Історія храму нерозривно
пов'язана з долями його священників. Серед них були просвітники, громадські та
політичні діячі, що відігравали ключову роль у розбудові краю, і мученики за
віру чия стійкість стала духовним орієнтиром для майбутніх поколінь.
Таким чином, історія
парафії в Дубровці є мікрокосмом, що віддзеркалює ширші релігійні, культурні та
політичні процеси в історії Закарпаття протягом XVIII–XX століть. Вона охоплює
періоди стабільності, національного відродження та жорстоких репресій
тоталітарного режиму, демонструючи незламність віри та силу людського духу.
Основним джерелом
інформації про ранній стан парафії та її першого, дерев'яного храму, є протокол
єпископської візитації Мукачівської єпархії, проведеної єпископом Михайлом
Ольшавським у 1751 році. Цей документ дозволяє відтворити картину релігійного
життя дубровської громади в середині
XVIII століття.
Згідно з протоколом, на
1751 рік храм Святих Петра і Павла був дерев'яним, покритим шинглями
(дерев'яною черепицею), а його загальний стан оцінювався як задовільний.
Внутрішнє оздоблення було скромним: іконостас, виконаний простим сільським
маляром, мав образи у верхньому та нижньому рядах, а вся церква була
«стараннями одного простого селянина украшена». Літургійне начиння включало
дерев'яний ковчег для Святих Дарів та цинкову чашу для причастя. Церковне майно
складалося з двох дзвонів та необхідного набору богослужбових книг. Фінансовий
стан парафії був скрутним — протокол зазначає, що церква не мала жодних
доходів.
Важливим свідченням
збереження культурної ідентичності громади є запис, що станом на 1805 рік
проповіді в храмі відбувалися «руською (русинською) мовою». Цей факт є яскравим
маркером ширшого процесу культурної самоідентифікації русинів у межах
Австро-Угорської імперії.
Будівництво нової мурованої
церкви в другій половині XIX століття стало свідченням не лише духовної зрілості,
але й економічної спроможності дубровської громади.
Цей проєкт ознаменував новий етап в історії парафії. Щодо долі старої дерев'яної церкви існують суперечливі відомості. Місцева легенда стверджує, що вона згоріла у 1864 році,
що й стало
безпосереднім поштовхом до будівництва нової. Проте газетне повідомлення в
«Унґ» за 1875 рік свідчить про продаж дерев'яної дубрівської церкви з аукціону.
Ймовірно, легенда про пожежу є пізнішим драматичним переказом, що мав на меті
підкреслити нагальність будівництва нового храму, тоді як газетне оголошення
відображає більш прозаїчну реальність — продаж будівельних матеріалів
розібраної споруди.
Будівництво мурованого
храму розпочалося у 1864 році на мальовничому підвищенні «Горб». Хоча
документальних свідчень про точну дату завершення будівництва не збереглося,
дослідники схиляються до думки, що основні роботи було закінчено близько 1884
року.
СВЯЩЕННИКИ ЯКІ СЛУЖИЛИ В ХРАМІ
1603, ? ? Дмитро.
1603, ? ?
Петро.
1738,
1749 Дикун Іоанн.
1751-,
1753 Сокалевич Іоанн.
1758, ?
Гльога Матей.
1771-,
1792 Мосла-Мізга Василь.
1792- 1796
Легеза Сімеон.
1798 –
1805 Яворський Андрій.
1806 –
1807 Шеян Василь.
1807 –
1823 Митрович Теодор.
1823 –
1834 Крив’янський Андрій.
1835 –
1856 Станкович Іоанн.
1856 –
1863 Ковач Андрій.
1863 –
1864 Слук Стефан.
1864 –
1879 Лавришин Іван.
1879 –
1912 Грабар Леонтін.
1912 –
1921 Грабар Костянтин
1921 –
1921 Гірецький Денис.
1921 –
1949 Бачинський Даниіл ст.
Каплани:
1909 –
1912 Грабар Костянтин.
БІОГРАФІЇ СВЯЩЕННИКІВ ЩО СЛУЖИЛИ В
ХРАМІ ДУБРОВКИ
Народився
в селі Тур’я-Бистра в родині греко-католицького священника Василя Легези. Богословські
студії закінчив в Мукачеві. Був висвячений на священика 6 червня 1770 року
єпископом Мукачівським Іваном Брадачем. Між 1770–1775 роками він був священиком
в Ірляві, з 1784 по 1790 рік в Кеблері (Угорщина), з 1790 по 1792 рік у Кіблярах.
