1704,- ? Шімога Андрій.
1726,- 1729 Новосільський-Новос Іоанн.
1729-, 1742 Вілацький Дмитро.
1755 – 1775 Теодорович Матей.
1780, 1798 Базилович Михайло.
1800 – 1801 Колесар-Керекеш Андрій
1801 – 1825 Івашкович Василь.
1825 – 1847 Бачинський Михайло.
1847 – 1848 Коссей Іоанн.
1848 – 1857 Бачинський Іреней.
1858 – 1868 Медвецький Василь.
1868 – 1872 Легеза Йосиф.
1872 – 1884 Шолтис Олександр.
1884 – 1885 Шолтис Євген ЧСВВ.
1885 – 1902 Дудинський Тівадар (Федір) ст.
1902 – 1904 Дудинський Тівадар (Федір) мол.
1904 – 1926 Фенцик Ендре (Андрій).
1926 – 1927 др. Фенцик Стефан.
1927 – 1937 Єнковський Ендре (Андрій).
1937 – 1949 Грибовський Василь.
Біографічні данні та життєвий шлях деяких священиків
які служили в Заричові
1825 – 1847 роки Бачинський Михайло
Народився в 1777 році у сім’ї священика Івана Бачинського (1751 -1839) в селі Рафайовце Словаччина, округ Вранов над Топлем Пряшівського краю. 17 квітня 1802 року був рукоположений в священики єпископом Андреєм Бачинським.
Служив парохом в селах: Іначовце (1802 – 1802 р.р.), Убреж (1802 – 1823 р.р.), Заричово (1825 – 1847 р.р.).
Разом з дружиною Терезією Заяць (1786-1848) виховали шістьох дітей: Іреней (1816-1885) священик, Едмунд-Євген (1818-1898) священик служив в Голубиному та Лютій - разом з дружиною Аполонією Яроміс мали дванадцять дітей, п’ять синів та сім дочок. Чотири сини стали священиками, а п’ять дочок стали дружинами священиків, Андрей (1825-1894) – священик служив в Ростоці, Тихому та Великій Колочаві, разом з дружиною Меланією Пуза виростили пятьох дітей: три сини стали священиками, а дочки вийшли заміж за священиків, Михайло (1829-1849) богослов Ужгородської семінарії учасник національно-визвольної війни угорського народу проти Австрійської імперії загинув смертю героя на полі бою 9 серпня 1849 року в бою з австро-російськими військами під Тімішуарою (Румунія) там же похоронений в братській могилі, Терезія –дружина священика Андрія Кіша, Антонія – дружина священика Івана Торми, їх син Іван Торма (1843-1905) понад сорок років працював вчителем в Заричові був головою спілки вчителів Ужанської жупи, також певний період часу був сільським біровом. А правнук відомий просвітитель Іван Гарайда ( 1905-1944).
Помер Михайло Бачинський в 70 річному віці, в 1847 році. Похований в Заричові біля церкви.
Справу отеця Михайла, проповідувати Слово Боже та служити свому народу на теренах тогочасної Підкарпатської Русі та теперішнього Закарпаття продовжили його сини, внуки, правнуки, праправнуки та продовжують прапраправнуки, які обрали нелегку та благородну працю сільського священика.
Справу отеця Михайла, проповідувати Слово Боже та служити свому народу на теренах тогочасної Підкарпатської Русі та теперішнього Закарпаття продовжили його сини, внуки, правнуки, праправнуки та продовжують прапраправнуки, які обрали нелегку та благородну працю сільського священика.
1848 – 1857 роки Бачинський
Іреней
Народився в 17
вересня 1816 року в сім’ї священика Михайла Бачинського та Терезії Заяць в селі
Убреж, що на Словаччині в районі Собранце
Кошицького краю де його батько служив священиком з 1802 – 1823 р.р.
Після закінчення богословської семінарії був рукоположений в священики 12 грудня 1839 року єпископом Василем Поповичем. Служив священиком в селах: Келечин (1841 – 1844 р.р.), Заричово (1848 – 1857 р.р.). З 1858 канонік Мукачівської греко-католицької єпархії.
Дружина Юліана
Попович 1826 року народження померла в 1843 році.
Помер 23 вересня
1885 року, похоронений в крипті Ужгородського кафедрального собору.
