Микола Рішко «ІВАН СЕМЕДІЙ – МОЙСЕЙ СРІБНОЇ ЗЕМЛІ»

      

                                                      

                                                          «…Пророком для народів Я тебе призначив».

                                                                                                                           (Єр.: 1.5).  

26 червня 2021 року громадськість Закарпаття буде відзначати 100 років від дня народження блаженної пам’яті єпископа Мукачівського Івана Семедія. Ця дата дає привід кожному віруючому задуматися над життям та діяльністю цього єпископа, якого Бог дав нашій землі , як провідника нашого народу, який вивів нашу церкву з мраку комуністичного безбожництва, та згадати роль Івана Семедія в розбудові духовного життя нашого краю та створення всіх церковних структур церкви Закарпаття після проголошення незалежності нашої держави.

Народився Іван Семедій 26 червня 1921 року в селянській сім’ї Івана Семедія та Марти Купар в с. Мала Копаня, Виноградівського району. Був вихований у християнській глибоко віруючій родині, яка виховала та закріпила в його серці віру в Христа і любов до Нього.

Після сільської школи Іван потупив до Хустської гімназії, після закінчення якої у 1942 році вступив до Ужгородської духовної семінарії. У 1944 році не закінчивши духовної семінарії став добровольцем Чехословацького легіону. У 1945 році продовжив , навчання в духовній семінарії, а в 1947 року закінчив семінарію. 6 липня 1947 року отримав священичі свячення з рук Блаженного єпископа Теодора Ромжі. Іван Семедій був висвячений целібатом, тобто неодруженим священиком.

В червні 1978 року Провидінням Божим, з волі ієрархів підпільної катакомбної церкви Мурані та Хіри о. Івана призначили на високе служіння в чині єпископа підпільної Мукачівської греко – католицької єпархії. Єпископська хіротонія відбулася 24 серпня 1978 року, свячення відбулися в о. Йосипа Головача у с. Оноківці. З січня 1979 року уся відповідальність за стан греко – католицької церкви Закарпаття лягла на плечі єпископа Івана Семедія.

Перші 10 років єпископства Івана Семедія пройшла в умовах нелегальності. У глухих лісових хащах, у темних сирих погребах, помешканнях із щільно зачиненими вікнами здійснювалися Таїнства Євхаристії. Там новонароджених хрестили, вінчали молоді пари,там відправлялися служби та панахиди. Там дорослі і діти вимолювали у Бога воскресіння розгромленої та розкраденої церкви та віри своїх батьків.

Першим проявом публічної діяльності Владики Семедія була участь в 1987 рці в домаганнях перед владою у Москві про визнання греко – католицької церкви. Четвертого вересня того ж року єпископ Іван  та Франківський єпископ Павло Василик з 19 - ма священиками вийшли з підпілля публічно. Єпископ Іван, як старозавітній Мойсей, почав виводити нашу Мукачівську єпархію із катакомб. Єпархія вийшла з катакомб ослабленою, але не зломленою, з великим моральним авторитетом.

Єпископ Семедій Спрямував всі зусилля на встановлення тісних контактів із представниками братніх церков та інших конфесій, а також на розподіл церковних приміщень, організацію підготовки кадрів. Він жив за правилами християнської любові, до тих, що у свій час відібрали майно нашої церкви, та вірив, що Боже Провидіння приведе до повного відродження нашої прабатьківської віри. Всі гострі вугли, непорозуміння та конфлікти з православними братами він старався вирішувати сам.

У Малій Копані в грудні 2016 року освятили пам'ятник єпископу Івану Семедію

За час керування Мукачівською греко – католицькою церквою єпископом Іваном церковні люди звикли, що міжконфесійні конфлікти вирішувались наче самі собою, і парафіянам при цьому жилося відносно спокійно, не було таких різких протистоянь як у Галичині. Мало хто знав, що все напруження між церковної та внутрішньо церковної боротьби зосередилося в одному серці невисокого на зріст чоловіка, але з великим люблячим серцем. Він однаково любив , як своїх, так і тих, що ненавиділи його. Всі незгоди та протиріччя в церкві та нашому суспільстві проходили через його серце і він гоїв цю рану молитвою і за тих і інших.