з 1792 по 1796рік в Дубровці , з
1796 по 1802 рік в Зняцеві, з 1802 по 1803 рік в Грибівцях.
Рукоположений на священика 19 квітня 1772 року єпископом Мукачівським Іваном
Брадачем. Між 1772 і 1780 роками був
священиком Берегові. з 1780 по 1787 р. — Білках, з 1787 по 1798 р. — Чинадієві,
з 1798 по 1805 р. — Дубровці. Декан Боржавського єпископського округу
(1780–1787), декан єпископського Чинадіївського округу (1787–1798). Він помер в
Дубровці 15 лютого 1805 р. Одружений, дружина
Анна
Богословські студії закінчив в Ужгороді. Його
висвятив на священика 23 травня 1790 року єпископ Мукачівський Андрей
Бачинський. Між 1790 і 1792 роками він був священиком Верховині-Бистрій, з 1801 по 1806 рік на Ужку, а з 1806 по 1807 рік в Дубровці.
Помер в Дубровці 25 січня 1807 року.
1807 – 1823
Митрович Теодор.
Народився
в родині священника Михайла Митровича в селі Середнє на Ужгородчині. Богословську
освіту здобув в Ужгороді. На священника його висвятив єпископ МукачівськийАндрей Бачинський 29 січня 1804 року. З 1804 по1807 рік був священиком в
Верховині-Бистрій з 1807 по 1823 рік в Дубровці, а з 1823 по 1829 рік в Загатті. Він помер в Загатті 7 жовтня 1829
р. Його дружиною була Марія Громоська (†1845).
1823 – 1834
Крив’янський Андрій.
Він
народився в Коритнянах у 1796 році. Богословську освіту здобував в Ужгороді та Трнаві. Висвячений на священника
17 березня 1821 року єпископом Олексієм Повчієм. Був священником у Голубиному з
1821 по 1823 рік в Дубровці з 1823 по 1834 рік. Дальше служив Вулшинках з 1834
по 1858 рік. Помер 28 січня 1858 року. Його дружиною була Марія Поратунська.
1835 – 1856
Станкович Іоанн.
Народився
в Ужгороді (19 березня 1809 р. Богословську освіту здобув в Ужгороді. На
священника його рукоположив 22 березня
1835 року румунський греко-католицький єпископ Орадейський Самуїл Вулкан. З 1835
по 1856 рік був священиком в Дубровці. Помер в Дубровці 19 січня 1856 р. Його
дружиною була Терезія Пастор (†1862), донька священика Стефана Пастора та Марії
Губай. Їхні відомі діти: Катерина дружина священика Стефана Слука (1836-1905).
1856 – 1863
Ковач Андрій.
Народився
25 лютого 1825 року в Сускові сім’ї греко-католицького
священника Андрія Ковача та Катерини Беньовської. Богословську освіту здобув в Ужгороді.
На священика його висвятив 12 грудня 1852 року єпископ Мукачівський Василь
Попович. З 1853 по 1855 рік він був священиком Nagydobos (Угорщина), а з 1856
по 1863 рік — священиком в Дубровці. Помер 23 квітня 1863 року. Його дружиною
була Ірина Ляхович (†1895), дочка священика Іоанна Ляховича. Їхня відома
дитина: священик Андрій (1859–1920).
1863 – 1864
Слук Стефан.
Народився 3 січня 1836 року в родині
священника Івана Слука та Юліани Голоснай. Богословську освіту здобув в Ужгороді.
Був висвячений на священика 29 березня 1863 року єпископом Мукачівським Василем
Поповичом. З 1863 по 1864 рік був священиком в Дубровці, з 1864 по 1865 рік —
священиком в Ляховцях, з 1865 по 1873 рік — священиком в Скотарському, з 1873
по 1905 рік — священиком в Ірляві. Помер в Ірляві 20 січня 1905 року. Його
дружиною була Катерина донька священика Іоанна Станковича та Терезії Пастор. Відомі їхні діти: священик Юлій
(1865–1917); Марія (*1870) дружина священика Стефана Дініеловича (1865–1941)
1864 – 1879
Лавришин Іван.
