Духовенство Перечина: Хроніка парафіяльного служіння та генеалогія душпастирських родин (1726–1949)

 Історія  Перечина нерозривно пов’язана з вірою, яка століттями гуртувала громаду навколо її святинь. Проте справжньою душею цих храмів завжди були люди. Священники Перечина впродовж трьох століть —  були не просто духовними провідниками, а справжніми опорами для своїх парафіян. Вони рятували віру в часи лихоліть, гуртували громаду та залишали по собі не лише архітектурні пам’ятки, а й незгасимий слід у пам'яті поколінь. Яким був шлях перечинських душпастирів та як змінювалося церковне життя Перечина від XVIII до середини ХХ століття. 

Витяг із єпархіального шематизму (Schematismus): «Ecclesia ad S. Nicolaum Ep. e lapide erecta a. 1834. Patronus: Aerarium Regium. Lingva cultus: Ruthenica». (Церква Св. Миколая, зведена з каменю року 1834. Патрон: Королівська казна. Мова богослужіння: руська [церковнослов’янська])

 Статус під патронатом Aerarium Regium виокремлював Перечин серед інших парафій. Державне фінансування дозволяло священникам не лише зводити величні споруди (храм освячено у 1834 році єпископом Васильом Поповичом), а й акумулювати ресурси для університетської освіти нащадків, що стало передумовою їхнього виходу на наукову арену.

Парохи та адміністратори парафії Святого Миколая Перечина

? -1726 р. — о. Василь Сказі. Душпастирював у Перечині до 1726 року.

1726–1733 рр. — о. Стефан Беньович-Міндель. Народився близько 1700 року. Рукопокладений перемишльським єпископом Єронімом Устрицьким. До Перечина служив у Вільхівцях на Мараморощині, а після 1739 року — у Коромлі, Матьовцях, Бежовцях, Нижній Доманинці та Минаї.

1733–1751 рр. — о. Василь Сіванич. Рукопокладений мукачівським єпископом Юрієм Геннадієм Бізанцієм. Забезпечував духовно-пастирське окормлення громади у першій половині XVIII століття.

1752 р. — о. Василь Конч. Згадується в церковних реєстрах як священник у Перечині у 1752 році.

1761–1765 рр. — о. Василь Раколвич. Душпастирював у Перечині в першій половині 1760-х років.

1765–1770 рр. — о. Григорій Волкай. висвячений 3 квітня 1824 року єпископом Олексієм Почі. Очолював парафію у час канонічного узаконення Мукачівської єпархії Папою Климентом XIV у 1771 році. Служив у Кіштополі, Утчаші та Сімерках. З 1869 року перебував на пенсії в Перечині, де помер у серпні 1870 року.

За його душпастирства розпочалася підготовка перших планів та збір ресурсів для будівництва мурованого храму замість старої дерев'яної церкви.

Дружина та її батьки: Анна Ортутай (померла у 1856 році). Дочка священника Михайла Ортутая..

●      Сини, які стали священниками: Мартин Волкай (1827–1861) та Антон Волкай (помер у 1874 році).