1868 – 1872 роки Легеза Йосиф
Народився 2
грудня 1820 руку в сім’ї
священика Георгія Легези та Марії Френдгофер в селі Тур’я-Бистра, що на
Перечинщині. Рукоположиний в священники в 1846 році єпископом Васильом
Поповичом. Служив священиком в селах Кострино (1846 – 1848 рр.), Тур’я-Бистра
(1848 – 1868 рр.), Заричово (1868 –
1872 рр.) та Тур’я-Пасіка (1872 – 1890
рр.)
Дружина отця
Йосифа – Анна Саксун народилася 1828 року в селі Латірка в родині священика
Теодора Саксуна та Юліани Данилович. Померла в 1884 році та похоронена біля
церкви в селі Тур’я-Пасіка.
В їх родині було 11 дітей. Федор (1846-1908) -
греко-католицький священик, Стефан (1848-1920) – правник, Віктор (1851-1924) Викладач,
видав наукові посібник по мінералогії, петрографії і геології, біології, Олександр
(1855-1919) - греко-католицький священик, Павло юрист радник в міністерстві (1872-?),
Іреней (1861-1929) - греко-католицький священик, письменник та громадський
діяч, Емілія ( ?-1939) – дружина священика Олексія Іванча, Юліана (1869-?) –
дружина священика Андрія Фенцика, Марія – дружина греко-католицького священика
Вайди Олексія, Єлізавета - дружина
Олександра Ламфалуші та Ірина.
Помер о. Йосиф
Легеза 3 липня 1890 року та похоронений в с. Тур’я-Пасіка біля церкви.
1872 – 1884 роки Шолтис Олександр
Народився 4
березня 1818 року в селі Уліч Земплинського комітату Словаччина. Рукоположений
в священики в 1841 році. Служив священиком в селах: Грибівці (1842-1847р.р.),
Костова Пастільі (1847-1856 р.р.), Порошково (1856- 1872р.р.) та Заричово (1872
– 1884).
Дружина Кароліна
Чургович народилася 1824 році в сім’ї священика Василя Чурговича (рідний брат
каноніка Івана Чурговича) та Марії Брензович в селі Новоселиця Перечинського
району. Померла в 1858 році.
В родині було 5
дітей Олександр – вчитель в
Тур’я-Реметі, Іван, Юлій , Марія, Ірма.
Помер 12 квітня 1885 року.
1885 – 1902 роки
Дудинський Тівадар (Федір) ст.
Народився
24 березня 1828 року у сім'ї місцевого священика Іоанна Дудинського (1786-1834)
та Терезії Павлович (1797-1877), в селі Земплінське Градіштє, що на Словаччині,
Требішовського округу Кошицького краю, де його батько служив священиком з
1817–1830 р.р. Через 2 роки після народження Тіводора, сім’я переїжджає в с.
Клокочов, що в районі Михайлівців, Кошицького краю. За часів батька в селі було
зведено кам’яну церкву Успіння Пресвятої Богородиці. У цій церкві знаходилась
та ікона Пресвятої Богородиці, яка
слезила у 1670 році. ЇЇ копія знаходиться у каплиці Пряшівського єпископа як
напрестольна ікона. Через 4 роки батько помирає, залишивши матері на виховання
6-ти річного Тіводора, та ще 3-ох його братів Лайоша, Імре та Яноша. Після
смерті батька родина Тіводора і надалі залишається в Клокочові, парохом села на
той час був назначений Андрій Павлович - рідний брат матері Тіводора.
Початкову
та середню освіту здобув в Ужгородській, Сатмарській та Кошицькій гімназіях.
Поступає в Ужгородську духовну семінарію, але через деякий час змушений був
перервати навчання в ній. 3-го вересня 1848 року, на початку
національно-визвольної війни угорського народу проти Австрійської імперії,
20-ти річний семінарист Тіводор добровільно вступив в ряди борців за свободу.
Брав участь у славній битві при Пакозді, де разом з товаришами по службі у
кривавій сутичці зазнав поразки. Разом з полководцем Артуром Ґерґеї брав участь
у битвах при Ваці, Шелмецбаньо, Ігло, Каполні, Отаді, Бічке, був два рази
поранений. Героїчному захиснику-семінаристу за військові заслуги присвоїли
звання старшого лейтенанта.
Після
збройної сутички біля Вілаґоша, 19 вересня 1849 року, як і багатьох інших
героїв-захисників, старшого лейтенанта Тіводора Дудинського, відправили в м.