Народився
2 січня 1834 року в сім’ї священника Івана Лавришина та Анни Волосан.
Богословську освіту здобув в Ужгороді. Був висвячений на священика 13 грудня
1857 року єпископом Мукачівським Василем Поповичом. З 1857 по1860 рік він був
священиком у Завидові, з 1860 по 1864 рік у Ляховцях, з 1864 по 1879 рік був
священником в Дубровці, з 1879 по 1899 рік у Макарьові. З 1899 по1911 рік був помічником пароха(капланом) в Макарьові
у свого сина Августина Лавришина. Помер у Мукачеві 18 січня 1911 р. Його
дружиною була Емілія Ільницька (*1839), дочка священика Стефана Ільницького та
Юліанни Маркос. Відомі їхні діти: священик Корнелій(1858–1925); священик Августин
(1860–1924); Марія (*1867), дружина священика Андрія Станканинця (1865–1937);
Ержебет (*1872), дружина священика Івана Маринця (1867–1902); Емілія
(1877–1913), дружина священика Августина (1867–1938).
Він
народився 19 липня 1846 року в Березниках в сім’ї священника Василя Грабаря та
Терезії Сабо. Богословську освіту здобув в Ужгороді. Його висвятив на священика
11 липня 1875 року єпископ Мукачівський Іван Пастелій - Ковач. З 1875 по1879 рік
був священиком Сімерках, з 1879 по 1912 рік був священиком Дубровці. З 1912
року перебував на пенсії проживаючи в Чертежі. З 1919 року був радником Святого
Престолу. Помер в Ужгороді 12 лютого 1933 р. Його дружиною була Ілона Мондок
(1852–1880), донька священика Івана Мондока та Емілії Беоті. Відомий їхній син:
священик Костянтин (1877–1938) та дочка Гелена (1880-1974) дружина Андрія
Ільковича.
1912 – 1921
Грабар Констянтин
Народився в Ужгороді 15 серпня 1877 року в
сім’ї священика Леонтіна Грабаря та
Ілони Мондок. Богословську освіту здобув в Естергомі. Був висвячений на священика 20
квітня 1902 року єпископом Мукачівським Юлієм Фірцаком. З 1902 по1909 рік був
священиком у Великих Лучках. Був помічником пароха Дубровці (1909–1912), потім
його парафіяльним настоятелем (1912–1921). З 1921 року був директором
Підкарпатського банку, мером Ужгорода (1924–1935), губернатором Подкарпатської
Русі(1935–1938). З 1936 року був кавалером Великого хреста Ордена Румунської
корони. Декан Середнього єпископського округу (1918–1921). Він помер в Ужгороді
21 грудня 1938 р. Його дружиною була Єлізавета Бачинська (1886–1951), донька
священика Михайла Бачинського та Ернестини Табакович. Два сини: Миколай та
Володимир-Мирон (1909-1971)
Народився
в Корові (Хмельницька область) 10 червня 1891 року. У 1921 році був священиком в
Дубровці. З 1921 року служив у Сполучених Штатах Америки. У 1921 році був
священиком Бадена (США, Пенсільванія), у 1923–1925 роках – церкви Святого
Йосипа (США, Міссурі), у 1925 році – Бартона (США, Огайо), у 1926–1933 роках –
Барнсборо (США, Пенсільванія), з 1937 року – священиком Таллмаджа (США, Огайо).
З 1924 року працював у Піттсбурзькій єпархії. Одружений, ім'я дружини невідоме.
1921 – 1949
Бачинський Даниіл (старший)
Він народився у селі Вишково 12 січня 1879
року в родині священника Михайла Бачинського та Ернестини Табакович. Богословську
освіту здобув в Ужгороді. Його рукоположив на священика 14 грудня 1902 року
єпископ Мукачівський Юлій Фірцак. З 1902 по 1907 рік був помічником пароха Заріччі
(де
парохом тоді був тесть о. Даниіла –Юрій Гомичко). У 1907 р. короткий час виконував також обов'язки пароха в с. Велика
Чингава (з 1946 р. с. Боржавське), з 1907 по 1921 р. — священик в Сільці, а з
1921 по 1949 р. — священик в Дубровці.
