Сьогодні виповнилося 110 років з дня народження сповідника вірності отця Даниїла Бачинського

 

Бачинський Даниїл (молодший), парох Цегольні-Ужгород. Народився 25 листо­пада 1911 року в с. Сільце Іршавського району в сім’ї свя­щеника. Гімназію і семінарію закінчив в Ужгороді. Одру­жився, дружина – Іванчо Марія-Анна (мали четверо ді­тей). Його рукопо­ложив на священи­ка 12 серпня 1934 року єпископ-ординарій Олександр Стойка. Парох с. Підполоззя Воловецького району, в 1938-41 рр. — по­мічний священик в Мукачеві, потім, до 1945 року викладає Закон Божий і ма­тематику в Мука­чівській гімназії. З 1945 року — парох Цегольні в Ужгоро­ді.
     27 жовтня 1947 року о. Д. Бачинського було важко поранено під час за­маху біля с. Іванівці. Це було здійснено працівни­ками мукачівської міліції, за наказом першого секретаря ЦК КПРС України Хрущова на вимогу міністра МВC УРСР Савченка, проти владики Теодора Ромжі та його супроводу. 

Отець Бачинський мав пролом черепа, перелом ребер, лопатки та правої ноги в колінному суставі. Три тиж­ні був непритомним. З Мука­чівської лікарні його виписали після трьохмісячного лікування, але довго лікувався і вдома в Ужгороді. Органи безпеки сподівалися на те, що отця Бачинського, здоров’я якого дуже постраждало, вдасться схилити на прийняття Православ’я. Але отець Даниїл духовно зали­шився здоровим, він катего­рично відмовився зрадити свою Церкву. 

КҐБ заарештувало отця 21 червня 1949 року, з ужгородської в’язниці його переве­ли у слідчий ізолятор київської в’язниці КҐБ, так званої «на Короленка». Тут оголосили З вересня йому вирок Особли­вої наради при Міністерстві Держбезпеки СРСР в Москві — 10 років ув’язнення, 5 років по­збавлення прав із конфіскацією майна. З Києва отця Даниїла відправили в табори ҐУЛАҐУ Кіровської області. В лісах біля табору станції Фосфоритна. Тут отець Даниїл працював на випалю­ванні деревного вугілля. Стан його здоров’я все погіршувався: до посттравматичних явищ, болей, додався ще й вплив поганих та­бірних умов та важкої фізичної праці. Отець хворіє на гіперто­нію, все частіше відчуває сер­цевий біль. Але, попри все, він і в таборі — душпастир: таємно сповідає, служить Святі Літургії, пояс­нює Правди Віри. 

16 лютого 1955 року приїжджає додому, коли «хвиля звіль­нень» з таборів (після смерті Сталіна) до­сягла і політичних в’язнів. В Ужгороді отець долучається до підпільної роботи своїх братів, яких оминуло ув’язнення, але й мусить подбати про заробіток. Отцю вдалося влаштуватися на роботу на Ужго­родський маргарино­вий завод. Працює, а водночас є підпіль­ним душпастирем. Та стан здоров’я (хоча вдома вже легше одержати лікарську консультацію та ліки) отця Даниїла все ж непокоїть вплив колишніх поранень та наслідки перебування в та­борі.
     Отець Да­ниїл помер від другого ін­фаркту 12 грудня 1968 року на коридорі Ужгородської лікарні. Реабілітований у 1989 році.