До 95-річчя від дня народження Йосифа Головача, помічного єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії, педагога

Час коли служив Церкві та Богу єпископ Йосиф Головач припав на само важкий період в історії Мукачівської греко-католицької єпархії.
Йосиф Головач народився 11 серпня 1924 року в сім’ї священика Стефана Головача та Ірини Ляхович селі Імстичево Іршавського району.
Рукоположений в священники -1947 році в Ужгороді єпископом Теодором Ромжею. У березні 1983року у Караґанді висвяченій на єпископа Олександром Хірою. Від січня 1991 року помічний єпископ Мукачівської єпархії. Ректор Ужгородської Богословської семінарії. Відійшов у Вічність 18 червня 2000 року.

    Науковий симпозіум «Духовність у вимірі часу і буття», присвячений 95-річчю від дня народження Йосифа Головача, помічного єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії  та пошуку шляхів вирішення проблем пов’язаних з формуванням духовності особистості в умовах сучасних cуспільних викликів був проведений в Закарпатському інститут післядипломної педагогічної освіти, 26 вересня 2019 року.

Його роботу модерували завідувачка згаданої вище кафедри –  Марія Баяновська, кандидат педагогічних наук, доктор філософії (PhD), доцент та о. Андрій Долинич, викладач Ужгородської греко-католицької богословської академії ім. Блаженного Теодора  Ромжі.

Греко-католицькому священнику Олексію Мешку виповнилося 85 років

Отець Олексій Мешко народився в с. Тур'я Ремета Перечинського району в сім'ї Івана Мешко і Юлії Калинич 29 березня 1934 року. Теологічну освіту  здобув у Мукачівській підпільній семінарії під керівництво доктора теології о. Елемира Ортутая. 16 листопада 1991 року єпископ ординарій Мукачівської греко-католицької єпархії Іоанн Семедій рукоположив о. Олексія в священники.

 Після висвячення працював священиком  в селах Ділок і Лецьовиця. В 1998 році був переведений  у Великі Лази і Глибоке Ужгородського району, де працював до 26 грудня 2005 року,  коли Апостольський Адміністратор Мукачівської греко-католицької єпархії Мілан Шашік, за його власним бажанням, призначив о. Олексія адміністратором парохії в с. Тур'я Пасіка з побічним обслуговуванням сіл Мокра і Раково. 20 липня 2008 року єпископ переводить його дочасно обслуговувати вірників у село Ворочово, де служив до 5 березня 2010 року, коли за віком, станом здоров'я та за власним проханням був звільнений і перейшов в емеритуру (пенсію). 

80-річчя отця Даниїла Бендаса

Ім’я цього священика відоме нашим читачам давно. Отець Даниїл Бендас – постійний автор «Благовісника», публікації якого і викладацька діяльність котрого для духовної формації майбутніх священиків – це фактично ціла епоха в історії Церкви нашого краю. І нині отець Даниїл працює для всіх нас, скрупульозно збираючи факти до дуже важливої історичної рубрики «Пам’ятні дати». Це священик великого щирого серця, в якому живе любов до Бога і ближнього. Життя цього отця духовного – як непрочитана книга, що її Господь Бог подарував нам, за що Йому дуже дякуємо. Бо з різноколірних сяючих камінчиків віри складається найвишуканіша мозаїка для Господа. Такі камінчики-факти з життя Церкви краю все життя збирає отець Даниїл, аби не зникло в літах те, що лишили нам прадіди, які зберегли віру та передали її нам. Нині ми вітаємо Вас, отче Даниїле, з чудовим ювілеєм і усвідомлюємо: як мало ми встигли перейняти від Вас, як багато Ви ще маєте навчити нас…

Микола Рішко: "Сто років отця Василя Худи"

Життя   віддане  Богові .

(17.09.1918 – 17.09.2018)

17 вересня 2018 року виповнилося 100 років від дня народження Людини та священика, поета та проповідника о. Василя Худи.

Народився Василь Худа у мальовничому селі Драгово на Хустщині, на березі бурхливої, швидкоплинної річки Теребля, біля підніжжя гори Менчул. Тому все життя для нього це була незвичайна річка, свята і магічна ніби Йордан, а гора Менчул була його любимою горою. Пізніше, коли він почав писати прозу та вірші, то спочатку підписував їх Менчул В. або Менчулик.

Сьогодні письменнику та поету Івану Петровцію виповнилося б 75 років. Вічна Йому пам’ять і Блаженний покой.