Кошице, де військовий комісаріат демобілізував його. По закінченню визвольної
війни проживав у маєтках баронеси Понграц, а згодом у графа Калмана Форгача. У
1855 році нарешті продовжив навчання в Ужгородській духовній семінарії.
Теологічну
освіту Тіводор здобув 27 серпня 1860 року. Як зазначив у своїй виписці про
Тіводора отець Даниїл Бендас, в 1860
році єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії Василь Попович рукоположив
на священиків чотирьох богословів (Андрія Дем'яновича, Іоанна Ігнатло, Іоанна
Ніжаловського), серед яких був і Тіводор Дудинський. Перед висвяченням, 16
лютого 1960 року, Тіводор одружився з дочкою греко-католицького священика Іллї
Шівульського та Анни Пастелі – Ілоні Шівульській.
Свою
душпастирську працю розпочав зразу ж після висвячення в с. Костева Пастіль,
Великоберезнянського р-ну, в 1862-му був направлений в с. Тур'ї Ремети, що на
Перечинщині, через рік знову повернувся в с. Костева Пастіль. У 1864 році за
сприянням графа Фердинанда Староі
отримав Торнянську парафію, в якій упродовж 20 років задовільняв духовні
потреби вірників. Враховуючи високі результати душпастирської роботи, в 1897
році був назначений членом єпископської Консисторії. В 1885-1902 р.р.
обслуговував вірників с. Зарічово Перечинського р-ну.
Як і на
полі битви, так і в громадському житті проявив себе героїчними вчинками.
Перебуваючи в с. Вінне Кошицького краю, о.Тіводор врятував трьох вірників села
від неминучої смертельної вогняної пастки. У 1869 році за цей відважний вчинок
був нагороджений золотим хрестом, який з гордістю носив до самої смерті разом з
гонведською медаллю. Помер о. Тіводор Дудинський в 75-ти річному віці, 8
вересня 1902 року в с. Зарічово, Перечинського р-ну, де і був похований.
В родині
Тіводора та Ілони було 8 дітей: Бейло
- викладач Ужгородської гімназії, Марія-Терезія
- дружина греко-католицького священика Іштвана Ортутая, Тіводор-Сіон - греко-католицький священик (після смерті батька
продовжував обслуговувати духовні потреби вірників с. Зарічово), Андрій,
Маргарета, Марта, Анна та Юлія.
Правнучка
Тіводора – Адріана Дудинська, уродженка м. Мукачево, майстер спорту
міжнародного класу зі стрільби з лука, зараз вона в пенсійному віці і проживає
в м. Ерд (Угорщина).
Біографічні данні надані Олександром Дудинським дослідником історії
церкви з Мукачова http://dudinszkya.wix.com/genealogy
1902 – 1904 роки Дудинський Тівадар (Федір) мол.
Народився
8 травня 1867 року в с. Трнава-при-Лаборці у сім'ї греко-католицького священика
Тіводора Дудинського та Ілони Шівульської.
Служив у
селах: Зарічово 1902-1904, Поростов 1904-1908, Станковце 1928-1940.
Дружина
Тіводора-Сіона - Гелена Гомічко, дочка греко-католицького священика Миколи
Гомічко та Гелени Бендас.
Діти: Адальберт, Єва, Ладислав, Георгій,
Єлизавета.
Помер
Тіводор-Сіон Дудинський в 74 річному віці, в 1941 році. Похований в с.
Станковце, Кошицького краю.
1904 – 1926 Фенцик
Ендре (Андрій).
Народився 1866
р. у селі Широке Виноградівщини в сім’ї священика Андрія Фенцика (1820-1890) та
Анни Фірцак. В 1890 році рукоположений в священики єпископом Іваном Пастелієм.
Служив парохом у Заріччі Іршавського р-ну (1890-1892 рр.), Великих Лучках
(1892-1894 рр.), Велкій Трні
Земплінського комітату (1894-1904 рр.) та Заричові Перечинського району
(1904-1926 рр.). У цей період також був деканом Турянського деканату. Помер в с. Заричово 20 серпня 1926 р.
Його дружина
Юліана Легеза народилася 11 травня
1869 р. у Заричові Перечинського району в родині
священика Йосифа Легези (1820-1890) та Анни Саксун (1828-1884). Вони виростили
четверо дітей: сини Стефан (18092-1946) –
священик, науковець, громадсько-політичний діяч та Євген - викладач, а також
дочки Юлія – дружина Олексія Сюча та
Ольга - дружина д-ра Олексія Бескида.