В 1919 р., враховуючи його плідну роботу і заслуги на душпастирській ниві, єпископ Антон Папп відзначає о. Даниіла титулом почесного намісника (декана).
Радянська влада намагалася
умовити о. Даниіла на перехід до православ’я, застосовуючи різні методи тиску на нього. 28 грудня 1950 року його було
заарештовано радянською владою за відмову відступництва від віри. 13 лютого
1951 року суд засудив його до 25 років примусових робіт, 5 років позбавлення
прав та конфіскації майна. Помер в Ужгородському слідчому ізоляторі НКВД 15
липня 1951 року. Реабілітований 24 лютого 1992 року.
Його
дружиною була Маргарета Гомічко (1885–1964), дочка священика Юрія Гомічка
(1858-1915) та Ілони Фенцик.
Їхні діти:
Михайло (1904-1975); Єлізавета (1905-1952), дружина священика Івана Лої (1897-1970);
Маргарета (1907–1972), дружина священика Петера Васкова (1903–1981); Іван (1909-1985);
священик Даниіл (1911–1968); Ілона (*†1913); Августин(1914-1990); Магдалина (1917-1993) дружина вчителя Ернеста Марка;
Марія (1919–1993), дружина священика Василя Яцковича; Анна (1923-1996).
Аналіз біографій священників Дубрівки дозволяє узагальнити та
систематизувати ключові характеристики соціальної структури духовенства
Мукачівської єпархії. Це була не просто група служителів, а складна, самовідтворювана
соціальна система зі своїми законами та традиціями.
Династійність як основа
спадкоємності
Явище «священницьких династій» було фундаментальною основою стабільності
парафіяльного життя. Професія душпастиря часто передавалася від батька до сина,
як у родинах Грабарів, Ковачів,
Слуків, Лавришиних та Бачинських. Це забезпечувало наступність не лише в
служінні, але й у світогляді. Більше того, ці династії виконували важливу
соціальну функцію: вони були хранителями русинської культурної, мовної та релігійної
ідентичності в умовах багатоетнічних імперій та держав.
Шлюбні
союзи та формування клерикальної еліти
Шлюб відігравав роль ключового інструменту для консолідації соціального
капіталу, перетворюючи духовенство на окрему, згуртовану еліту. Систематичні
шлюби між дітьми священників створювали закриту касту. Це був механізм не лише зміцнення родинних зв'язків, а й
збереження та примноження спільного статусу, освіти та цінностей, що чітко
відрізняли духовенство від селянства та світської шляхти.
Освіта та географія служіння
Формування єдиного освітнього та культурного простору було ще одним важливим
чинником консолідації кліру. Священники Дубровки здобували освіту в провідних
духовних закладах регіону та Центральної Європи: семінаріях в Ужгороді та Мукачеві, академіях у Трнаві та Естергомі. Така освіта не лише
забезпечувала високий інтелектуальний рівень, але й долучала місцеве
духовенство до ширших течій європейської католицької думки, роблячи їх
провідниками культури, а не лише сільськими пастирями. Типовий кар'єрний шлях
передбачав ротацію між парафіями, що зміцнювало зв'язки з єпархіальним центром
та посилювало корпоративну єдність кліру.
Отже, духовенство Дубрівки було не просто сукупністю окремих служителів, а
складною, добре організованою та самовідтворюваною соціальною структурою.
ВИСНОВОК
Історія духовенства храму Святих Петра і Павла в селі Дубрівка — це
мікроісторія, яка з надзвичайною чіткістю відображає макропроцеси в житті
Мукачівської греко-католицької єпархії протягом понад трьох століть. Аналіз
біографій священників дозволив виявити ключові етапи еволюції кліру: від
раннього періоду з фрагментарними даними до формування освіченої клерикальної
еліти у XVIII–XIX століттях.
Дослідження показало, що основою цієї еліти були два потужні соціальні механізми: династична спадкоємність, що
забезпечувала стабільність, та стратегічні
шлюбні союзи, які перетворили духовенство на згуртовану, майже ендогамну
соціальну групу зі спільними цінностями та інтересами. Вершиною розвитку цього
стану став початок XX століття, коли його представники, як-от Костянтин Грабар,
досягли найвищих щаблів у суспільно-політичному житті краю. Однак ця епоха завершилася
трагічною ліквідацією єпархії тоталітарним режимом, символом якої стала
мученицька смерть останнього пароха Дубровки, отця Даниїла Бачинського.
