Освячення нової кам’яної церкви в Люті на Березнянщині 20 серпня 1882 року

 

З угорської періодики Beregszász  Ung  1882        Святкування освячення церкви. З гірської частини нашого повіту ми щойно отримали наступні рядки: На місці дерев‘яного храму с. Люта , що дотла згорів 10 грудня минулого(1881)року, сьогодні вже стоїть велична кам‘яна церква з  білою вежею , вкритою бляхою. За зведення її лютянці, які подолали неймовірні труднощі, ще довго славитимуть свого завзятого ревного пастиря о. Едмунда Бачинського, чия невтомна та наполеглива праця уможливила нинішнє святкування. Потрійну долину Люти прикрашає  біла  вежа, такий-собі  символ меланхолійної гармонії, що сповіщає про празненство освячення. На площі ,1,5 ( *якась невідома мені міра площі) лютянської долини  вирує натовп з 5 тис. людей у барвистому святковому одязі, тут представлені всі навколишні села, а саме: свої процесії прислали Тихий, Сухий, Гусний,Вішка, Луг, Волосянка, Ужок, Соль , Ставне. Урочистості розпочалися  20 вересня(1882)о 9 годині ранку за участю  почесного каноніка  о. Едмунда Бачинського, який був удостоєний честі освячувати церкву, о.Густава Ґуловича, костринського, о.Андрія Бачинського, тишанського, о. Івана Косея, волосянського, душпастирів та 7 дяків.

Репортаж в угорській періодиці про весілля дочки лютянського пароха Едмунда Бачинського - Ізабелли з Балажем Сёлёшші

 

У рубриці «Листування» Дюла Руттнер 5 серпня 1891р. Пише наступне:

Весілля на Верховині.

4-го дня поточного місяця наймолодша донька почесного каноніка , декана лютянського Едмунда Бачинського Белла та Балаж Сёлёшші, попечитель моргитсиґетського сиротинця, присягли одне одному у вічній вірності у Лютянській церкві.

Посадженими батьками були Антал Ронаї головний лісовий міністерський радник і Дюла Дрогобецький, директор освіти, та високоповажні пані  Орестова Сабо  (*Ілона Гомічко) і Яношова Брадач, а дружками-Ірма Балог (* племінниця нареченої) та Анна Ронаї молодша.

Церемонію вінчання здійснював о. Дюла Дрогобецький замість Його Преосвященства єпископа Юлія Фірцака. (*видно, мав справи більш невідкладні).

Гості:  Дежё Дурчак з сином Андором з Ужгорода, Сёлёшші Антал з Марґітсіґета, Янош Брадач з дружиною, Анна Ронаї молодша, Женька Попович, Ілона Якаб, Елемир Ковашші, Микола Лавришин,  Томчані , Віттіх, Кметоні, Бітера, Балог- лісники- практиканти.

В присутності численних родичів та односельців А. Ронаї у своїй зворушливій промові  «попрощав» дочку від батьків, після чого процесія із 15 пар послідувала до церкви, щоб засвідчити принесення присяги.

Священик після гарної Святої проповіді на мадярській мові повінчав любовну пару.

Після вінчання , провівши молодих до батьківської хати, гості сіли за вбраний квітами святковий стіл.

Лист греко-католицького священник Едмунда Бачинського до Лайоша Кошута від 20 травня 1849р.

 

Лист о. Є-Е Бачинського до Лайоша Кошута від 20 травня 1849р.  Цього листа знайдено у маєтку Йенё  Еётвёша, сина колишнього найменьського землевласника і повноважного урядового комісара повітів Берег та Унг 1848-49 років Томаша Еётвёша. Він є  виключно цікавим  історичним документальним свідченням того, як поводилися греко- католицькі священики  у часи визвольної війни 1848-49 років. Листа написав о. Євген- Едмунд Бачинський, тодішній гр-кат парох с. Голубиного губернатору ( правителю) Лайошу Кошуту. Його було 31 травня 1849р. передано урядовому комісару Томашу Еётвешу з метою предметного врегулювання ситуації. Лист, якого публікуємо ,не потребує коментарів. Ці історичні рядки є безцінним свідченням того, як у греко- католицьких священицьких  колах Підкарпаття сприймалася

Володимир Фенич “Зберегти культурну спадщину Закарпаття. Бендаси - служіння свому народу”

 

Не знаю такої іншої родини в Закарпатті яка б так фанатично займалась збереженням іcторичної спадщини Закарпаття на протязі 20 століття.