о. Даниїл БЕНДАС "Владика Василь Попович – один із найвизначнійших єпископів Мукачівської єпархії"

єпископ Василь Попович

Владика Василь Попович – один із найвизначнійших єпископів Мукачівської єпархії його діяльність співпадає з часом, коли в Австро-Угорщині розпочалась визвольна війна 1848 – 1849 рр. і появились перші проблиски національно- культурного піднесення  серед інтелігенції  і вірників Мукачівської єпархії.

Майбутній єпископ Мукачівської єпархії Василь Попович народився 12 вересня 1796 року в с. Великі Ком’яти Виноградівського району в сім’ї  греко-католицького священика Георгія Попович (1764 – 1817) і Марії Лендєл.

Початкову освіту і перший рік гімназії закінчив у Нодь-Каролі (комітат Сатмар, тепер у Румунії), а пізніше навчався і у Мараморошсигетській гімназії. Два останні роки, тобто 5 і 6 класи закінчив в Ужгородській гімназії, яка  була тільки шестикласовою до 1856 – 1857 навчального року. Як і в раніше згаданих навчально-виховних закладах, так і тут, в Ужгородській гімназії, він був найкращим учнем у класі. Юнак розвивався і вдосконалювався, ставав дорослим і зрілим. Згадуючи про цей період життя Василя Поповича, Іоанн Мондок у своїй проповіді говорив, що „Птенецъ  сталъ обростати пѣрьемъ; замѣтенъ былъ въ немъ ужъ тогда летущій орелъ”. Його вихователі і вчителі вже тут, в Ужгородській гімназії, вбачали в юному Поповичу, що він колись займе високі посади, про що свідчить і такий випадок. Одного разу, будучи учнем шостого класу гімназії, відповідав (розповідав підготоване домашнє завдання). У класі було чути легкий шум. Тоді  професор Пашшіч такими словами зробив зауваження  учням класу: „Русскіе, внимайте, это будетъ вашь єпископъ”. Можливо,

Священики Мукачівської єпархії які виконували душпастирську працю в селі Порошково Перечинського району від найдавніших часів до 1949 року

Порошково. Перечинський район, 2146 вірників,  Ц.: Св. Миколая, кам’яна,

1762.- Метрика: 1817.

1709,    ?             ?      Іоанн.

1717-   ?              ?     Петро.

1722-, 1766   Реберко Олексій.

1768 – 1780  Легеза-Ледьезе Іоанн.

1780 – 1786  Ковечак Андрій.

1786 – 1803  Керестеші Петро.

1803 – 1805  Попович Іоанн.

1805 – 1817  Яцкович Михайло.

1817 – 1832  Чобаль Олексій.

1832 – 1855  Табакович Василь.

1855 – 1856  Сабов Михайло.

1856 – 1872  Шолтис Олександр.

1872 – 1882  Погачаш- Балог Валентин.

1882 – 1893  Фенцик Євген.

1893 – 1895  Дулишкович Олексій.

1895 – 1913  Куштан Петро.

1913 – 1935  Куштан Августин.

1935 – 1937  Скіба Іоанн Теофан.

1937 – 1945  Галайда Георгій.

1945 – 1949  Егрешші Іоанн.

Каплани:

1843 – 1844  Легеза Василь

Іконостас Порошківської церкви. Фото Івана Готри

Біографічні данні та життєвий шлях деяких священиків

 які служили в храмі села Порошкова

Едмунд Бачинський із закарпатського Середнього повинен був стати наступником Еде Еган

Є.Бачинський

Угорський політик і економіст Еде Еган (1841-1901), про якого багато говорять сьогодні у зв’язку з наданням Угорщиню серйозної матеріальної допомоги та пільгових кредитів підприємцям та аграрним товаровиробникам Закарпаття (нинішній план подальшого розвитку області так і називається – імені Еде Егана), був натхненником «Верховинської господарської акції».

Її метою було покращення занедбаного й відсталого економічного стану нашого краю часів Австро-Угорщини шляхом інтенсифікації землеробства, тваринництва, розвитку кооперацій, споживчих і кредитних спілок, банків, ремісничо-кустарних промислів. Реалізацією цих планів і займався Е. Еган, куратор Експозитури для гірських районів (орган влади, що здійснював завдання акції), що була створена у 1897 році в місті Мукачеві. Допомагали йому в цьому й греко-католицькі священики, які як ніхто, були приближені до простого люду. Один із членів даної конфесії, представник славетного роду священників Бачинських був Едмунд Едмундович (Євген Євгенович) Бачинський, авторитетна людина енциклопедичних знань. Він був не тільки радником, але й  міцною опорою для Егана. Саме його, Едмунда Бачинського, Еде Еган запропонував призначити своїм наступником, щоб продовжити гуманітарні справи в «Русинській (рутенський) акції». Так сталося, що по дорозі до Е. Е. Бачинського в Середнє  20 вересня 1901 року Еган був важко поранений. Через дві доби він помер. Не менш загадковою  і трагічною була й смерть Едмунда Бачинського, похорони якого відбулися 29 липня 1903 року. Про це повідомив його перший біограф, майбутній президент Карпатської України – Августин Волошин у «Місицеслові» за 1904 рік.