Рідний брат о.
Андрія відомий в нашому краї просвітитель о. Євгеній Фенцик (1844-1903 ) -
священик, поет, прозаїк і публіцист. Був
парохом в таких населених пунктах: Люта (1869 – 1870 рр.), Буковець (1871 –
1873 рр.), Дусино (1873 – 1882 рр.),
Порошково (1882 – 1893 рр.), Великий Раковець (1893 – 1903 рр.), Горінчово
(1903 – 1903 рр.). В 1885 році ним був
заснований журнал „Листок”, в якому публікувалися його власні та інших авторів
літературні праці, історико-краєзнавчі розвідки, науково-популярні статті. Він
також уклав п’ять підручників з русинської граматики, історії, арифметики,
природознавства та фізики.
1926 – 1927 роки др. Фенцик Стефан
Народився 13
жовтня 1892 року в селі Великі Лучки, що на Мукачівщині, в родині
греко-католицького священика Андрія Фенцика та Юліани Легеза.
Ази
науки почав проходити в церковно-парафіяльній школі с. Велика Тороня
(Словаччина), де закінчив три класи, а
четвертий клас у державній школі м.Шаторолйоугель, батьки віддали його в 1902 році для продовження навчання в
Шарошпотоцьку реформатську гімназію,
звідки після першого року навчання переводиться в Ужгородську гімназію, де
закінчив ІІ-VІ класи. Пізніше навчався в Берегівській гімназії і закінчив
її у 1910 році. Здобувши середню освіту,
поступив до Ужгородської духовної семінарії, де керівництво семінарії направило його здобувати теологічну освіту в м Будапешт. З 1910 по 1914 роки навчається на богословському факультеті
Будапештського Королівського Університету, влітку 1914 р. на літньому семестрі
паризької “Ecоle des Hautes Etudes
socialеs” Сорбонського Університету проходить курс французької мови і
юриспруденції, згодом з 1914-го по 1915-й роки у Віденському Університеті продовжує богословські,
а в 1915-1917 рр. філософські студії. Між тим в 1915 р. з дозволом міністра
здає екзамени за 8 класів Будапештської Державної Музичної Академії.
20 лютого 1916 р. газета "Görög Katolikus Szemle" сповістила радісну
новину: "Фенцик Стефан, син греко-католицького священика-пароха в с.
Заричово, декана Турянського деканату Фенцик Андрія 11-го числа цього місяця у
Віденському університеті (cum laude) з відзнакою здав останній екзамен, тобто
4-ий теологічний залік, і з цим 23-річний юнак став доктором всіх теологічних
наук". 21 квітня 1918 р. у Будапештському Науковому Університеті він -
доктор філософії. Обидва дипломи в 1922 р. були підтверджені Празьким Карловим
університетом.
26 травня 1918
р. єпископ Мукачівської греко-католицької
єпархії Антон Папп рукоположив його в
священики, як такого, що прийняв целібат
(без одруження). Після висвячення єпископ призначає
о. Стефана професором богослов’я Ужгородської духовної семінарії на кафедрах
філософії та догматики. В 1922-1926 рр. він також працює професором Ужгородської державної реальної гімназії.
Враховуючи
віддану працю щодо виховання молоді, а також високі результати душпасторської
роботи, єпископ призначає його в 1924 році членом єпископської Консисторії. Єпархіальна Консисторія – це свого роду єпархіальний
сенат, який єпископ скликав для обговорення важливих справ єпархії. До неї
входили всі дійсні та почесні каноніки, архідиякони, а також єпископ назначав консисторних радників із
числа заслужених священиків єпархії,
таке призначення, як правило, було довічним. В 1926 році помер батько о. Стефана в Заричові, і він протягом року
виконував там обов’язки пароха. За три
роки його призначають проректором
Ужгородської духовної семінарії. В цей
період на шпальтах тогочасних часописів він публікує багато матеріалів з
естетики, етнографії, історії.
В 1931році, після
смерті єпископа Петра Гебея, кандидатура о. Стефана Фенцика розглядалася серед
трьох, а можливо і більше, претендентів, але Апостольська Столиця 3 травня 1932
року призначила єпископом Мукачівської єпархіїї каноніка Олександра Стойку
(1932 – 1943).
Під час перебування в Америці єпископ Мукачівської єпархії
Олександр Стойка в 1934 році суспендував (позбавив сану) о. Стефана Фенцика «по
причині: 1. отказа канонического послушания; 2. підозріння в схизмі; 3. животу
стану священническому недостойного».
