Юлій Фірцак народився 22 серпня 1836 року в с. Худльово, що на Ужгородщині в родині місцевого пароха Василя Фірцака та Терезії Гаджеги. Закінчив духовну семінарію в Ужгороді , богослов'я вивчав у Центральній Богословській семінарії у Відні (1856-1859). Після рукоположення у греко-католицькі священики 26 вересня 1861 року, єпископ Попович назначив його професором догматики в Ужгородській духовній семінарії. У 1876 році дістав гідність каноніка й був назначений ректором семінарії. В 1887 році його вибрали депутатом угорського парламенту. Завдяки високій освіченості та знанні багатьох європейських мов мав широкі зв'язки в угорських урядових колах.
17 грудня 1891 року Апостольський Престол іменував його Мукачівським єпископом. На єпископа його освятив в Пряшеві 10 квітня 1892 року єп. І. Валій.
Час коли Боже провидіння покликало на Мукачівську кафедру єпископа – народовця Юлія Фірцака, це час коли насильна мадяризація доходила вже до самого верху і в кращих синів нашого народу з болем серця опускалися руки. Єп. Фірцак, як відданий духовний батько, перш за все старався піднести в єпархії релігійне життя, боровся за відновлення в нашому краї парафіяльних шкіл, а на той час з колишніх 471 церковних шкіл Мукачівської єпархії навчання проводилося тільки у 119 школах. Із-за браку шкільних підручників вся наука обмежувалася до читання Псалтиря та навчання катехизму й церковного співу.
Для піднесення релігійного життя провів два єпархіальні синоди (1891р. і 1903 р.), якими старався відновити в Мукачівській греко-католицькій єпархії духовне життя й любов до свого обряду. На першому, який відбувся в Ужгороді 30 вересня 1897 року, було розглянуто багато питань не тільки матеріального забезпечення церкви, але й відносно церковних шкіл, душ пастирської праці та церковних організацій. Другий єпархіальний синод під керівництвом єп. Фірцака, що пройшов 8-12 вересня 1903 року. Синод діяв у чотирьох окремих комісіях, які розглянули - фінансові справи, життя духовенства, душпастирську працю і навчання релігії в парафіях та соціально економічну діяльність духовенства. Було прийнято рішення, катехизм і Біблію всюди навчати народною мовою, а також обновити монарший Чин св. Василія Великого.
За благословенням єпископа було відновлено Товариство святого Василія Великого в серпні 1895 року яке очолив тодішній ректор духовної семінарії кан. Іван Якович. На першому ж засіданні відновленої спілки священиків – народовців було вирішено видавати газету на народній мові. Так народилася 5 травня 1897 року, перша закарпатська народна газета „Наука”, яку редагував віце ректор єпархіальної семінарії о. Юлій Чучка. В 1899 році спілка св. Василія заснувала власну друкарню, яка почала видавати для народних шкіл потрібні посібники.
Культурна діяльність яку розвернуло товариство, визвала розгромну критику в угорських часописах. Результатом наклепів була також інквізиція, здійснена міністерством внутрішніх справ проти товариства св. Василія Великого в 1899 році. Воно невдовзі після 1900 року змінилося на акціонерне товариство "Уніо", щоб будучи торговою фірмою, не підлягати контролю адміністративних органів. Після цього в ньому розгорнулася дуже жвава діяльність, оскільки його співробітники працювали там безплатно тільки в інтересах ідеї. Товариство видавало підручники, книги, "Науку", "Gorog katholikus Szemle", брошури і т.д. Відчуваючи в єпархії брак учительських сил, єп. Фірцак 1903 році заснував жіночу учительську семінарію, з якої вийшло чимало визначних вчительок.
Єпископ Юлій Фірцак, приділяв багато уваги для соціальної допомоги бідним. На початку 1897 року єпископ склав „Меморандум про розвиток і підвищення рівня духовного й матеріального життя руськомовного народу північно-східних Карпат і Рутенії”. Відповідаючи на цей захід, міністерство сільського господарства доручило добре відомому економісту-управителю Едмунду Егану (1851-1901) реорганізувати систему сільського господарства нашого краю, спираючись на економічно раціональні принципи. Так розпочалася так звана Верховинська акція. В рамках цієї акції Е. Еган старався завести раціональну годівлю племінної багатої на молоко тірольської породи корів, для якої було багато пасовищ на верховинських міжгір’ях. Проводилася господарська освіта селян, почалися засновуватися споживчі та кредитні кооперативи, сільські майстерні для розвитку народних промислів (плетіння корзинок, вишивання, ткання і т.д.). Це було початком так званої „верховинської акції”, яка тривала аж до 1901 року. До цієї акції від самого початку включилося багато священиків, які дбали про те, щоб різні починання цієї акції були реально впроваджені в життя.