Хрест встановлений 120 років тому допомагає Доробратівчанам зберiгати свою вiру, національну iдентичнiсть i гiднiсть

Зранку 26 липня в селі Доробратово біля Храму Божого було багатолюдно, тут  за ініціативою греко-католицької громади та громадського активіста Михайла Садохи зібралися вірники та запрошені для того, щоб освятити після реставрації Хрест встановлений 120 років тому, за ініціативою і за кошти  тодішнього священика Іштвана Товта.

Присутніх було ознайомлено з архівним документом, щодо встановлення Хреста у якому йдеться : «У вівторок 7 липня  1896 року  з міста Мукачева бирув села Ільтьо Мігаль разом з куратором Доробратівської церкви Данканич Ласло возом привезли з міста Мукачова великий залізний хрест. Доробратівські майстри Данканич Ласло, Ільтьо Андраш, Паулишинец Мігаль встановили цей хрест  на подвір’ї перед церквою. Цей Хрест було куплено за кошти сім’ї священика Товта Іштвана- ВО СЛАВУ БОЖУ ТА З НАГОДИ МІЛЕНІУМУ УГОРСЬКОЇ ДЕРЖАВИ.  26 липня відбулось освячення цього хреста. На освячені були присутні всі жителі села крім юдеїв.

Освячував хрест єпископ Юлій Фірцак та священики

Іштван Товт-Доробратово, Андраш Дудітш-Берегово,Михайло Бачинський –Мукачево, Никола Ференц –Завидово,Йоанн Лауріш-Макарево, Василь Кофланович-Залуж,Антоній Контратович-Чорний Потік, ЙоаннЗейкан-Локоть,Андрій Мелеш-Негрово,Йосип Петрашович-Колодне, Ервін Дудинський –Росвигово, Василь Яцкович-Кайданово, Василь Карпинець-Пістрялово, Емеріх Дудинський-Камянське, Олексій Головач- Лалово, Василь Чорба Мідяниця та 15 великих процесій.

Священики Мукачівської єпархії які виконували душпастирську працю в селах Туря-Пасіка та Раково Перечинського району від найдавніших часів до 1949 року

Тур’я – Пасіка. Перечинський район.- 2999 вірників.- Ц.: св. Арх..Михайла, кам’яна, 1810.- Метрика: 1775.
З 1751 року до 1949 року філією парохії Тур’я-Пасіки було село Раково 959 вірників.- Ц.: св. Миколая Чудотворця, кам’яна, з 1822 року  до парохії відносилося також село Мокра.

1706, ? Бугер Яков.
1706, 1752 Гусар Григорій Георгій.
1765-, 1785 Легеза Андрій.
1788-, 1792 Ордош Теодор.
1797- ? Ортутай Іоанн.
? , - 1805 Легеза Георгій.
1805 – 1810 Чіприч-Чіпович Павло.
1810 – 1835 Легеза-Лігенза Атанасій.
1835 – 1868 Гомічко Георгій.
1868 – 1872 Гомічко Олексій.
1872 – 1890 Легеза Йосиф.
1890 – 1891 Вайда Олексій.
1891 – 1902 Фірцак Олександр ст.
1902 – 1909 Балог Валентин.
1909 – 1920 Крафчик Віктор.
1920 – 1929 Легеза Іреней.
1929 – 1949 Балтович Микола.
Помічні священики:
1863 – 1866 Яцкович Микола.
1866 – 1867 Саксун Йосиф.
1866 – 1868 Гомічко Олексій.
1870, 1872 Тібольд Авксентій ЧСВВ.
1880-1880 Легеза Олександр
1881 – 1883 Вайда Олексій.
1884 – 1886 Легеза Михайло ЧСВВ.
1886 – 1892 Легеза Іреней.
1892 – 1896 Фірцак Олександр мол.
1896 – 1896 Кафчик Віктор.
1896 – 1898 Гебей Михайло.
1897 – 1902 Бачинський Антон.
1907 – 1907 Балог Валентин.
1909 – 1909 Феделеш Кирило.
1922 – 1925 Прамер Адам.
1927 – 1929 Балтович Микола

Біографічні данні та життєвий шлях деяких священиків

 які служили в храмі села Тур’я-Пасіка

Відзначення вкладу родини Яцковичів в розвиток Мукачівської греко-католицької єпархії

