Некролог почесному каноніку Мукачівської греко-католицької єпархії, пароху Лютянському Едмунду Михайловичу Бачинському за 1898 рік

Beregszász  Kárpáti lapok 1898.

Сумна подія. 

27 вересня поточного 1898 року на 81-му році життя  відійшов у вічність Едмунд- Євген Бачинський з Бачини, почесний каноник Мукачівської єпархії, декан Ставнянський, парох Лютянський, радник Святого Престолу, член Унгського повітового законодавчого Комітету.

Відома і шанована особистість, представник древнього роду Бачинських, цей патріарх з добрим  і мудрим поглядом , без малого пів століття відігравав справді визначну роль як у житті єпархії , так і всього повіту Унг.

Він пропускав через себе всі проблеми Верховини; не було там справи, в якій би він не просто приймав участь, а частіш за все спрямовував і керував.

З його порадами та підтримкою рахувався кожен, хто хотів чогось домогтися в Ужанській Верховині. Він був почесним учасником всіх повітових зборів і часто привертав до себе увагу чітким і захоплююче діалектичним змістом своїх пропозицій, щедро ділився знаннями та досвідом із своєї життєвої скарбниці.

На ниві економіки він також досяг значних успіхів- коневодство було його найулюбленішим захопленням, а жеребчинець відомий на всю країну.

Як духовник,  о. Едмунд  був прикладом для всіх , і своїм ревним служінням роздобув собі те, що не має ціни- безроздільну любов та відданість своїх вірян, які супроводжували його на протязі довгих років.

Відчуваючи близький кінець свого земного життя, він зібрав навколо себе своїх парафіян і в прощальних словах заповідав їм

Освячення нової кам’яної церкви в Люті на Березнянщині 20 серпня 1882 року

 

З угорської періодики Beregszász  Ung  1882        Святкування освячення церкви. З гірської частини нашого повіту ми щойно отримали наступні рядки: На місці дерев‘яного храму с. Люта , що дотла згорів 10 грудня минулого(1881)року, сьогодні вже стоїть велична кам‘яна церква з  білою вежею , вкритою бляхою. За зведення її лютянці, які подолали неймовірні труднощі, ще довго славитимуть свого завзятого ревного пастиря о. Едмунда Бачинського, чия невтомна та наполеглива праця уможливила нинішнє святкування. Потрійну долину Люти прикрашає  біла  вежа, такий-собі  символ меланхолійної гармонії, що сповіщає про празненство освячення. На площі ,1,5 ( *якась невідома мені міра площі) лютянської долини  вирує натовп з 5 тис. людей у барвистому святковому одязі, тут представлені всі навколишні села, а саме: свої процесії прислали Тихий, Сухий, Гусний,Вішка, Луг, Волосянка, Ужок, Соль , Ставне. Урочистості розпочалися  20 вересня(1882)о 9 годині ранку за участю  почесного каноніка  о. Едмунда Бачинського, який був удостоєний честі освячувати церкву, о.Густава Ґуловича, костринського, о.Андрія Бачинського, тишанського, о. Івана Косея, волосянського, душпастирів та 7 дяків.

Репортаж в угорській періодиці про весілля дочки лютянського пароха Едмунда Бачинського - Ізабелли з Балажем Сёлёшші

 

У рубриці «Листування» Дюла Руттнер 5 серпня 1891р. Пише наступне:

Весілля на Верховині.

4-го дня поточного місяця наймолодша донька почесного каноніка , декана лютянського Едмунда Бачинського Белла та Балаж Сёлёшші, попечитель моргитсиґетського сиротинця, присягли одне одному у вічній вірності у Лютянській церкві.

Посадженими батьками були Антал Ронаї головний лісовий міністерський радник і Дюла Дрогобецький, директор освіти, та високоповажні пані  Орестова Сабо  (*Ілона Гомічко) і Яношова Брадач, а дружками-Ірма Балог (* племінниця нареченої) та Анна Ронаї молодша.

Церемонію вінчання здійснював о. Дюла Дрогобецький замість Його Преосвященства єпископа Юлія Фірцака. (*видно, мав справи більш невідкладні).

Гості:  Дежё Дурчак з сином Андором з Ужгорода, Сёлёшші Антал з Марґітсіґета, Янош Брадач з дружиною, Анна Ронаї молодша, Женька Попович, Ілона Якаб, Елемир Ковашші, Микола Лавришин,  Томчані , Віттіх, Кметоні, Бітера, Балог- лісники- практиканти.

В присутності численних родичів та односельців А. Ронаї у своїй зворушливій промові  «попрощав» дочку від батьків, після чого процесія із 15 пар послідувала до церкви, щоб засвідчити принесення присяги.

Священик після гарної Святої проповіді на мадярській мові повінчав любовну пару.

Після вінчання , провівши молодих до батьківської хати, гості сіли за вбраний квітами святковий стіл.