Біографія і життєва місія Стефана Бендаса та Даниїла Бендаса. Батька і сина. Розповідає історик, Доцент Ужгородського національного Університету, ВОЛОДИМИР ФЕНИЧ Ведучий - Константин Тимофеев Бібліотека Стефана і Даниїла Бендасів на сайті http://rusyns-library.org http://iic-mgce.rusyns-library.org

Освячення меморіальої дошки єпископу Мукачівської греко-католицької єпархії Йосифу Головачу на Храмі Вознесіння Господнього села Оноківці Ужгородського району

Автор відео Николай Сорока
https://www.youtube.com/channel/UCxmADIywOGzgzQeWldIobjQ

Про себе розповідає історик, Доцент Ужгородського національного Університету, ВОЛОДИМИР ФЕНИЧ

"Якшо ти не любиш то чим ты ся занимаш, то з того нич не буде...""Хто хоче по справжньому вникнути в минуле, мусить полюбити це серцем...""Нигда не бивім ексклюзивистом в історіи. Нигда не кажу што могло бити лише так або не інак...""Нигда не думавим, и не думаю, и не буду думати, же історія є обєктивна наука...""Интерпритація історіи залежить лише від совісти історика..."

До 95-річчя від дня народження Йосифа Головача, помічного єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії, педагога

Час коли служив Церкві та Богу єпископ Йосиф Головач припав на само важкий період в історії Мукачівської греко-католицької єпархії.
Йосиф Головач народився 11 серпня 1924 року в сім’ї священика Стефана Головача та Ірини Ляхович селі Імстичево Іршавського району.
Рукоположений в священники -1947 році в Ужгороді єпископом Теодором Ромжею. У березні 1983року у Караґанді висвяченій на єпископа Олександром Хірою. Від січня 1991 року помічний єпископ Мукачівської єпархії. Ректор Ужгородської Богословської семінарії. Відійшов у Вічність 18 червня 2000 року.

    Науковий симпозіум «Духовність у вимірі часу і буття», присвячений 95-річчю від дня народження Йосифа Головача, помічного єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії  та пошуку шляхів вирішення проблем пов’язаних з формуванням духовності особистості в умовах сучасних cуспільних викликів був проведений в Закарпатському інститут післядипломної педагогічної освіти, 26 вересня 2019 року.

Його роботу модерували завідувачка згаданої вище кафедри –  Марія Баяновська, кандидат педагогічних наук, доктор філософії (PhD), доцент та о. Андрій Долинич, викладач Ужгородської греко-католицької богословської академії ім. Блаженного Теодора  Ромжі.

Греко-католицькому священнику Олексію Мешку виповнилося 85 років

Отець Олексій Мешко народився в с. Тур'я Ремета Перечинського району в сім'ї Івана Мешко і Юлії Калинич 29 березня 1934 року. Теологічну освіту  здобув у Мукачівській підпільній семінарії під керівництво доктора теології о. Елемира Ортутая. 16 листопада 1991 року єпископ ординарій Мукачівської греко-католицької єпархії Іоанн Семедій рукоположив о. Олексія в священники.

 Після висвячення працював священиком  в селах Ділок і Лецьовиця. В 1998 році був переведений  у Великі Лази і Глибоке Ужгородського району, де працював до 26 грудня 2005 року,  коли Апостольський Адміністратор Мукачівської греко-католицької єпархії Мілан Шашік, за його власним бажанням, призначив о. Олексія адміністратором парохії в с. Тур'я Пасіка з побічним обслуговуванням сіл Мокра і Раково. 20 липня 2008 року єпископ переводить його дочасно обслуговувати вірників у село Ворочово, де служив до 5 березня 2010 року, коли за віком, станом здоров'я та за власним проханням був звільнений і перейшов в емеритуру (пенсію). 