   Однією з багаточисельних династій священиків Мукачівської греко-католицької єпархія є династія Яцковичів, представники якої на протязі майже чотирьох століть служать людям та Богу в селах та містечках нашого багатостраждального краю. В п’ятницю 13 травня 2016 року в мальовничому гірському селі Туриця, що на Перечинщині, відбулись зворушливо-душевні події по вшануванню великої дружньої родини нащадків священників Яцковичів.
   В греко-католицькому храмі цього села душпастирський послуг виконували: з 1884 року по 1903 рік о. Міклош Яцкович, а із 1927 по 1940 рік його син о. Василь Яцкович. Біля церкви в якій вони проповідували Слово Боже, знаходяться й їхні могили. Після насильницької ліквідації, сталінським режимом в 1949 році, Мукачівської греко-католицької єпархії, всі Храми було передано російській православній церкві. І хоча після того, як Україна отримала незалежність греко-католицька церква вийшла з підпілля, державою вона в розумінні міжнародного права реабілітована не була, й велика частина незаконно відібраних і привласнених церков, монастирів, фар і іншого майна законним його власникам повернуто не було. Так сталося й з Храмом Верховних апостолів Петра і Павла в селі Туриця. Греко-католики села змушені були молитись під відкритим небом. В фінансово-кризовий час громада не мала достатньо можливостей, щоб побудувати нову церкву… Відвідуючи могили своїх предків та спілкуючись з вірниками села Туриця внук священика о. Василя Яцковича - Томаш Яцкович, який з родиною проживає в США, висловив щире бажання допомогти фінансово греко-католицькій громаді села Туриця побудувати церкву. Дякуючи Господу Богу і завдячуючи фінансовій допомозі від Томаша Яцковича церква була побудована і в грудні 2015 року її було освячено.

Священики Мукачівської єпархії які виконували душпастирську працю в селі Заричово Перечинського району від найдавніших часів до 1949 року

Перша згадка про село відноситься до 1551 р. В латинському тексті йдеться про «прибуття Заріча в Унгі». Назва походить від того, що село розташоване за річкою Уж. 

У 1751 р. в селі була дерев'яна церква Різдва пр. богородиці з трьома дзвонами, вона мала всі образи. Теперішня мурована церква споруджена на місці дерев'яної. Подібно до інших церков 18 ст., споруда має добрі пропорції, стрункі лінії башти і чудове розташування на пагорбі. Стіни церкви зведено в 1765 р. зусиллями місцевого пароха Матея Теодоровича.

Про історію спорудження розповідає текст на зворотному боці іконостасу: «Храмъ сей Божій выстроенный 1770 г., а іконостасъ и олтаръ вирізанный и расписаный 1809 г. різбарємъ Духновмчемъ а іконопнсцемъ Тимофємъ Кагарскимъ. Парохомъ был: В. Ивашковичъ, кураторами: Лицо М., Бодакъ В., Бодакъ Ф., Геричъ М., Керецманъ Ф. Божій храмъ расписанный а жертвенникъ и казательницд поставленны 1859 г. діствїемъ їконопнсца Ф. Видра, маляра Августа Свободы и золотника Ф. Поволиі. Сіє благое діло проведено во время пароха и наместника В. Медвецкого кураторовъ: Керецманъ Г., Мулєса М. при содійствіи всей громады, а особливо Мулєса Ф., Чилипка М., Мулеса П., Клин И., Мулеса В., Бодак Ф.»

У 1905 р. в Ужгороді, у ливарній майстерні Ф. Еґрі куплено дзвони за 5500 корон. Малий дзвін з написом: «IN DEORUM JESUS NAZARENI 1750» залишився зі старого комплекту. 

Священники:

1704,- ? Шімога Андрій.
1726,- 1729 Новосільський-Новос Іоанн.
1729-, 1742 Вілацький Дмитро.
1755 – 1775 Теодорович Матей.
1780, 1798 Базилович Михайло.
1800 – 1801 Колесар-Керекеш Андрій
1801 – 1825 Івашкович Василь.
1825 – 1847 Бачинський Михайло.
1847 – 1848 Коссей Іоанн.
1848 – 1857 Бачинський Іреней.
1858 – 1868 Медвецький Василь.
1868 – 1872 Легеза Йосиф.
1872 – 1884 Шолтис Олександр.
1884 – 1885 Шолтис Євген ЧСВВ.
1885 – 1902 Дудинський Тівадар (Федір) ст.
1902 – 1904 Дудинський Тівадар (Федір) мол.
1904 – 1926 Фенцик Ендре (Андрій).
1926 – 1927 др. Фенцик Стефан.
1927 – 1937 Єнковський Ендре (Андрій).
1937 – 1949 Грибовський Василь.