Перший З’їзд роду Бачинських

     A Bacsinszky család első Kongresszusa

        4-5 серпня 2012 року  в селі Бачина Старосамбірського району, що на Львівщині у рамках V Всесвітніх  Бойківських Фестин відбувся І з’їзд роду Бачинських , нащадків гербу Драг-Сасів. Натхненником та організатором якого є Володимир Бачинський - депутат Старосамбірської районної ради. Із різних куточків України в село Бачина з’їхалися представники роду Бачинських, предки яких багато років та століть тому покинули село.

Захід зібрав людей різних професій, вікових категорій, поглядів, але з одним спільним минулим. Делегація Бачинських разом із організаторами побували на освяченні наріжного каменю під будівництво на горі Сторожня пам’ятника Королю Леву. У сільському народному домі  було проведено урочисту історичну академію на якій слово тримали  Володимир Горбовий – голова Старосамбірської районної ради  та  дослідники родин гербу  Драг-Сасів: Огорчак Андріана - активістка «Просвіти», Михайло Терлецький - публіцист, Ігор Смуток – доцент Дрогобицького педагогічного університету, Михайло Бачинський - письменник, Іван Бачинський, - кразнавець .  Опісля  всі піднялись на Бачинську гору, на якій делегатів урочисто зустрічали козаки з кулішем та ватрою.