На нашій благословенній Срібній землі Іван Семедій став носієм вселенської церковної традиції, а як вірний син своєї землі – обличчям нашого русинського етносу.

За роки радянських гонінь було вщент знищено все, що нагадувало про Христа, й старанно зашліфовано все, що вирізняло наш народ з поміж інших слов’янських народів. Єпископ Іван Семедій зберіг ідентичність нашої церкви, церкви Кирило – Мефодієвської традиції. В його особі ця традиція не тільки вижила за радянських часів, а й дала свої плоди. Послідовники, блаженної пам’яті єпископа Івана дали життя новій Мукачівській церкві, церкві народу, що віками проживав на цій землі, і ніякі –ізми не зможуть знищити збережене.

Фігура єпископа Івана Семедія унікальна саме тому, що він був останнім катакомбним  та першим єпископом відродженої церкви. За час служіння він став батьком відродженої Мукачівської греко – католицької церкви і воскресив той древній лик християнства Срібної землі, який так хотіли знищити комуністи і іже з ними.

За роки служіння єпископ Іван Семедій не повернув ні праворуч ні ліворуч, а завжди йшов прямо керуючись сумлінням. Може тому, він став близькою для багатьох особистістю в цілій нашій            державі та за її межами і світ  сприймав його як обличчя нашого народу і чи не єдиним авторитетом якому довіряв.

Справжні підпільні єпископи радянської доби могли жертвувати другорядним, та навіть життям, але зберегти при цьому головне – Святу Євхаристію і ті руки, якими Спаситель здійснює ці таїнства – священиків. Що більше міг зробити для збереження церкви від репресій, підпільний єпископ, обмежений у своїх правах? Думаю, не більше того, що потрібно й сьогодні – жити згідно з сумлінням і молитися Богу.

Ця мудрість житейських жертв – пожертвувати другорядним для збереження головного, і в головному залишатися постійним – була визначальною рисою Івана Семедія. Вміння красномовно мовчати та вчасно сказати слово принесло архієреєві Івану славу Златоуста. Цей досвід не менш цінний і тепер, коли довкола пролягають кілометрові потоки слів, які не тільки нікуди не ведуть, а дуже часто розводять.

Після того , як єпископ Іван Семедій вивів нашу церкву із майже 50 – річної радянської неволі на його плечі звалилося немало обов’язків, це і створення нової структури церкви , це і відновлення семінарії, це і відсутність приміщень для звершення Богослужінь та багато іншого. Не всі з цих завдань він виконував ідеально, але робив свою справу щиро з сердечним поривом.

Попри владу, яку мав єпископ Іван, і яку ніс, наче важкий хрест, був перш за все пастирем, і пастирем з великої букви. Пастирем, що йде позаду стада і дивиться, щоб ніхто не загубився. А попереду нас усіх веде Господь. Це практичний досвід простого сільського хлопця народженого у Малій Копані, що знайшов своє високе призначення в служінні Церкві.

Через багато років церковного життя для мене стало очевидно, що такі люди, як єпископ Іван Семедій – то навіть не виняток із правил, а унікальне явище, і видно недарма Господь вибрав його для пастирського служіння саме в цей важкий період. Єпископ Іван назавжди залишився в моїй душі іконою хорошої, порядної, люблячої людини. Не чудовий спів його глибокого оксамитового голосу справив на мене незабутнє враження, а просте життя священника, який любив те, чому присвятив усе своє життя.

 Святитель Василій Великий говорив, що немає користі від народження Христа, якщо Він не народиться в нашому серці. А Бог оживає в душі, коли когось любиш, ділишся думками, коли хтось мовчки терпить, молиться і слухає тебе. Бог ніби втілився для мене в цій людині.

 Наприкінці я хотів би завчасно виправдатися перед справедливою критикою: я не намагався додати якісь характерні особливості до словесного портрета блаженної пам’яті єпископа Івана Семедія. Я особисто знав його дуже мало, так зустрічався декілька разів, але дивлячись на розвиток та ріст нашої церкви, ніби відчуваєш , що в цьому є заслуга і його.

                                                                                                                   Микола Рішко

                                                                                                                  с. Голубине