80-річчя отця Даниїла Бендаса

Ім’я цього священика відоме нашим читачам давно. Отець Даниїл Бендас – постійний автор «Благовісника», публікації якого і викладацька діяльність котрого для духовної формації майбутніх священиків – це фактично ціла епоха в історії Церкви нашого краю. І нині отець Даниїл працює для всіх нас, скрупульозно збираючи факти до дуже важливої історичної рубрики «Пам’ятні дати». Це священик великого щирого серця, в якому живе любов до Бога і ближнього. Життя цього отця духовного – як непрочитана книга, що її Господь Бог подарував нам, за що Йому дуже дякуємо. Бо з різноколірних сяючих камінчиків віри складається найвишуканіша мозаїка для Господа. Такі камінчики-факти з життя Церкви краю все життя збирає отець Даниїл, аби не зникло в літах те, що лишили нам прадіди, які зберегли віру та передали її нам. Нині ми вітаємо Вас, отче Даниїле, з чудовим ювілеєм і усвідомлюємо: як мало ми встигли перейняти від Вас, як багато Ви ще маєте навчити нас…

Микола Рішко: "Сто років отця Василя Худи"

Життя   віддане  Богові .

(17.09.1918 – 17.09.2018)

17 вересня 2018 року виповнилося 100 років від дня народження Людини та священика, поета та проповідника о. Василя Худи.

Народився Василь Худа у мальовничому селі Драгово на Хустщині, на березі бурхливої, швидкоплинної річки Теребля, біля підніжжя гори Менчул. Тому все життя для нього це була незвичайна річка, свята і магічна ніби Йордан, а гора Менчул була його любимою горою. Пізніше, коли він почав писати прозу та вірші, то спочатку підписував їх Менчул В. або Менчулик.

Сьогодні письменнику та поету Івану Петровцію виповнилося б 75 років. Вічна Йому пам’ять і Блаженний покой.

о. Даниїл БЕНДАС "Владика Василь Попович – один із найвизначнійших єпископів Мукачівської єпархії"

єпископ Василь Попович

Владика Василь Попович – один із найвизначнійших єпископів Мукачівської єпархії його діяльність співпадає з часом, коли в Австро-Угорщині розпочалась визвольна війна 1848 – 1849 рр. і появились перші проблиски національно- культурного піднесення  серед інтелігенції  і вірників Мукачівської єпархії.

Майбутній єпископ Мукачівської єпархії Василь Попович народився 12 вересня 1796 року в с. Великі Ком’яти Виноградівського району в сім’ї  греко-католицького священика Георгія Попович (1764 – 1817) і Марії Лендєл.

Початкову освіту і перший рік гімназії закінчив у Нодь-Каролі (комітат Сатмар, тепер у Румунії), а пізніше навчався і у Мараморошсигетській гімназії. Два останні роки, тобто 5 і 6 класи закінчив в Ужгородській гімназії, яка  була тільки шестикласовою до 1856 – 1857 навчального року. Як і в раніше згаданих навчально-виховних закладах, так і тут, в Ужгородській гімназії, він був найкращим учнем у класі. Юнак розвивався і вдосконалювався, ставав дорослим і зрілим. Згадуючи про цей період життя Василя Поповича, Іоанн Мондок у своїй проповіді говорив, що „Птенецъ  сталъ обростати пѣрьемъ; замѣтенъ былъ въ немъ ужъ тогда летущій орелъ”. Його вихователі і вчителі вже тут, в Ужгородській гімназії, вбачали в юному Поповичу, що він колись займе високі посади, про що свідчить і такий випадок. Одного разу, будучи учнем шостого класу гімназії, відповідав (розповідав підготоване домашнє завдання). У класі було чути легкий шум. Тоді  професор Пашшіч такими словами зробив зауваження  учням класу: „Русскіе, внимайте, это будетъ вашь єпископъ”. Можливо,