  На другий день  відбулись святкові літургії в храмах Бачини після яих  Церковна процесія разом із усіма гостями піднялась на Бачинську гору де було освячення памятного знаку Роду Бачинських.
            Закарпатська гілка роду Бачинських
                             (Моя доповідь на Першому з’їзді роду Бачинських )
Генеалогічне дерево є центральною частиною будь-якого вивчення сімейної історії, і його побудова — це найчастіше захоплююча подорож у минуле. До побудови свого родоводу я йшов досить довго. А починалося все на початку 90-х років, коли
вирішив зібрати матеріали про брата мого дідуся, сенатора Чехословацького парламенту Едмунда Бачинського. Інформацію збирав із різних джерел: від батька, родичів в Угорщині, Чехії, Словаччині, з періодичних видань, а також із історичних розвідок науковців. У процесі роботи до мене надходило багато інформації про нашу родину та моїх предків. 
Значну допомогу мені надали родичі — батькова двоюрідна сестра з Будапешту Маргарита Бачинська (Шаркань Ендрейне), люб’язно поділилась своїми сімейними архівами Марія Фізер-Бачинська, яка передала родовід, зроблений на основі церковних  архівів її стриєм Августином Бачинським, багато допоміг мій троюрідний брат, церковний історик о. Даниїл Бендас. Так вдалося побудувати свій родовід.
Останніми роками в процесі обміном інформацією з Адамом Гомбошем з Угорщини (прапрабабуся якого Бачинська)  та його стриєм др. Чосаном Дюлою, вдалося значно доповнити своє сімейне дерево і окремо пізніше скласти родове дерево Бачинських, котрі проживали протягом останніх 350 років на території Подкарпатської Русі (території, яка тепер розділена між чотирма державами — Україною, Угорщиною, Словаччиною та Румунією, а в давні часи була під юрисдикцією Мукачівської греко-католицької єпархії), яке охоплює одинадцять поколінь Бачинських.
Дерево Бачинських у нашому краї починають «будувати» з греко-католицького священика Івана Бачинського — мого 7 раз прадіда (9 покоління), який народився в Бачині в 70-х роках XVII століття (1666 рік) з дружиною Пелагеєю вони мали дочку та п’ятьох синів, четверо з яких були духовними особами, а саме Василь - (1695- ?) мій 6 раз прадід, Степан батько марамароського вікарія Андрея Бачинського (1719-1759), Данило (1731-1775), Сімеон (?-1726),  Федір (1693-1775) - батько єпископа Андрія Бачинського, про якого розповім  детальніше трохи далі.
Тепер в основному на Закарпатті живуть предки Василя Бачинського (Я передам оргкомітету записані на електронному носієві в PDF-форматі родове дерево закарпатських Бачинських,  у моїй редакції, а також те, яке надіслали з Угорщини др. Дюла Чосан та Адам Гомбош та інші матеріали, фотографії і фотокопії публікацій).
Бачинські на Закарпатті в основному були священиками, хоча є серед них і  відомі правники та інженери, багато громадських, політичних та церковних діячів.  Серед  репресованих радянською владою греко-католицьких священиків мучеників, сповідники вірності —  о. Юлій Бачинський,  о. Теодор Бачинський, о. Данило Бачинський (старший) та Данило Бачинський (молодший). За радянських часів серед Бачинських ми зустрічаємо багато лікарів, вже сформувалася династія лікарів, а також  інженерів, музикантів, юристів.
Так, дружиною губернатора Подкарпатської Русі КонстантинаГрабаря (1877- 1938) була Єлизавета Бачинська ( 1886-1951),  її сестра Ізабелла Бачинська була дружиною о. Сіона Сільвая, який був керівником відомого на Подкарпатській Русі і далеко за її межами церковного хору «Гармонія», а внук ще однієї  сестри Ірми Бачинської (Гегедеш)  був  Ференц Рабар ( 1933-1999)  угорський політичний діяч,  міністр фінансів Угорщини на початку 90-х років минулого століття. Прабабусею Іван Гарайди - історика, філолога, редактора, культурно-освітнього діяча нашого краю, автора  "Граматики руського язика" була Антоніна Бачинська.Теща відомого футболіста і тренера Йожефа Сабо - Магдалина Бачинська  (Марко) ( 1917-1993).
Відомою є швейцарська тенісистка Тімея Бачинська, дід якої о. Стефан Бачинський  народився в Луг Мараморошського комітату (тепер Рахівський район, Закарпатської області). У 2011 році Тімея Бачинська  займала 45 позицію в світовому рейтингу кращих тенісисток світу.
Др. Едмунд Бачинський(1880 -1945) у 1922 році був мером Ужгорода та членом земського уряду. З 1929 по 1938 роки обирався сенатором Чехословацького парламенту від аграрної партії. Очолював кооперативну спілку Подкарпатської Русі, видав брошуру „Кооперація на Подкарпатській Русі”. На окрему увагу заслуговує його любов до спорту, як засобу фізичного й духовного відродження народу. 15 серпня 1925 року обирається заступником голови спортивного клубу „Русь”. А в 30-х очолює відому футбольну команду СК „Русь”. На утримання її відраховував половину своєї сенаторської платні. Саме під його керівництвом наші футболісти досягли найбільших успіхів. У 1933 році «Русь» учетверте виграла зональний чемпіонат Подкарпаття і Східної Словаччини та ввійшла до фіналу республіканських змагань. Із 11 по 26 жовтня 1938-го року входив до першого автономного уряду Подкарпатської Русі, обіймав у ньому пост міністра внутрішніх справ. Входив і до складу другого уряду, який очолював Августин Волошин. З приходом Червоної Армії був заарештований управлінням контррозвідки „СМЕРШ” 4-го Українського фронту в грудні 1944-го і без суду був етапований до м. Єнакієво Донецької області, де й помер від тифу в таборі для військовополонених на шахті "Юнком" в 1945-му.
Єпископ Андрей Бачинський народився  14 листопада 1732 року в сім’ї  сільського греко-католицького священика Теодора Бачинського в селі Бенятина Унгського комітату (тепер Східна Словаччина). Початкову освіту отримав, як і більшість дітей священиків того часу, від батька. Батьки вже з раннього дитинства прищеплювали  дитині любов до Церкви і свого обряду, і він з радістю сидів у крилосі на місці дяка, допомагаючи батькові у Богослуженнях.
Виконуючи розпорядження королеви Марії-Терезії від 21 квітня 1750 року про перепис парохій Мукачівської єпархії, єпископ Мануїл Ольшавський у цьому ж році приїхав до Бенятини і в протоколі залишив таку згадку: „Парох – Теодор Бачинський, висвячений у Галичині єпископом Устрицьким, прийнятий у парохію в Бенятину єпископом Годермарським. Парафіяльного грунту в Бенятині нема, парох живе на власному купленому. Церква св. Миколая, дерев’яна, покрита шинглями (драницями), в доброму стані. Всі ікони на полотні. Антиміс Бизанція, цинкові дарохранительниця і чаша. Два стихарі, два дзвони. Кладовище огороджене. Метрика є. На утримання священика вірні дають по два віка вівса від хати”.