Тому, що Фірцак старався піднести свій народ не тільки духовно, але також культурно й економічно його діяльність почала давати перші результати, зокрема коли почали збільшуватися кооперативні товариства, лихварі почали , вжили всілякі заходи, аби перешкодити розпочатій акції. В угорських часописах, які перебували головним чином у руках жидів, з’являються нападки на єпископа Юлія Фірцака та духовенство, передусім на ужгородських професорів обвинувачуючи їх в панславізмі та інших гріхах. А те, що єпископ не дозволив богослужіння на угорській мові, то мадярська преса, закидала йому, що він переслідує мадярів. Цій кампанії в угорських мас-медіа, можна „завдячувати” також за наглу смерть Едмунда Еґана, якого недруги підступно вбили 20 вересня 1901 року.
За цей період багато було зроблено для соціально-економічного розвитку нашого краю, в 1893 році розпочато будівництво залізниці Ужгород -В. Березний, 1894 році - завершено будівництва залізниці Сiгет-Ясiня, 1897 році в Ужгороді було збудовано реальну школу технiко-природничого профілю, 1898 році в Ужгороді засновано школу глиняного посуду, 1897 році збудовано перший телеграф Ужгород-Будапешт, 1902 році збудована Ужгородська електростанція на 1 млн. кВт/год., в 1905 році проведено кадастрове земельне впорядкування на Закарпатті, в 1907 році в Ужгороді. збудовано театр. Так станом на 1909 рік на Закарпаттi уже нараховувалося 26 лозоплетiлень, 10 килимарень, 58 банкiв та ощадкас, 166 кредитних кооперацiй, 15 деревообробних підприємств, 6 організацій по виготовленню виробів з очерету
Вістря верховинської акції було зведене в першій мірі проти корчмарів і лихварів, які протягом ХІХ століття немилосердно використовували бідного русина й довели до повного жебрацтва. П’янство стало проблемою суспільного життя закарпатців. Єпископ Фірцака 1900 році наказав всім священикам Мукачівської єпархії закладати в своїх парафіях „Братство тверезості”, вручаючи його під покровительство св. Івана Хрестителя. Газета „Наука” також почала на своїх сторінках антиалкогольні статті. В 1903 році з благословення єпископа Юлія Фірцака було засновано при кафедральному храмі „Товариство святого Романця”, єпархіальним управителем якого владика призначив о. Андрія Карцубу. Урочиста інавгурація якого відбулася в празник Благовіщення по вечірні. Крім молитви на рожанці (вервиці), члени рожанцевих товариств складали приречення, що не будуть пити алкогольних напоїв, що будуть остерігатися прокльонів явних гріхів, а натомість обіцяли частіше приступати до св. Тайн, головно в Богородичні празники. В неділі і свята вони в церкві спільно молилися на вервицю та співали різні духовні пісні в честь Пречистої Діви Марії. Товариство було рівночасно поширювачем тверезого способу життя вірників та почитанням Пречистої діви Марії.
Єпископ Фірцак був ініціатором упорядкування церковного співу на Підкарпатті. Бажаючи привести до ладу церковне життя у своїй єпархії, він звернув увагу і на церковний спів. Він доручив диригенту Ужгородського кафедрального храму, о. Івану Бокшая зібрати і записати мелодії цілого богослужбового круга, щоб з них скласти богослужбового співу, який мав стати обов’язковим у всіх церквах Мукачівської єпархії. По закінченні своєї праці Бокшая зібраний матеріал єпископу, а той наказав видати його друком. Так появилися в світ 19006 році видання „Церковное Простопђніе”. З наказу єп. Фірцака „Церковное Простопђніе”. Стало головним посібником церковного співу в богословській та дяко-вчительській препарандії. З часом „Простопђніе” стало стандартним збірником богослужбового співу у всіх закарпатських парафіях вдома і на поселеннях.
Помер єпископ Юлій Фірцак в Ужгороді, 1 червня 1912 року на 76 році свого трудолюбивого життя.
З вище наведеного можемо зробити висновки, що початки національного пробудження підкарпатських русинів припадають на останні роки XIX ст., на добу єпископа Юлія Фірцака. Найвидатнішими діячами того відродження разом з ним були Петро Ґебей (з часом єпископ 1924—1931), Мануїл Рошкович, професор гімназії, Віктор Камінський, редактор часопису "Gorog katholikus szemle", який угорською мовою захищав інтереси нашого народу, поети та письменники о. Іван Сільвай (Уриїл Метеор), о. Анатолій Кральницький ЧСВВ, о. Євген Фенцик (Владимир), о. Олександр Митра, о. Олександр Павлович, о. Андрій Якович, о. Августин Волошин який 1902 році перебрав редагування "Науки", та секретарювання у товаристві св. Василія Великого та багато інших .
Та обставина, що під час першої світової війни народ уже настільки був свідомим, що організував свої народні ради в селах і в такий спосіб спричинився до реалізації права самовизначення народу, пояснюється тою великою культурною та соціально усвідомленою діяльністю, яка була проведена єпископом Юлієм Фірцаком та його однодумцями протягом 1890—1912 років.
