Сьогодні виповнилося 110 років з дня народження сповідника вірності отця Даниїла Бачинського

 

Бачинський Даниїл (молодший), парох Цегольні-Ужгород. Народився 25 листо­пада 1911 року в с. Сільце Іршавського району в сім’ї свя­щеника. Гімназію і семінарію закінчив в Ужгороді. Одру­жився, дружина – Іванчо Марія-Анна (мали четверо ді­тей). Його рукопо­ложив на священи­ка 12 серпня 1934 року єпископ-ординарій Олександр Стойка. Парох с. Підполоззя Воловецького району, в 1938-41 рр. — по­мічний священик в Мукачеві, потім, до 1945 року викладає Закон Божий і ма­тематику в Мука­чівській гімназії. З 1945 року — парох Цегольні в Ужгоро­ді.
     27 жовтня 1947 року о. Д. Бачинського було важко поранено під час за­маху біля с. Іванівці. Це було здійснено працівни­ками мукачівської міліції, за наказом першого секретаря ЦК КПРС України Хрущова на вимогу міністра МВC УРСР Савченка, проти владики Теодора Ромжі та його супроводу. 

Отець Бачинський мав пролом черепа, перелом ребер, лопатки та правої ноги в колінному суставі. Три тиж­ні був непритомним. З Мука­чівської лікарні його виписали після трьохмісячного лікування, але довго лікувався і вдома в Ужгороді. Органи безпеки сподівалися на те, що отця Бачинського, здоров’я якого дуже постраждало, вдасться схилити на прийняття Православ’я. Але отець Даниїл духовно зали­шився здоровим, він катего­рично відмовився зрадити свою Церкву. 

КҐБ заарештувало отця 21 червня 1949 року, з ужгородської в’язниці його переве­ли у слідчий ізолятор київської в’язниці КҐБ, так званої «на Короленка»

Микола Рішко «ІВАН СЕМЕДІЙ – МОЙСЕЙ СРІБНОЇ ЗЕМЛІ»

      

                                                      

                                                          «…Пророком для народів Я тебе призначив».

                                                                                                                           (Єр.: 1.5).  

26 червня 2021 року громадськість Закарпаття буде відзначати 100 років від дня народження блаженної пам’яті єпископа Мукачівського Івана Семедія. Ця дата дає привід кожному віруючому задуматися над життям та діяльністю цього єпископа, якого Бог дав нашій землі , як провідника нашого народу, який вивів нашу церкву з мраку комуністичного безбожництва, та згадати роль Івана Семедія в розбудові духовного життя нашого краю та створення всіх церковних структур церкви Закарпаття після проголошення незалежності нашої держави.

Народився Іван Семедій 26 червня 1921 року в селянській сім’ї Івана Семедія та Марти Купар в с. Мала Копаня, Виноградівського району. Був вихований у християнській глибоко віруючій родині, яка виховала та закріпила в його серці віру в Христа і любов до Нього.

Після сільської школи Іван потупив до Хустської гімназії, після закінчення якої у 1942 році вступив до Ужгородської духовної семінарії. У 1944 році не закінчивши духовної семінарії став добровольцем Чехословацького легіону. У 1945 році продовжив , навчання в духовній семінарії, а в 1947 року закінчив семінарію. 6 липня 1947 року отримав священичі свячення з рук Блаженного єпископа Теодора Ромжі. Іван Семедій був висвячений целібатом, тобто неодруженим священиком.

Некролог почесному каноніку Мукачівської греко-католицької єпархії, пароху Лютянському Едмунду Михайловичу Бачинському за 1898 рік

Beregszász  Kárpáti lapok 1898.

Сумна подія. 

27 вересня поточного 1898 року на 81-му році життя  відійшов у вічність Едмунд- Євген Бачинський з Бачини, почесний каноник Мукачівської єпархії, декан Ставнянський, парох Лютянський, радник Святого Престолу, член Унгського повітового законодавчого Комітету.

Відома і шанована особистість, представник древнього роду Бачинських, цей патріарх з добрим  і мудрим поглядом , без малого пів століття відігравав справді визначну роль як у житті єпархії , так і всього повіту Унг.

Він пропускав через себе всі проблеми Верховини; не було там справи, в якій би він не просто приймав участь, а частіш за все спрямовував і керував.

З його порадами та підтримкою рахувався кожен, хто хотів чогось домогтися в Ужанській Верховині. Він був почесним учасником всіх повітових зборів і часто привертав до себе увагу чітким і захоплююче діалектичним змістом своїх пропозицій, щедро ділився знаннями та досвідом із своєї життєвої скарбниці.

