Микола Рішко: «ГОЛУБИНСЬКИЙ БУДИТЕЛЬ МИХАЙЛО МОЛНАР»

 

Молнар Михайло Іванович - педагог, письменник, фольклорист, етнограф, краєзнавець. Народився 4 лютого 1912 року в с. Голубине, Березького комітату в сім’ї малоземельного селянина. Серед 8 дітей був найстарший.

Уже в стінах сільської народної школи, під впливом директора Адальберта Бучини, в маленького голубинця проявляється національна самосвідомість. Завдячуючи настійним проханням директора школи, батьки погодилися віддати малого Михайла в Мукачівську державну реальну російську гімназію. Та через високу плату за харчування в гімназійному інтернаті ( 300 крон), йому довелося 1 рік вчитися в Ужгородській русинській школі, де він за відмінне навчання отримав стипендію в розмірі 225 крон. До речі, Ужгородський інтернат для хлопців «Школьная помощь» утримувався з фондів емігрантки «Брешко – Брешковської.

Останні сім класів Михайло Молнар навчався в Мукачівській гімназії з російською мовою навчання. На цей раз в державному інтернаті жив і харчувався безплатно. Навчаючись у гімназії, він виконував обов’язки бібліотекаря гімназійної бібліотеки, був головою самоосвітнього гуртка, приймав участь у скаутському русі, грав у футбольній команді СК «Духнович», як репетитор (за оплату) готував інших учнів. Як член ініціативної групи брав участь у створенні першого самоосвітнього журналу «Наші стремління», для якого художньо оформив обкладинку. У першому номері цієї новинки була вміщена його стаття про народні звичаї та святкування Святого вечора у Голубиному. Відповідно, в гуртку відбулося його знайомство з майбутніми видатними письменниками краю А. Карабелешем, М. Поповичем, О. Білецьким, І. Керчею, В. Добошем та іншими.

Педагогічна династія Павлишинців (доповнено)

 Іван Павлишинець народився 12 вересня 1863 року в с. Доробратово Іршавського району в сім’ї Василя Павлишинця та Пелагеї Чепак.  Після закінчення учительської семінарії  працював помічним вчителем  в с. Макарьово.

23 лютого 1888 року поєднав свою долю  з Юлією Гурей дочкою вчителя с. Тур’я-Пасіка  Теодора Гурея та Йозефіни Анталоці (яка походить з дворянського роду Antalóczy de Antalócz Грамота шляхетства і герба отримано від Короля Фердинанда II в Відні, 15 листопада 1628 року). Після одруження Іван Павлишинець перевівся   працювати вчителем у Тур’я Пасіку де попрацював до самої смерті в 1918 році.

В родини Івана Павлишинця народилося одинадцять дітей чотири дочки та сім хлопців, більшість з яких здобули освіту вчителя і працювали сільськими вчителями, можна сказати про започаткування  вчительської  династії Павлишинців на Перечинщині.

Старший син Миколай (1888- 1954) після закінчення вчительської

семінарії працював вчителем в Ладомирові (тапер Словацька республіка), а з 1920 року до виходу на пенсію в с. Ворочово  Перечинського р-ну. Разом з священиком Сіоном Сільваєм створили в селі чотириголосий хор селян.  На сцені зробили постановку сільського народного весілля. Хор Ворочова  в тридцчтих  роках минулого століття  з тріумфом виступав  на театральних сценах Ужгорода, Пряшева та Кошиць. Разом з дружиною Лаврою Шолтис (1892-1954  виростили трьох дітей, які також присвятили своє життя вихованню підростаючого покоління. 

Дочка Лавра Макара (1912-2005)   працювала вчителем початкових класів спочатку в Порошкові та Заричові, а з 1949 року до виходу на пенсію в 1967 році, вчителем початкових класів в Сімерській восьмирічній школі.

290 років від дня народження єпископа Мукачівського Андрея Бачинського

Єпископ Андрей Бачинський народився  14 листопада 1732 року в сім’ї  священика Теодора Бачинського (1693-1775) та Анни  в селі Бенятина Унгського комітату (тепер Східна Словаччина). Початкову освіту отримав, як і більшість дітей священиків того часу, від батька.

