БЛОҐ ІВАНА БАЧИНСЬКОГО: Родовід Апостольського адміністратора Мукачівської греко-католицької єпархії о. Миколая Мурані

Родовід Апостольського адміністратора Мукачівської греко-католицької єпархії о. Миколая Мурані

Апостольський адміністратор підпільної Мукачівської греко-католицької єпархії о. Миколай Мурані та його батько о. Іван Мурані були прямими нащадками родини відомого будителя Александра Духновича. Ця родоводна гілка тягнеться по лінії Зузани Духнович — рідної сестри автора знаменитого гімну "Я русин був, єсть і буду". … По материнській лінії дідом о. Миколая Мурані був о. Іван Сільвай (1838–1904) — постать дивовижного масштабного таланту. Він по праву вважається найпродуктивнішим письменником нашого краю другої половини XIX століття. Його рукописна спадщина вражає: чотири грубезні фоліанти творів (більшість з яких так і не побачили світ за життя автора), окремо видана збірка з 40 надгробних проповідей (1898) та щонайменше 35 байок, розсереджених по приватних бібліотеках.

1. Духовне значення та роль священничих династій нашого краю

Історія Мукачівської греко-католицької єпархії XIX–XX століть нерозривно пов'язана з феноменом спадкових родин священників. Ці родини виступали не лише осередками релігійного благочестя, а й головними носіями освіти, національної свідомості та книжної культури в краї. Серед них особливе місце посідає родина Мурані, яка через родинні та шлюбні зв'язки поєднала кілька видатних душпастирських родів Нашого краю — Невицьких, Натоля, Сільвай, Легеза, Рац.

Найвищим проявом духовної спадкоємності цієї династії стало служіння о. Миколи Мурані (1911–1979) — Капітульного вікарія та Апостольського адміністратора Мукачівської єпархії, який очолив підпільну Греко-Католицьку Церкву в найдраматичніший період її катакомбного існування. Дослідження генеалогії родини Мурані засвідчує її прямий кровний зв'язок із видатним культурно-освітнім діячем, поетом і закарпатським будителем — священником Александром Духновичом (1803–1865).

2. Генеалогічний зв'язок із провідником русинського відродження Александром Духновичом

Генеалогічна реконструкція на основі єпархіальних документів та родинних хронік підтверджує, що о. Миколай Мурані та його батько о. Іван Мурані належать до прямої лінії нащадків родини Духновичів по лінії Сусанни (Зузани) Духнович — рідної сестри Александра Духновича.

Александр Духнович народився 24 квітня 1803 року в селі Тополя (Пряшівщина) у родині греко-католицького священника Василя Дмитровича Духновича та Марії Гербері. Його рідна сестра Сусанна взяла шлюб із греко-католицьким священником Георгієм Невицьким. Через цей шлюб започаткувалася родинна гілка, що через чотири покоління поєдналася з родиною Мурані.

Прямий ланцюг родового наступництва

Родинний зв'язок між Александром Духновичем та о. Миколаєм Мурані прослідковується через п'ять поколінь душпастирських родин:

● 1. Александр Духнович (1803–1865) — греко-католицький священник, письменник, будитель. Його рідна сестра — Сусанна (Зузана) Духнович.

● 2. Сусанна Духнович обвінчалася з о. Георгієм (Дьордем) Невицьким (1791–1854). У шлюбі народилася Терезія Невицька (1827–1905) — рідна племінниця Александра Духновича.

● 3. Терезія Невицька стала дружиною священника о. Михайла Натолі (1827–1870). У них народилася донька Марія Натоля — внучата племінниця Александра Духновича.

● 4. Марія Натоля вийшла заміж за Івана Мурані. Їхній син — священник Іван (Янош) Мурані (1881–1945), який став правнучатим племінником будителя.

● 5. о. Іван Мурані у шлюбі з Лаурою Сільвай (1883–1915) народив сина — о. Миколая Мурані (1911–1979), Капітулярного вікарія Мукачівської єпархії, який є праправнучатим племінником Александра Духновича.

3. Батьківська лінія родоводу: Духновичі – Невицькі – Натоля – Мурані

Батьківська лінія о. Миколая Мурані уособлює послідовне служіння чотирьох поколінь священників у парафіях Ужанського та Мармароського комітатів.

1. Рід Невицьких

Засновником цієї гілки в родоводі Мурані був о. Георгій Невицький (1791–1854), син священника Івана Невицького. Народився в селі Ясеенов. Здобув богословську освіту в Ужгороді та Кошицях. Рукопокладений на священника 16 грудня 1821 року мукачівським єпископом Олексієм Повчієм.