На ниві економіки він також досяг значних успіхів- коневодство було його найулюбленішим захопленням, а жеребчинець відомий на всю країну.

Як духовник,  о. Едмунд  був прикладом для всіх , і своїм ревним служінням роздобув собі те, що не має ціни- безроздільну любов та відданість своїх вірян, які супроводжували його на протязі довгих років.

Відчуваючи близький кінець свого земного життя, він зібрав навколо себе своїх парафіян і в прощальних словах заповідав їм

Освячення нової кам’яної церкви в Люті на Березнянщині 20 серпня 1882 року

 

З угорської періодики Beregszász  Ung  1882        Святкування освячення церкви. З гірської частини нашого повіту ми щойно отримали наступні рядки: На місці дерев‘яного храму с. Люта , що дотла згорів 10 грудня минулого(1881)року, сьогодні вже стоїть велична кам‘яна церква з  білою вежею , вкритою бляхою. За зведення її лютянці, які подолали неймовірні труднощі, ще довго славитимуть свого завзятого ревного пастиря о. Едмунда Бачинського, чия невтомна та наполеглива праця уможливила нинішнє святкування. Потрійну долину Люти прикрашає  біла  вежа, такий-собі  символ меланхолійної гармонії, що сповіщає про празненство освячення. На площі ,1,5 ( *якась невідома мені міра площі) лютянської долини  вирує натовп з 5 тис. людей у барвистому святковому одязі, тут представлені всі навколишні села, а саме: свої процесії прислали Тихий, Сухий, Гусний,Вішка, Луг, Волосянка, Ужок, Соль , Ставне. Урочистості розпочалися  20 вересня(1882)о 9 годині ранку за участю  почесного каноніка  о. Едмунда Бачинського, який був удостоєний честі освячувати церкву, о.Густава Ґуловича, костринського, о.Андрія Бачинського, тишанського, о. Івана Косея, волосянського, душпастирів та 7 дяків.

Репортаж в угорській періодиці про весілля дочки лютянського пароха Едмунда Бачинського - Ізабелли з Балажем Сёлёшші

 

У рубриці «Листування» Дюла Руттнер 5 серпня 1891р. Пише наступне:

Весілля на Верховині.

4-го дня поточного місяця наймолодша донька почесного каноніка , декана лютянського Едмунда Бачинського Белла та Балаж Сёлёшші, попечитель моргитсиґетського сиротинця, присягли одне одному у вічній вірності у Лютянській церкві.

Посадженими батьками були Антал Ронаї головний лісовий міністерський радник і Дюла Дрогобецький, директор освіти, та високоповажні пані  Орестова Сабо  (*Ілона Гомічко) і Яношова Брадач, а дружками-Ірма Балог (* племінниця нареченої) та Анна Ронаї молодша.

Церемонію вінчання здійснював о. Дюла Дрогобецький замість Його Преосвященства єпископа Юлія Фірцака. (*видно, мав справи більш невідкладні).

Гості:  Дежё Дурчак з сином Андором з Ужгорода, Сёлёшші Антал з Марґітсіґета, Янош Брадач з дружиною, Анна Ронаї молодша, Женька Попович, Ілона Якаб, Елемир Ковашші, Микола Лавришин,  Томчані , Віттіх, Кметоні, Бітера, Балог- лісники- практиканти.

В присутності численних родичів та односельців А. Ронаї у своїй зворушливій промові  «попрощав» дочку від батьків, після чого процесія із 15 пар послідувала до церкви, щоб засвідчити принесення присяги.

Священик після гарної Святої проповіді на мадярській мові повінчав любовну пару.

Після вінчання , провівши молодих до батьківської хати, гості сіли за вбраний квітами святковий стіл.

Лист греко-католицького священник Едмунда Бачинського до Лайоша Кошута від 20 травня 1849р.

 

Лист о. Є-Е Бачинського до Лайоша Кошута від 20 травня 1849р.  Цього листа знайдено у маєтку Йенё  Еётвёша, сина колишнього найменьського землевласника і повноважного урядового комісара повітів Берег та Унг 1848-49 років Томаша Еётвёша. Він є  виключно цікавим  історичним документальним свідченням того, як поводилися греко- католицькі священики  у часи визвольної війни 1848-49 років. Листа написав о. Євген- Едмунд Бачинський, тодішній гр-кат парох с. Голубиного губернатору ( правителю) Лайошу Кошуту. Його було 31 травня 1849р. передано урядовому комісару Томашу Еётвешу з метою предметного врегулювання ситуації. Лист, якого публікуємо ,не потребує коментарів. Ці історичні рядки є безцінним свідченням того, як у греко- католицьких священицьких  колах Підкарпаття сприймалася