Коли Андрею виповнилось десять років, він в Ужгороді успішно складає іспит згідно з програмою народної школи. І батько віддає його для продовження навчання  до Ужгородської гімназії, яка належала тоді єзуїтам. Під час навчання Андрея в гімназії єпископ Мануїл Ольшавський завжди тримав його в полі зору. І коли Андрей у 1752 році здобув середню освіту, єпископ  вислав його для продовження навчання  на богословському факультеті Трнавського університету.  Навчання йому давалось легко, без труднощів. Андрей завжди був одним із кращих  учнів богословського факультету.

Закінчивши богословські студії, Андрей повертається додому.  2-го вересня 1756 року єпископ Мануїл Ольшавський, як неодруженого, висвятив його на священика. Але після висвячення Андрей повертається в Трнаву, щоб продовжити навчання. У 1758 році о. Андрей Бачинський, здобувши  вчений ступінь доктора теології, повертається до своєї єпархії. У цьому ж 1758 році єпископ Мануїл Ольшавський призначає його  помічним священиком в містечко  Дорог (тепер Гайдудорог в Угорщині). У 1760 році о. Андрей Бачинський став парохом містечка Дорог і деканом Дорозького деканату, а пізніше — Саболчським і Сатмарським архідияконом. Андрей Бачинський протягом дванадцяти років був парохом міста Дорог.

105-річчя від дня народження ісповідника віри отця Віктора Дулішковича

 

Віктор Дулішкович народився 19 жовтня 1917 р. в с. Негрово Іршавського р-ну в сім’ї греко-католицького священика. 

Батьки: Його батько Євмен Дулішкович народився 28 квітня 1889 року в сім’ї греко-католицького священика Олексія Дулішковича та Емілії Токач у Сускові, що під Свалявою. Після закінчення гімназії в Ужгороді він продовжив здобувати освіту в 1907 році в Ужгородській духовній семінарії. Після рукоположення на священика 22 грудня 1912 року в Ужгородському кафедральному храмі Євмен Дулішкович був призначений парохом у село Негрово. З 1939 по 1949 роки він священик у Мукачеві та архідиякон Березького архідияконату. 

18 травня 1949 року о. Євмен Дулішкович був засуджений на 10 років із позбавленням волі та на 5 літ із позбавлення громадянських прав. Строк він відбував у Мордовських таборах ГУЛАГу. В Мукачево повернувся 13 жовтня 1955 року під час «хрущовської відлиги». Втім, через три роки о. Євмен помер, на його здоров’ї позначилися погані умови перебування в таборах.

Його мама Маргарета Сабов народилася 15 лютого 1893 року в сім’ї греко-католицького священика Даниїла Сабова і Марії Горзов в селі Імстичево Іршавського району. Вийшовши заміж 19 листопада 1912 року за богослова, майбутнього священика, ділила з ним усі життєві випробування. Разом з чоловіком виховали шістьох дітей: Тиберія 1913 р.н., Євгена 1915 р.н., Віктора 1917 р.н., Олександра 1923 р.н., Георгія 1928 р.н. і Марію 1931 р.н.  Померла 28 лютого 1970 р. на 78-му році життя в м. Мукачево.

Старі рецепти русинської кухні. Рецепти за яким готували мої бабуся та мама. Це смаки мого дитинства

 

Микола Рішко: "ЗБЕРЕЖЕНА СВЯТИНЯ"

      

Нині, на початку  третього тисячоліття, вирішується, яким воно буде, - епохою духовного відродження чи ще більшого забуття істинних цінностей через суєту суспільства, одержимого матеріальним.

      Згідно з ученням церкви, світ, що оточує людину, освячується і духовно зростає від її молитов, від молитов, щ звершуються в церквах та монастирях. Дуже важливо, щоб молитви, що звершуються в наших храмах були провідниками гармонії, Божественної благодаті, та розвивалися і процвітали, наповнюючи серця тих, хто слухає і бере участь у ньому. Такий розвиток змінює нас, нашу роль у нашому житті.

    Такі думки приходять мені в голову, гортаючи  книга авторства Володимира  Фенича та Михайла  Садохи «Короткий історичний нарис Свято – Миколаївської церковної громади села Доробратова Мукачівської греко – католицької  єпархії» - це історичний посібник та книга роздумів про історію окремо взятої церковної общини села  Доробратова , що на Іршавщині з далеких 1357 – 1368 років до наших часів.