Куруци (від латинського crux — «хрест») — це учасники антигабсбурзьких народно-визвольних повстань у Угорському королівстві та на Закарпатті наприкінці XVII — на початку XVIII століття.
Основні факти про
куруців:
- Проти кого воювали: Головним ворогом куруців була австрійська
династія Габсбургів, яка проводила політику централізації, збільшувала
податки та обмежувала релігійні й політичні свободи. Ворогів куруців —
австрійських солдатів та їхніх прибічників — називали лабанцями.
- Етнічний склад: Рух куруців мав багатонаціональний характер.
Поруч із угорцями у військових діях активну участь брали закарпатські
русини, словаки та румуни.
- Головне повстання (1703–1711): Найвідомішим етапом руху стало Визвольне
повстання під проводом князя Ференца II Ракоці. Повстання розпочалося саме
на Закарпатті, а закарпатські селяни стали першими та найвідданішими
бійцями армії Ракоці.
- «Найвірніший народ»: За виняткову мужність та підтримку Ференц II
Ракоці закарбував у історії вислів про закарпатських русинів — Gens
fidelissima («Найвірніший народ»).
Після поразки
повстання у 1711 році частина куруців змушена була емігрувати, а сам рух
припинив існування, увійшовши до фольклору та історичної пам’яті народів
Центрально-Східної Європи.
Закарпаття відіграло
ключову роль у національно-визвольному русі під проводом Ференца II Ракоці
(1703–1711 рр.). Саме гірський рельєф, наявність міцних замків та щира
підтримка закарпатських русинів зробили цей регіон колискою та головним оплотом
куруців.
Ось детальний огляд
найважливіших битв, стратегічних центрів та військової тактики куруців на
Закарпатті:
Ключові битви та події на Закарпатті
Битва під Довгим (7 червня 1703 року)
- Де: село Довге (сучасний Хустський район).
- Контекст: Це перший офіційний бій повстання куруців.
Загін селян-повстанців під проводом Альберта Кіша та Томаша Есе (близько
500 осіб) зіткнувся з добре озброєним австрійським військом під
командуванням графа Шандора Каролі (який на той час воював на боці
Габсбургів).
- Результат: Повстанці, озброєні переважно косами, вилами та
сокирами, зазнали поразки через брак вогнепальної зброї та досвіду. Однак
битва мала величезний моральний ефект: вона показала, що народ готовий
воювати, і вже за кілька днів до Закарпаття прибув сам князь Ференц II
Ракоці.
- Пам'ять: У центрі села Довге сьогодні стоїть пам’ятник куруцам — колона з
турулом (священним птахом угорської міфології).
Битва під Тисабечем (14–16 липня 1703
року)
- Де: переправа через річку Тису (неподалік від сучасного селища Вилок на
Закарпатті).
- Контекст: Перша масштабна битва під особистим командуванням
Ференца II Ракоці. Австрійські війська намагалися заблокувати куруців на
Закарпатті та не допустити їхнього виходу на Угорську рівнину.
- Результат: Завдяки сміливій форсованій атаці через Тису
куруци вщент розгромили австрійський загін генерала Окліча. Ця перемога
відкрила куруцам шлях до центральних районів Угорщини та залучила до лав
повстанців тисячі нових добровольців.
Осада та взяття Мукачівського замку
«Паланок» (1703–1704 рр.)
- Значення: Замок «Паланок» був родинним гніздом династії
Ракоці та однією з найцінніших фортець регіону.
- Хід подій: Наприкінці 1703 року куруці блокували
австрійський гарнізон у Мукачеві. Оскільки штурмувати потужні мури без
важкої артилерії було ризиковано, куруці застосували тривалу облогу та
виснаження. У лютому 1704 року австрійський гарнізон капітулював.
- Результат: Мукачівський замок став столицею повсталої
держави, тут розташовувалася резиденція Ракоці, карбувалися власні гроші
куруців («ліберташі») та зберігалися арсенали зброї.
Захоплення Ужгородського та Хустського
замків (1703–1704 рр.)
- Хустський замок: Був зайнятий куруцами майже без бою на самому
початку повстання завдяки підтримці місцевих селян і міщан.