(Душпастир. – 1934. – с. 237).
Правда, у 1939 році його
було поновлено в сані священика. Ось як
повідомлялося про це в «Циркулярі Єпархії Мукачівської» від 2 травня:
«Отець д-р Стефан Фенцик, єпархіальний священик своє дисциплінарне діло у
Правительства Єпархії по предписам каноніческого права упорядковал, - был мною
(єпископом) от сузпендіи и
иррегулярности уволен».
В
1918 році в Ужгороді
було організоване Ужгородське товариство любителів музики „Філармонія”,
яке об’єднало всіх любителів музичного мистецтва. Ініціатором та
організатором товариства був Стефан Фенцик. При товаристві утворено
хор «Гармонія» та симфонічний оркестр, диригентом та керівником, яких був о.
Стефан.
Починаючи
з 1920 року товариство значно збільшило своє членство та активізувало роботу,
розширивши її на теренах цілого краю, вбачаючи основним завданням розвиток
музичної та вокальної освіти, організації оркестрів та музичних вечорів. Так
при «Філармонії» було відкрито першу музичну школу, в якій навчалося від 60 до
100 учнів. Одним з викладачів школи по
класу скрипки був Фенцик. Ним було складено вправи для скрипки, які
затвердило Міністерство шкіл і народної освіти в Празі для користування ними в
школах.
В той же час
Фенцик написав мелодію гімну Підкарпатської Русі на слова Олександра Духновича.
Ноти гімну було надруковано в газеті «Карпаторуський вісник» від 2 липня
1922 року. За концертно- виконавською діяльністю Стефана Фенцика, як музиканта,
також можна прослідкувати з відгуків у
тогочасній пресі, яка його
характеризувала, як дуже віртуозного скрипача, прекрасного диригента
хорів та оркестрів.
Крім звичної концертно-пропагандистської роботи С. Фенцик
створив низку хорових обробок народних пісень, хорові твори на вірші О.
Духновича („Cонце, „Російський марш”, „Свобода”, „Кантата на честь О.
Духновича”), симфонічну поему „Русская фантазия”.
В
1921 і 1922 роках в Празькому державному видавництві вийшли друком дві частини
„Пісень підкарпатських русинів”, складені С. Фенциком, що містять 70
одноголосних взірців.
В 1923 році д-р Стефан Фенцик був одним із організаторів
« Русского культурно-просветительного общества имени Александра Духновича»
(товариство Духновича), яке стало продовжувачем справи «Общества св. Василія Великого», одним з фундаторів і
активних членів якого був його стрико
о.Євгеній Фенцик. Від самого заснування до 1944 року він був секретарем, організатором і проводирем цього товариства.
Головою товариства
ім.О. Духновича було обрано архідиякона
Євменія Сабова (1859-1934), серед
обраних до головної ради товариства були: д-р Йосип Камінський, протоієрей
Петро Гебей (з 1924 року єпископ),
канонік Симеон Сабов, о. Еміліан
Мустянович, шкільний інспектор Василь Анталовський, д-р Миколай Бескид, д-р
Юлій Гаджега, директор Мукачівської гімназії Миколай Драгула, директор
вчительської семінарії Йосиф Хромляк.
Товариство поділялося на двадцять секцій, в одну з них –
музикальну - влилося товариство «Філармонія». Воно споруджувало пам’ятники підкарпатським національним діячам і
проводило щорічний фестиваль «Руський День». Ще одним важливим досягненням став
Народний дім, споруджений в Ужгороді в 1932 році. Випускали журнал «Карпатський
край» (1923-1924 рр.), згодом «Карпатський світ» (1928-1933р.р.). В 1930 році з
ініціативи С.Фенцика була створена
скаутська секція, беззмінним головою
якої він був до 1944 року.
Як делегат від
карпаторуських організацій побував: в 1926 році в Парижі, 1928 році в Белграді,
в 1928 і 1929 роках у Львові, в 1929 році
у Ризі, в 1930 році в Софії і Бухаресті, в 1931 році в Римі і нарешті в
1934 -1935 роках в США. Всюди, де побував, виступав з лекціями, знайомив
проживаючих там русинів із політичним життям Підкарпаття у складі
Чехословаччини.
В 1935 році, коли Фенцик повернувся із Америки додому, чехословацькі власті заарештовують його, але
через місяць змушені звільнити з-під стражі
в зв’язку з обранням його депутатом чехословацького парламенту від
Руської національно-автономної партії.