Коли Андрею виповнилось десять років, він в Ужгороді успішно складає іспит згідно з програмою народної школи. І батько віддає його для продовження навчання  до Ужгородської гімназії, яка належала тоді єзуїтам. Під час навчання Андрея в гімназії єпископ Мануїл Ольшавський завжди тримав його в полі зору. І коли Андрей у 1752 році здобув середню освіту, єпископ  вислав його для продовження навчання  на богословському факультеті Трнавського університету.  Навчання йому давалось легко, без труднощів. Андрей завжди був одним із кращих  учнів богословського факультету. Закінчивши богословські студії, Андрей повертається додому.  2-го вересня 1756 року єпископ Мануїл Ольшавський висвятив його, як неодруженого, на священика. Але після висвячення Андрей повертається до Трнави, щоб продовжити навчання. У 1758 році о. Андрей Бачинський, здобувши  вчений ступінь доктора теології, повертається до своєї єпархії. У цьому ж 1758 році єпископ Мануїл Ольшавський призначає його  помічним священиком в містечко  Дорог (тепер Гайдудорог в Угорщині). У 1760 році о. Андрей Бачинський став парохом містечка Дорог і деканом Дорозького деканату, а пізніше — Саболчським і Сатмарським архідияконом. Андрей Бачинський протягом дванадцяти років був парохом міста Дорог.
Єпископ М. Ольшавський наближує до себе освіченого пароха, запрошує для обговорення конфіденційних питань, пов'язаних з канонізацію єпархії. 1768 р. новий владика Іван Брадач почав реорганізацію Мукачівського єпископства. А. Бачинський стає одним із чотирьох членів капітули (єпархіального управління). 1769 р. він супроводжує І. Брадача на переговорах з Ягерським архієпископом К. Естергазі, які закінчилися безрезультатно. Іван Брадач хотів навіть відмовитися від посади, але А. Бачинський відрадив від цього.  При повсякчасній підтримці співробітника, І. Брадач продовжив боротьбу з "могутнім Естергазієм", що й наблизило його передчасну кончину 1772 р., коли він, за висловом М. Лучкая, "помер на 39-му році життя, як жертва за Русько-католицьку церкву".
 1770 р. саме А. Бачинський в якості генерального вікарія їде до імператриці Марії-Терезії домагатися усамостійнення Мукачівської єпархії. У Відні з ним спершу ніхто не хотів говорити. Лише через два місяці він зміг привернути до себе двох цісарських радників — К. Плюмегена і Ф. Голлера, через яких передано меморандум для імператриці. Стараннями Плюмегена 1 квітня 1770 р. відбулася аудієнція А. Бачинського при дворі. Саме на цій зустрічі А. Бачинський переконав Марію-Терезію створити окрему єпархію для наших предків. Після наради 12 травня з міністрами, імператриця звернулася до Папи Римського Климента XIV з відповідним поданням. 17 листопада Папа дав свою принципову згоду. Остаточне оформлення єпархії відбулося 19 вересня 1771 р. У 1772 році після смерті єпископа Івана Брадача - Бачинського  вибрали капітульним вікарієм Мукачівської єпархії. А 8 березня 1773 року Андрій Бачинський був іменований Папою на Мукачівського єпископа і висвячений Крижівським єпископом Божичковським у Відні, в цісарській каплиці, наприкінці травня 1773 року. У 1774 році створив капітулу (консисторію) і 7 вікаріатів. До того часу Мукачівські єпископи не мали своєї палати і кафедри. Тому австрійський уряд віддав Бачинському будинок єзуїтів в Ужгороді, де він мав свій постійний осідок. Завдяки його старанням священикам встановлено платню. У 1775 році переніс резиденцію єпархії з Мукачева до Ужгорода. Скрізь, де було потрібно, почали будувати нові церкви. 1798 року Бачинський заклав в Ужгороді духовну семінарію. А. Бачинський розширює єпархіальну бібліотеку, яка за його життя налічувала дев'ять тисяч манускриптів та стародруків. Бібліотека ж забезпечувала усі парохії церковними книгами. А. Бачинський заклав основу єпархіального архіву. 
Що ж до абетки, то позиція єпископа була твердою: його єпархія пише кирилицею, тому всі підручники мають друкуватися цим письмом, у збереженні кирилиці він вбачав важливу запоруку проти денаціоналізації земляків: "Доки буде Аз, Буки, Веді – сего не буде". Перші три кириличні букви були і його ініціалами (Андрей Бачинський, Владика). Єпископ Андрей Бачинський мав заслужений авторитет і  повагу при імператорському дворі. Ще за життя Марії-Терезії, у 1777 році, єпископ Андрей Бачинський став дійсним внутрішнім тайним радником. Як імператриця, так й імператорський двір часто звертались до нього за порадою у внутрішній політиці Угорського королівства.  Враховуючи заслуги єпископа, у 1789 році  його було запрошено до Вищої палати магнатів. Повага імператорського двору до керівництва греко-католицького духовенства давала можливість відстоювати інтереси єпархії на державному рівні у верхній палаті Сейму, куди владика Андрей Бачинський обирався в 1790-1791, 1792 і 1796 роках.
 Відійшов у вічність єпископ Андрей Бачинський 7 листопада 1809 року на 77 році життя і похований у крипті Хрестовоздвиженського кафедрального храму в Ужгороді. З його смертю Мукачівська греко-католицька єпархія втратила одного з найвизначніших народно-освітніх, культурно-релігійних і суспільно-політичних діячів нашого краю.
Закарпатці та вірники Мукачівської греко-католицької єпархії глибоко шанують  єпископа Андрея Бачинського. На честь єпископа в його  рідному Бенятині ( Словаччина)  на місцевому храмі встановлено меморіальну дошку, на якій написано: "Я свій шлях пройшов і закінчив  життєві битви. Я віддав Богу життя, церкві працю, а серце народу." Іменем єпископа Бачинського в Ужгороді названі  площа біля Ужгородського кафедрального собору та одна з вулиць міста,  на фасаді  самого собору  встановлено меморіальну дошку з написом: «Єпископ А. Бачинський – великий духовний і громадський просвітитель нашого краю».
В угорському місті Мішкольц  є вулиця, названа на честь єпископа Андрія Бачинського, яка знаходиться в передмісті Мішкольца – Герембель (Goromboly), тут же на греко-католицькому храмі  Покрова Пресвятої Богородиці, в 1990 році   була установлена меморіальна дошка єпископу Андрію Бачинському, на якій написано: «Андрію Бачинському милістю Божою Мукачівському єпископу Герембель-топольцькому абату». У Герембелі компактно проживають нащадки переселенців із Подкарпатської Русі, які триста років тому в пошуках кращої долі поселилися на пагорбах під Мішкольцом. 
Детальний опис   життєвого шляху єпископа Андрея Бачинського зробив о. Даниїл Бендас, викладач Ужгородської греко-католицької богословської академії ім. Блаженного Теодора Ромжі.