- Ужгородський замок: Твердиню графа Міклоша Берчені (соратника Ракоці)
блокували куруци та визволили на початку 1704 року, зробивши її важливим
дипломатичним центром.
Військова тактика куруци
Куруці не мали змоги
на перших етапах протистояти регулярній австрійській армії (лабанцям) у
відкритому лінійному бою, тому розробили власну унікальну тактику:
1.
Застосування
легкої кінноти (гусарів):
o
Основою
війська куруців були мобільні кінні загони. Вони здійснювали блискавичні набіги
(«portyázás»), знищували лінії постачання ворога, обози та маленькі
гарнізони, а потім швидко відступали до лісів та гір.
2.
Засідки
в гірських перевалах:
o
Використовуючи
знання Карпатського рельєфу (Верецький, Яблуницький перевали), закарпатські
русини створювали завали з дерев, влаштовували засідки на вузьких стежках і
знищували переважаючі сили австрійців ще на підході.
3.
Нічні
напади та психологічна війна:
o
Куруці
часто нападали на табори лабанців уночі, зненацька, імітуючи присутність значно
більшого війська за допомогою шуму, факелів та горнів.
4.
Гнучке
поєднання професіоналів та селянського рушення:
o
Професійне
ядро армії (колишні дворяни, найманці, досвідчені вершники) діяло разом із
селянськими загонами. Селяни виконували роль розвідників, провідників, забезпечення
та партизанів.
Чому закарпатці билися за Ракоці?
Ференц II Ракоці
володів величезними маєтками на Закарпатті (Мукачево, Чинадійово, Берегове).
Місцеве населення сприймало його не як чужого володаря, а як захисника від
жорстокого австрійського податкового гніту та релігійних утисків.
Закарпатські русини
складали кістяк особистої гвардії Ракоці. Саме за їхню самовідданість князь
залишив у своєму щоденнику знаменитий запис:
«Це були люди
неймовірно хоробрі, віддані та скромні. Вони йшли за мною у найтемніші часи без
взуття та зброї, вирубавши собі кийками шлях до свободи».
Іван Беца — це один із
найвідоміших народних ватажків куруців та селянських загонів на Закарпатті
(зокрема на Ужанщині та Перечинщині) під час Визвольної війни 1703–1711 років
під проводом Ференца II Ракоці.
Роль Івана Беци у русі куруців
1.
Організація
повстання в Ужанській долині (1703 рік)
o
Коли
Ференц II Ракоці закликав народ до збройного виступу проти Габсбургів, Іван
Беца став одним із перших місцевих ватажків, який підняв селян Ужанщини
(сучасні Перечинський та Великоберезнянський райони).
o
За
короткий час він зібрав боєздатний загін із місцевих русинів (селян, міщан та опришків), який увійшов до
складу народної армії куруців.
2.
Блокада
та облога Ужгородського замку (1703–1704 рр.)
o
Загін
під командуванням Івана Беци брав безпосередню участь у тривалій облозі
Ужгородського замку, де забарикадувався австрійський гарнізон (лабанці).
o
Його
бійці контролювали шляхи сполучення навколо Ужгорода, Перечина та гірських
перевалів, не даючи австрійським військам отримувати підкріплення та провізію з
Галичини чи Центральної Угорщини.
3.
Партизанська
тактика в Карпатах
o
Загін
Беци чудово орієнтувався у гірській місцевості Перечинщини. Вони влаштовували
засідки на австрійські обози, перехоплювали кур'єрів та захищали місцеві села
від грабунків австрійських каральних загонів.
Історичне значення та народна пам'ять
- Символ народної підтримки: Постать Івана Беци демонструє, що рух куруців на
Закарпатті був не лише виступом угорської шляхти, а справді народним
визвольним рухом, де провідну роль відігравали місцеві селянські ватажки.
- Фольклор Ужанщини: В історичних переказах та легендах Перечинщини та
Ужгородщини Іван Беца згадується як безстрашний опришок і куруцький
народний герой, який боронив простих людей від феодального та
австрійського гніту.