● Служіння: У 1822–1830 роках душпастирював у селі Великі Геївці, а з 1830 по 1854 рік очолював парафію в селі Тур'я-Ремета.

● Шлюб: Дружина — Сусанна Духнович. Їхня донька Терезія (1827–1905) продовжила династійну лінію.

2. Рід Натоля

о. Михайло Натоля (1827–1870) народився 13 грудня 1827 року в селі Хижа (Мармароський комітат) у родині священника Василя Натолі та Марії Стецович. Богословську освіту здобув в Ужгородській семінарії. Рукопокладений 31 серпня 1853 року єпископом Василем Поповичем.

● Служіння: У 1853–1857 роках — священник у Стужиці, у 1857–1863 роках — у Княгині, згодом — у Тур'я-Реметі. Обіймав посаду декана (благочинного) Тур'янського деканату (1874–1879). Упокоївся 6 серпня 1870 року у Тур'я-Реметі.

● Шлюб та діти: Дружина — Терезія Невицька (1827–1905). У шлюбі народилися: Ілона (дружина о. Еміля Меллеша), о. Михайло (1857–1934), Алоїзія (дружина о. Андрея / Андраша Моока) та Марія (дружина Івана Мурані).

3. Рід Мурані

о. Іван Мурані (1881–1945) народився 9 березня 1881 року в Тур'я-Реметі в родині Івана Мурані та Марії Натолі. Після вищої богословської освіти в Ужгороді 24 грудня 1905 року був висвячений єпископом Юлієм Фірцаком.

● Служіння та педагогіка: Працював помічником священника у Сиготі (1905–1906), парохом у Нижньому Селищі (1906–1910) та Березові (1910–1920). З 1920 року викладав в Ужгородській гімназії, а з 1929 року — в Ужгородській учительській семінарії. З 1936 року — радник єпископської канцелярії.

● Культурний внесок: Отець Іван Мурані був відомим письменником та інтелектуалом. Він уклав цінний приватний архів та бібліотеку, яка в 1949 році після арешту його сина була конфіскована радянськими органами МДБ.

Він був науковцем-математиком, членом-кореспондентом Угорської академії наук, автором підручників з астрономії й математики, історичної п'єси "Тарасович", комедії "Тестамент", збірок прози "Оповѣданя и байки", "Давнѣ дяки" та перекладу шекспірівського "Ричарда III". У 1949 році після арешту його сина співробітники МДБ конфіскували багату приватну бібліотеку та сімейний архів письменника. За свідченнями сучасників, вивезені на трьох возах рукописи та цінні документи були знищені, потрапивши на Рахівську картонну фабрику.

4. Материнська лінія родоводу: Сільваї – Легеза – Рац – Густі

Материнська лінія о. Миколи Мурані представлена священничим родом Сільвай, який дав Мукачівській єпархії цілу плеяду душпастирів і деканів.

Покоління прапрадіда: о. Іван Сільвай (1779–1836)

Народився 21 червня 1779 року в Маріяпочі (Саболчський комітат) у родині Іллі Сільвая. Закінчив Ужгородську семінарію, рукопокладений 6 липня 1806 року єпископом Андрієм Бачинським.

● Служіння: Матійово (1806–1813), Малі Селменці (1813–1818), Нижнє Солотвино (1818–1836).

● Шлюб: Анастасія Єлизавета Густі (нар. 1785).

Покоління прадіда: о. Антон Сільвай (1804–1871)

Народився 1 грудня 1804 року в Ньїрдьюлаї. Рукопокладений 11 липня 1830 року єпископом Алексієм Повчієм.

● Служіння: Упродовж 41 року (1830–1871) був незмінним душпастирем парафії в Сускові (Березький комітат).

● Шлюб: Каталіна Легеза (померла 1873 р.), донька священника Івана Легези та Анни Яцкович.

Покоління діда: о. Іван Сільвай (1838–1904)

Народився 15 березня 1838 року в Сускові. Богословську освіту здобував в Ужгороді та Пештському університеті (Будапешт). Рукопокладений 4 листопада 1862 року єпископом Васильом Поповичом.

● Служіння: Сусково (1862–1865, 1866–1881), Дусино (1865–1866), Тур'я-Ремета (1881–1899), Нове Давидково (1899–1904). У 1881–1884 роках обіймав посаду декана Тур'янського деканату.