Історична довідка:
Герб Бачини є класичним гербом Драг-Сасів - найчисельнішої геральдичної родини Русі та одного з наймогутніших родів середньовічної  Європи. Цей шляхетний рід виводиться від Грифичів, які в кінці І тисячоліття володіли землями Саксонії, що  знаходились в межиріччі Одри і Лаби. В X-XI століттях землі західних слов'ян потрапили під владу німецьких феодалів, і частина населення подалась шукати кращої долі на сході. Частина з них за дозволом короля Гейзи ІІ оселилася в незаселені землі Угорщини –Трансільванію за умови, що вони будуть захищати від постійних вторгнень печенігів. А в 1211 році угорський король Андрій ІІ віддав саксонському рицарському ордену частину угорських земель в постійну власність. З тих пір тут було закладено сім городів і землі ці стали називати Семиградом (Трансільванією). Щодо назви Драго-Сас то по одній з гіпотез вона походить від імені воєводи Саса потомка Драга. В угорській мові це слово визначає народ германських – Сасів. Друга гіпотеза, що слово «Сас» походить від угорського , переводиться як «орел», а «Драго» – «дорогий, любий, безцінний».
 За свідченнями історичних джерел, до Галичини цей слов'янський рід запросив Данило Галицький. З-за Карпат до його війська приєднався загін лицарів під командою жупана Гуйда з Мараморошу. Хоругва новоприбулого загону містила родовий знак жупана — стрілу в польоті, покладену на синє поле щита, з півмісяцем і двома золотими зірками на його ріжках. Відбувши успішні воєнні кампанії проти мазурів і ятвягів, Гуйд здобув особливу прихильність Данила, отримав у нагороду земельний грант та одружився з його небогою. Цим самим він заклав перший осередок шляхтичів герба Драг-Сас у Галичині.



























Магдалина Бачинська (Марко) 









Share |

Цікаве відео

Loading...