Окрім Івана Беци, у
Визвольній війні 1703–1711 років яскраво проявилися й інші народні ватажки та
отамани із Закарпаття і прилеглих земель, які підняли селянство на боротьбу:
- Томаш Есе (Tamás Esze) — селянин і солевар із Берегівщини. Саме він став
головним рушієм і організатором перших загонів куруців на Закарпатті. У
травні 1703 року Есе особисто зустрівся з Ференцем II Ракоці в Польщі та
приніс на Закарпаття освячені прапори з гаслом «Cum Deo pro Patria et
Libertate» («З Богом за Батьківщину і Свободу»). За бойові заслуги
отримав від Ракоці дворянство та звання полковника куруцької піхоти.
- Альберт Кіш (Albert Kis) — соратник Томаша Есе та один із перших польових
командирів повстання. Саме Альберт Кіш очолював загони селян-куруців у
першому офіційному бою проти австрійських військ під селом Довге 7 червня
1703 року.
- Пинтя Хоробрий (Григор Пинтя) — легендарний опришківський ватажок, який діяв у
гірських районах Мараморощини та Хустщини. У 1703 році зі своїм загоном опришків
приєднався до куруців і відіграв вирішальну роль під час взяття
стратегічного Хустського замку.
- Василь Сочка та Іван Папп — місцеві селянські ватажки з Верховини, які
організовували загони самооборони на Ужанщині та Воловеччині, блокували
гірські перевали та перехоплювали австрійські обози зі зброєю.
Завдяки цим ватажкам
рух куруців на Закарпатті поєднав селянські опришківські традиції з
організацією регулярного війська, що дозволяло тривалий час утримувати контроль
над гірськими районами Карпат.
Після придушення
повстання у 1711 році князь Ференц II Ракоці категорично відмовився скласти
присягу на вірність Габсбургам і відкинув пропоновану йому амністію та
повернення маєтків, обравши довічний вигнанка та боротьбу дипломатичними
шляхами.
Шлях еміграції Ференца II Ракоці
- Польща (1711–1712 рр.): Залишивши Закарпаття ще до підписання
Сатмарського миру, Ракоці деякий час мешкав у Польщі під ім'ям графа
Шароші, сподіваючись на дипломатичну підтримку Франції та Московського
царства.
- Франція та Версаль (1712–1717 рр.): Ракоці прибув до двору короля Людовіка XIV, де
його прийняли з великою шаною. Проте після смерті Людовіка XIV Франція
змінила зовнішню політику і відмовилася відкривати новий фронт проти
Габсбургів. Деякий час князь жив у монастирі камальдулів неподалік Парижа.
- Османська імперія та Родосто (1717–1735 рр.): На запрошення османського султана Агмеда III
князь переїхав до Туреччини. Останні 18 років життя він провів у місті Родосто
(сучасний Текірдаг) на березі Мармурового моря разом із невеликою
спільнотою вірних соратників. Князь помер у вигнанні 8 квітня 1735 року.
Доля найближчих соратників
- Міклош Берчені (Miklós Bercsényi): Найближчий радник і генерал-лейтенант Ракоці
(володар Ужгородського замку) також відмовився від капітуляції. Він
розділив із князем усі роки вигнанця й помер у Родосто у 1725 році.
- Келемен Мікеш (Kelemen Mikes): Особистий секретар Ракоці. Його знамениті «Листи
з Туреччини» стали головним історичним джерелом про повсякденне життя русинськрї
та угорської еліти в турецькій еміграції.
- Шандор Каролі (Sándor Károlyi): Генерал куруців, який за відсутності Ракоці у
квітні 1711 року підписав Сатмарський мирний договір з австрійцями. Він
зберег свої володіння, присягнув Габсбургам і згодом отримав звання
імперського фельдмаршала, через що частина куруци вважала його зрадником.
Повернення на Батьківщину
У 1906 році
австро-угорський уряд офіційно реабілітував пам’ять учасників руху куруців.
Прах Ференца II Ракоці, його матері Ілони Зріні та графа Міклоша Берчені
урочисто перевезли з Константинополя до Східної Європи.
Сьогодні їхні
останки спочивають у крипті Собору святої Єлизавети в Кошице
(Словаччина) .
Немає коментарів:
Дописати коментар