Пам'ять про цих людей, збережена в архівних записах, є невід'ємною частиною
історичної та культурної спадщини Закарпаття. Їхні долі нагадують про складний
шлях, який пройшла місцева Церква та її вірні, і є цінним джерелом для
розуміння минулого нашого регіону.
1. Стефан та Даниїл Бендаси. “Священики-мученики, сповідники вірності” . Ужгород. – «Патент». –
1999.- 421 с.
2. A Munkácsi Görög Katolikus Egyházmegyéhez tartozó parókiákon működő
lekkészek névsora a legrégebbi időktől 1949-ig.// Bendász István. Részletek a
Munkácsi Görög Katolikus Egyházmegye történetéből.- Ungvár, 1999.- 265-266 old.
3. Bendász István – Bendász Dániel. Helytállás és tanuságtétel. A
Munrfcsi Görög Katolikus Egyházmrgye hitvalló és meghurcolt papjai. – Kariosz
Kiadó.- Budapest, 2014. – 148 – 152 old.
Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 61.
4. Bendász
-Hagyaték Marosi Anita – Marosi István A történeti Munkácsi Görögkatolikus
Egyházmegye papi névtára. Іменний довідник священиків історичної Мукачівської
греко-католицької єпархії. Берегове, 2023.. 1091 old.
5.Вікіпедія
6. Сайт Мукачівської греко-католицької єпархії https://mgce.uz.ua/
7. Schematismus venerabilis Cleri Graeci ritus
catholicorum diocesis Munkacsiensis, ad annum domini
8. Фотографії з родинного архіву онуки о. Даниіла
Бачинського – Марії Марко з її коментарями.
.
 |
| о. Михайло батько о. Даниїла Бачинського (ст.) |
 |
| Михайло та Ернестіна Бачинські із чотирма наймолодшими дітьми |
 |
| Маргарета Гомічко-Бачинська |
 |
| Маргарета Гомічко-Бачинська 24серпня1931 року з молодшими доньками Марією, Анною та Магдалиною |
 |
| Магдалина Бачинська-Марко 1917-1993 |
 |
Магдалина Гомічко-Бачинська з синами |
.jpg) |
| о. Константир Грабар з дружиною Єлизаветою Бачинською (сестра о. Даниіла Бачинського (Ст.) |
 |
| Ернестина Табакович мама о. Даниіла Бачинського (ст.) |
.jpg) |
| Даниіл Бачинський і Маргарета Гомічко з двома старшими Михайлом і Єлизаветою (1906) |
 |
| Даниїл і Маргарета Бачинські із трьома найстаршими дітьми Михайлом, Єлизаветою та Маргаретою фото орієнтовно 1908 рік |
 |
| Даниїл Бачинський-старший зі своїми чотирма синами Михайлом, Августином, Іваном та Даниілом |
 |
| о. Леонтін Грабар з дружиною Ілоною Мондок |
 |
| о. Даниіл Бачинський із зятями Пером Васковим і Василем Яцковичом та Сином Августином |
 |
| 1947 рік, один з останніх знімків о. Даниіла Бачинського разом з дружиною та наймолодшою дочкою Анною, у саду ужгородського дому на нинішній Берчені |
 |
| Це фото зроблене в серпні 1935 у Чертежи, Зліва направо: Августин Бачинський, Констянтин Грабар, його сестра Гелена, ?, Маргарета Бачинська, Пітю і Шаріка Ґладоники,вуйко і мама Йосифа Головача, третю дитину не можу ідентифікувати, Єлизавета Грабар, її сестра Йолана, за ними - троє чоловіків, яких не знаю, мій Дідик Данило, чоловік Йолани і ще двоє невідомих мені чоловіків |
 | ||||||
| Петра і Павла - храмове свято в Дубровці. Традиційно збиралися багаточисленні родичі, гості...на фарі.. |
 | ||
| Наш Пан Його Святість Папа Лев 13 | Надає повний відпуст гріхів у разі небезпеки смерті згідно звичайної церковної процедури Даніилу Бачинському, який здійснив прощу до Риму у Святому році, його рідним та родичам по шлюбу , аж до третього покоління включно. У Римі Ватикані 1900 року. |
Немає коментарів:
Дописати коментар