Руська
національно-автономна партія (РНАП) заснована 3 березня 1935 на зборах у Хусті,
головою обрали Стефана Фенцика (хоча він тоді перебував в США). Однак цього дня не було вирішено всіх
організаційних питань. І тому 31
березня того ж року було скликано Перший
загальний з’їзд РНАП, на якому і відбулася кінцева організація партії.
Одним з основних програмних напрямків партії
було добиватися автономного статусу
Підкарпатської Русі у складі Чехословацької республіки, виборів до Сойму ПР та
визначення кордонів краю із врахуванням приєднання до Підкарпатської Русі
земель Спіш, Шариш, Земплін (сучасна Східна Словаччина), більшість населення в яких
складали русини. Партія видавала газети «Карпаторуський Голос»(1932-1934 рр.)
та «Наш путь» (1935-1938 рр.).
19 травня 1935 року РНАП взяла участь у
виборах до парламенту чехословацького парламенту, набравши на них 29 тисяч 926
голосів( всього в голосуванні взяло участь 323 тисячі 645 виборців) , і це дало
можливість Стефану Фенцику стати депутатом парламенту. А вже 26 травня того ж
року відбулися вибори до земського та окружного представництв. В результаті
РНАП отримала 28 тисяч 158 голосів.
11 жовтня 1938
року Стефан Фенцик був призначений
міністром без портфеля першого автономного уряду Підкарпатської Русі,
уповноваженим для переговорів зі словацьким урядом у справі кордонів зі
Словаччиною. Та вже 26 жовтня уряд був розпущений, а прем’єр-міністр Андрій
Бродій арештований. В листопаді, після міжнародного арбітражу у Відні, С. Фенцик виїхав до Будапешту, де був
призначений членом угорського парламенту.
З 1939 по 1944
роки він був депутатом верхньої палати угорського парламенту, де відстоював
отримання автономії для підкарпатських русинів від угорського уряду. З цією
метою у 1941 р. опублікував книгу “Підкарпатська автономія і питання
національних меншин” (угорською мовою).
31 березня 1945
р. С.Фенцика в Будапешті було арештовано радянською воєнною контррозвідкою
СМЕРШ і етаповано в Ужгород. Нова влада, вивчивши попередню діяльність отця
Фенцика і знаючи про надзвичайну амбітність і прагнення грати провідну роль у
житті краю, хотіла використати його в своїх планах по переведенню Мукачівської
греко-католицької єпархії з єдності з Римом у єдність з Москвою. І для цього їм
був потрібен місцевий кандидат на православного єпископа. Та він , хоча і знав,
що на нього очікує за це, категорично відмовився від пропозиції і з обуренням
сказав: «Греко-католицький священик так низько впасти не може!». Всі подальші тортури і умовляння нічого не
дали - Стефана Фенцика засудили до смертної кари. Вирок суду було виконано 30
березня 1946 року. Його тіло вивезли з тюрми під прикриттям ночі на цвинтар по
вулиці Перемоги (Капушанській) в Ужгороді. Його тлінні останки спочивають там у
могилі, зрівняній із землею без жодних ознак.
24 лютого 1992
року рішенням президії Закарпатського
обласного суду, згідно зі ст. 1 Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв
політичних репресій на Україні» о. Стефана Фенцика було реабілітовано.
Підготував
Іван Бачинський
м. Перечин
Джерела:
1. Дані про священиків взяті з виписки підготовленої о. Даниїлом Бендасом
з книжки його батька о. Стефана Бендаса: « A Munkácsi Görög Katolikus Egyházmegyéhez tartozó parókiákon működő lekkészek névsora a legrégebbi időktől 1949-ig.// Bendász István. Részletek a Munkácsi Görög Katolikus Egyházmegye történetéből.- Ungvár, 1999.- 265-266 old
2. Іван Бачинський. Стефан Фенцик – священик, педагог, культурний та політичний діяч нашого краю. – Ужгород. - «Благовісник». -2016. – березень.
3. Біографічні данні надані Олександром Дудинським дослідником історії церкви з Мукачова http://dudinszkya.wix.com/genealogy
4. Фотокопії Шематизмів надані - Елеком Бараній з Угорщини - нащадком о. Михайла Бачинського та вчителя Івана Торми.
5. Використані данні з особистого архіву автора
Немає коментарів:
Дописати коментар