія 1913 р.н., Євгена 1915 р.н., Віктора 1917 р.н., Олександра 1923 р.н., Георгія 1928 р.н. і Марію 1931 р.н.  Померла 28 лютого 1970 р. на 78-му році життя в м. Мукачево.

Старі рецепти русинської кухні. Рецепти за яким готували мої бабуся та мама. Це смаки мого дитинства

 

Микола Рішко: "ЗБЕРЕЖЕНА СВЯТИНЯ"

      

Нині, на початку  третього тисячоліття, вирішується, яким воно буде, - епохою духовного відродження чи ще більшого забуття істинних цінностей через суєту суспільства, одержимого матеріальним.

      Згідно з ученням церкви, світ, що оточує людину, освячується і духовно зростає від її молитов, від молитов, щ звершуються в церквах та монастирях. Дуже важливо, щоб молитви, що звершуються в наших храмах були провідниками гармонії, Божественної благодаті, та розвивалися і процвітали, наповнюючи серця тих, хто слухає і бере участь у ньому. Такий розвиток змінює нас, нашу роль у нашому житті.

    Такі думки приходять мені в голову, гортаючи  книга авторства Володимира  Фенича та Михайла  Садохи «Короткий історичний нарис Свято – Миколаївської церковної громади села Доробратова Мукачівської греко – католицької  єпархії» - це історичний посібник та книга роздумів про історію окремо взятої церковної общини села  Доробратова , що на Іршавщині з далеких 1357 – 1368 років до наших часів.

Сьогодні виповнилося 110 років з дня народження сповідника вірності отця Даниїла Бачинського

 

Бачинський Даниїл (молодший), парох Цегольні-Ужгород. Народився 25 листо­пада 1911 року в с. Сільце Іршавського району в сім’ї свя­щеника. Гімназію і семінарію закінчив в Ужгороді. Одру­жився, дружина – Іванчо Марія-Анна (мали четверо ді­тей). Його рукопо­ложив на священи­ка 12 серпня 1934 року єпископ-ординарій Олександр Стойка. Парох с. Підполоззя Воловецького району, в 1938-41 рр. — по­мічний священик в Мукачеві, потім, до 1945 року викладає Закон Божий і ма­тематику в Мука­чівській гімназії. З 1945 року — парох Цегольні в Ужгоро­ді.
     27 жовтня 1947 року о. Д. Бачинського було важко поранено під час за­маху біля с. Іванівці. Це було здійснено працівни­ками мукачівської міліції, за наказом першого секретаря ЦК КПРС України Хрущова на вимогу міністра МВC УРСР Савченка, проти владики Теодора Ромжі та його супроводу. 

Отець Бачинський мав пролом черепа, перелом ребер, лопатки та правої ноги в колінному суставі. Три тиж­ні був непритомним. З Мука­чівської лікарні його виписали після трьохмісячного лікування, але довго лікувався і вдома в Ужгороді. Органи безпеки сподівалися на те, що отця Бачинського, здоров’я якого дуже постраждало, вдасться схилити на прийняття Православ’я. Але отець Даниїл духовно зали­шився здоровим, він катего­рично відмовився зрадити свою Церкву. 

КҐБ заарештувало отця 21 червня 1949 року, з ужгородської в’язниці його переве­ли у слідчий ізолятор київської в’язниці КҐБ, так званої «на Короленка»

Микола Рішко «ІВАН СЕМЕДІЙ – МОЙСЕЙ СРІБНОЇ ЗЕМЛІ»

      

                                                      

                                                          «…Пророком для народів Я тебе призначив».

                                                                                                                           (Єр.: 1.5).  

26 червня 2021 року громадськість Закарпаття буде відзначати 100 років від дня народження блаженної пам’яті єпископа Мукачівського Івана Семедія. Ця дата дає привід кожному віруючому задуматися над життям та діяльністю цього єпископа, якого Бог дав нашій землі , як провідника нашого народу, який вивів нашу церкву з мраку комуністичного безбожництва, та згадати роль Івана Семедія в розбудові духовного життя нашого краю та створення всіх церковних структур церкви Закарпаття після проголошення незалежності нашої держави.

Народився Іван Семедій 26 червня 1921 року в селянській сім’ї Івана Семедія та Марти Купар в с. Мала Копаня, Виноградівського району. Був вихований у християнській глибоко віруючій родині, яка виховала та закріпила в його серці віру в Христа і любов до Нього.

Після сільської школи Іван потупив до Хустської гімназії, після закінчення якої у 1942 році вступив до Ужгородської духовної семінарії. У 1944 році не закінчивши духовної семінарії став добровольцем Чехословацького легіону. У 1945 році продовжив , навчання в духовній семінарії, а в 1947 року закінчив семінарію. 6 липня 1947 року отримав священичі свячення з рук Блаженного єпископа Теодора Ромжі. Іван Семедій був висвячений целібатом, тобто неодруженим священиком.

Некролог почесному каноніку Мукачівської греко-католицької єпархії, пароху Лютянському Едмунду Михайловичу Бачинському за 1898 рік

Beregszász  Kárpáti lapok 1898.

Сумна подія. 

27 вересня поточного 1898 року на 81-му році життя  відійшов у вічність Едмунд- Євген Бачинський з Бачини, почесний каноник Мукачівської єпархії, декан Ставнянський, парох Лютянський, радник Святого Престолу, член Унгського повітового законодавчого Комітету.