● Шлюб: Марія Рац, донька священника Петра Раца та Марії Лакі-Бакич. Їхня донька Лаура Сільвай (1883–1915) стала дружиною о. Івана Мурані та матір'ю о. Миколи Мурані.

Отець Іван Сільвай залишив розмаїту літературну спадщину з чотирьох об'ємних рукописних томів, збірки 40 надгробних проповідей (1898) та щонайменше 35 байок. Переважну більшість своїх праць душпастир публікував під псевдонімом "Уріїл Метеор", де ім'я "Уріїл" перекладається як "господнє полум'я". Цей псевдонім автор обрав із будительських міркувань, вкладаючи в нього ідею власного високого покликання освітити шлях рідного народу та вести його до просвітництва.

5. Чин Капітульного вікарія о. Миколая Муранія у часи радянських переслідувань

Отець Миколай Мурані народився 1 травня 1911 року в селищі Березово. Здобувши в 1928 році середню освіту з відзнакою в Ужгородській гімназії, він продовжив богословське навчання в Ужгородській духовній семінарії та Університеті Страсбурга (Франція).

17 вересня 1933 року єпископ Александр Стойка висвятив його на священника у целібаті. Упродовж 1930–1940-х років о. Миколай обіймав ключові посади в єпархіальному управлінні: був секретарем єпископа, директором єпископської канцелярії та викладав церковне право, історію Церкви і грецьку мову в Ужгородській духовній семінарії.

Обрання Капітульним вікарієм та спротив ліквідації Унії

Після трагічної загибелі єпископа-мученика Теодора Ромжі 1 листопада 1947 року Консисторія Мукачівської єпархії 7 листопада 1947 року обрала о. Миколая Мурані Капітульним вікарієм. На його плечі ліг основний тягар протистояння радянському репресивному апарату.

У 1948–1949 роках органи КДБ чинили колосальний тиск на о. Миколу з метою змусити його підписати акт про "возз'єднання" з Російською Православною Церквою. Під час діалогу з православним єпископом Михаїлом Мельником, організованого органами влади, о. Миколай розмовляв латинською мовою і висунув категоричні вимоги:

● Відмова від публічного чину "возз'єднання".

● Збереження вірності католицьким догматам та повна свобода у кадрових призначеннях духовенства.

● Надання офіційних державних гарантій безпеки для всіх греко-католицьких священників, які відмовляються від переходу.

Представники влади оцінили цю позицію як безкомпромісну відданість Риму, після чого приступили до силового захоплення майна єпархії.

Сфабрикований документ про саморозпуск та арешт

16 лютого 1949 року радянська влада захопила Ужгородський кафедральний собор та єпископську резиденцію. Використавши захоплені бланк та печатку єпископської канцелярії, органи КДБ виготовили фальшивий "лист-звернення" від імені о. Миколая Мурані про припинення діяльності Капітули та вікаріату. Текстологічний та графічний аналіз, проведений сучасниками (зокрема о. Стефаном Бендасом), беззаперечно довів факт підробки підпису о. Миколи.

24 червня 1949 року о. Миколу заарештували. Він провів 2 роки і 3 місяці в одиночних камерах Київської тюрми МДБ ("на Короленка"). 6 вересня 1950 року Особлива нарада при МДБ СРСР засудила його до 10 років таборів ГУЛАГу з конфіскацією майна за ст. 54-4 та 54-10 ч. 2 КК УРСР.

Заслання та підпільне служіння Апостольського адміністратора

Покарання відбував у карагандинських таборах (Новий Майкодук, Контувка, Тихоновка, Дубовка). Після звільнення у травні 1956 року йому було заборонено мешкати в УРСР. Разом із єпископом Александром Хірою о. Миколай повернувся до Караганди, де організував підпільні католицькі громади для виселених німців, поляків та українців.

23 серпня 1957 року отримав дозвіл повернутися до Ужгорода. Отримавши від Святого Престолу (Ватикану) повноваження Апостольського адміністратора підпільної Мукачівської єпархії, о. Миколая Мурані таємно:

● Навчав богословів та готував їх до рукоположення.

● Чинно приймав назад до Євхаристійного спілкування священників, які раніше підписали православ'я.

● Забезпечив спадкоємність єпархіального проводу, призначивши 9 липня 1976 року своїм наступником о. Івана Семедія.

Отець Миколай Мурані упокоївся 12 січня 1979 року в Ужгороді на 68-му році життя та 46-му році душпастирства. 26 квітня 1989 року був повністю реабілітований державою.

Іван Бачинський

краєзнавець, Перечин