Відома і шанована особистість, представник древнього роду Бачинських, цей патріарх з добрим  і мудрим поглядом , без малого пів століття відігравав справді визначну роль як у житті єпархії , так і всього повіту Унг.

Він пропускав через себе всі проблеми Верховини; не було там справи, в якій би він не просто приймав участь, а частіш за все спрямовував і керував.

З його порадами та підтримкою рахувався кожен, хто хотів чогось домогтися в Ужанській Верховині. Він був почесним учасником всіх повітових зборів і часто привертав до себе увагу чітким і захоплююче діалектичним змістом своїх пропозицій, щедро ділився знаннями та досвідом із своєї життєвої скарбниці.

На ниві економіки він також досяг значних успіхів- коневодство було його найулюбленішим захопленням, а жеребчинець відомий на всю країну.

Як духовник,  о. Едмунд  був прикладом для всіх , і своїм ревним служінням роздобув собі те, що не має ціни- безроздільну любов та відданість своїх вірян, які супроводжували його на протязі довгих років.

Відчуваючи близький кінець свого земного життя, він зібрав навколо себе своїх парафіян і в прощальних словах заповідав їм

Освячення нової кам’яної церкви в Люті на Березнянщині 20 серпня 1882 року

 

З угорської періодики Beregszász  Ung  1882        Святкування освячення церкви. З гірської частини нашого повіту ми щойно отримали наступні рядки: На місці дерев‘яного храму с. Люта , що дотла згорів 10 грудня минулого(1881)року, сьогодні вже стоїть велична кам‘яна церква з  білою вежею , вкритою бляхою. За зведення її лютянці, які подолали неймовірні труднощі, ще довго славитимуть свого завзятого ревного пастиря о. Едмунда Бачинського, чия невтомна та наполеглива праця уможливила нинішнє святкування. Потрійну долину Люти прикрашає  біла  вежа, такий-собі  символ меланхолійної гармонії, що сповіщає про празненство освячення. На площі ,1,5 ( *якась невідома мені міра площі) лютянської долини  вирує натовп з 5 тис. людей у барвистому святковому одязі, тут представлені всі навколишні села, а саме: свої процесії прислали Тихий, Сухий, Гусний,Вішка, Луг, Волосянка, Ужок, Соль , Ставне. Урочистості розпочалися  20 вересня(1882)о 9 годині ранку за участю  почесного каноніка  о. Едмунда Бачинського, який був удостоєний честі освячувати церкву, о.Густава Ґуловича, костринського, о.Андрія Бачинського, тишанського, о. Івана Косея, волосянського, душпастирів та 7 дяків.

Репортаж в угорській періодиці про весілля дочки лютянського пароха Едмунда Бачинського - Ізабелли з Балажем Сёлёшші

 

У рубриці «Листування» Дюла Руттнер 5 серпня 1891р. Пише наступне:

Весілля на Верховині.

4-го дня поточного місяця наймолодша донька почесного каноніка , декана лютянського Едмунда Бачинського Белла та Балаж Сёлёшші, попечитель моргитсиґетського сиротинця, присягли одне одному у вічній вірності у Лютянській церкві.

Посадженими батьками були Антал Ронаї головний лісовий міністерський радник і Дюла Дрогобецький, директор освіти, та високоповажні пані  Орестова Сабо  (*Ілона Гомічко) і Яношова Брадач, а дружками-Ірма Балог (* племінниця нареченої) та Анна Ронаї молодша.

Церемонію вінчання здійснював о. Дюла Дрогобецький замість Його Преосвященства єпископа Юлія Фірцака. (*видно, мав справи більш невідкладні).

Гості:  Дежё Дурчак з сином Андором з Ужгорода, Сёлёшші Антал з Марґітсіґета, Янош Брадач з дружиною, Анна Ронаї молодша, Женька Попович, Ілона Якаб, Елемир Ковашші, Микола Лавришин,  Томчані , Віттіх, Кметоні, Бітера, Балог- лісники- практиканти.

В присутності численних родичів та односельців А. Ронаї у своїй зворушливій промові  «попрощав» дочку від батьків, після чого процесія із 15 пар послідувала до церкви, щоб засвідчити принесення присяги.

Священик після гарної Святої проповіді на мадярській мові повінчав любовну пару.

Після вінчання , провівши молодих до батьківської хати, гості сіли за вбраний квітами святковий стіл.

Лист греко-католицького священник Едмунда Бачинського до Лайоша Кошута від 20 травня 1849р.

 

Лист о. Є-Е Бачинського до Лайоша Кошута від 20 травня 1849р.  Цього листа знайдено у маєтку Йенё  Еётвёша, сина колишнього найменьського землевласника і повноважного урядового комісара повітів Берег та Унг 1848-49 років Томаша Еётвёша. Він є  виключно цікавим  історичним документальним свідченням того, як поводилися греко- католицькі священики  у часи визвольної війни 1848-49 років. Листа написав о. Євген- Едмунд Бачинський, тодішній гр-кат парох с. Голубиного губернатору ( правителю) Лайошу Кошуту. Його було 31 травня 1849р. передано урядовому комісару Томашу Еётвешу з метою предметного врегулювання ситуації. Лист, якого публікуємо ,не потребує коментарів. Ці історичні рядки є безцінним свідченням того, як у греко- католицьких священицьких  колах Підкарпаття сприймалася