Після довгого та складного періоду існування греко – католицької церкви Закарпаття у катакомбах розпочалося велике духовне відродження.
Апостол Закарпаття , саме так називали о. Павла Петра Мадяра, монаха –
василіянина, без якого неможливо собі уявити історію та відродження нашої
церкви, справжнього апостола, який попри утиски та переслідування молився,
служив та проповідував по цілій Срібній Землі.
Малий Петро народився 21 лютого1923 року в селі Білки Іршавського району, в благочестивій селянській родині. Його батько, як стверджували очевидці був дуже лагідним і цю рису успадкував від нього малий Петро. Божа печать проявилася на малому Петрикові ще в дитинстві. Тиха, щиросердечна вдача, схильність до усамітнення відводила його від дитячих забав та пустощів. Благодать Божа та імя апостола Петра, які були ним отриманні при хрещенні, без перешкод діяла при формуванні його духа. Тому природньо, що він дуже швидко відчув насолоду життя в Бозі і загорівся божественним бажанням у майбутньому. Його дитинство, юність і доросле життя проходили в с. Білки , що на Іршавщині. Навчався в Білківській початковій школі,а потім горожанській школі. Вчився дуже добре і після її закінчення поступив у 1939 році в Хустську гімназію. Навчання було нелегким, бо в 15 років Петриків батько відійшов до Бога, і він, як найстарший із 6 дітей був змушений прийняти на себе турботи про сімю. Як відмінника і напівсироту , держава взяла Петра на повне утримання.У 1942 році у Хустській гімназії було створено молодіжну організацію, яка поставила собі за мету боротися за вільну Україну.
Серед її учасників був і Петро Мадяр, однак у червні 1942 року він разом з іншими був заарештований , а у липні 1942 року засуджений до тюремного ув’язнення.5 грудня 1942 року угорський регент Міклош Горті на честь святого Миколая оголосив амністію і Петро в числі інших був звільнений. Спроба продовжити навчання в Хустській гімназії була марною, і він поступив в Мукачівську гімназію, яку закінчив у 1945 році з відзнакою.
В 1945 році після закінчення Мукачівської гімназії вступив до Чину
святого Василія Великого, відбув новоціант в Імстичівському монастирі, та
продовжив нести монаший послух у Мукачівському монастирі.Тимчасові обіти склав
7 квітня 1946 року, вже за радянської влади. Одушевленний своїм монашим
покликанням склав вічні обіти на руки о. Антонія Мондика, прийнявши ім’я
апостола Христового Павло, та під його керівництвом почав підпільно готуватися
до священства.
24 березня 1947 року після закриття Мукачівського монастиря, О. Павла, монаше імя Петра Мадяра, перевезли разом із іншими монахами до Імстичівського монастиря. В квітні 1950 року, коли було ліквідовано також Імстичівський монастир, а монахів вивезли в сибір, брат Пало Мадяр, якимись чином вислизнув із рук безпекашів і поїхав для подальшого проживання у рідне село. По приїзді у Білки пішов працювати товарним касиром на залізниці, а після підсобним працівником в міжколгоспбуді. В цей час він важко захворів, йому було зроблено операцію та видалено майже всю праву частину легень, він ледве вижив. Йому присвоїли другу групу інвалідності. Ставши на ноги, почав працювати у бджоло господарстві місцевого колгоспу.
20 травня 1957 року у Львові по вулиці
Вечірній, 7 тайно рукоположений на священника єпископом Миколою
Чернецьким,ЧСВВ.(+1959р.). Як колгоспник, незважаючи на слабке здоров’я, мав
можливість підпільно розвинути широку душпастирську діяльність.
Так починається новий етап у житті та служінні о. Павла Мадяра. Офіційно
йому заборонено служити – але жодна заборона не могла спинити цього завзятого
апостола. Отець Павло був мудрим пастирем, добрим проповідником та сповідником
– то ж, на нього чекали й радо приймали усюди. Він мандрував по селах і містах
Закарпаття, де були греко – католики, проповідував, сповідав , причащав, а на
життя заробляв працюючи у колгоспі.
Як монах о. Павлик був надзвичайно лагідний і терпеливий. За добре серце
та щирі поради його шанували по цілій Срібній Землі. Його унікальність полягала
в тому,що він був для світу, але не від світу, служив людям,а ле водночас
постійно перебував з Господом.
Його завзятість і ревність дратували радянські спецслужби. Його постійно
викликали в органи КДБ, висліджували, робили допити, очорнювали. Пригадується
одна стаття у Закарпатській правді, яка називалася «Цуравий «святий» Петро» де
говорилося про те Що вдаючи із себе святого він заплямував себе
співробітництвом із Йосифом Сліпим та
іншими уніатськими запроданцями та їздячи по всій області насаджав релігійний
фанатизм серед людей в купі з такими ж запеклими уніатами , як і сам.
Розповсюджуючи антирадянську та заборонену релігійну літературу, за яку
отримував від людей гроші, живучи та гуляючи на них розкішно. З 1959 по 1989
роки у хаті де проживав О. Павлик було зроблено 9 обшуків із конфіскацією всієї
знайденої літератури, яка після безслідно зникла.
Читаючи Слово Боже у Посланні до Євреїв 13:7 «Спогадуйте наставників
ваших, що вам говорили Слово Боже,і дивлячись на кінець їхнього життя,
переймайте їхню віру», я завжди згадую легкий, лагідний голос о. Павлика( так
ми його називали між собою), Згадую як він
любив Господа. Більше за все на світі. Він служив йому самовіддано.
Служив усіляким даром, який був у нього: чеснотою,словом, проповіддю, радою,
навчанням. Я вдячний Господеві , що цей отець духовний залишив дуже добрий і
благословенний слід у моєму житті і в долі тисячі людей по всьому Закарпаттю.
Зустріч моя з о Павликом відбулася далекого 1959 року, коли він мене
хрестив і як свідчення про його хрещення, я дотепер зберігаю образчик з його
підписом.
Пізніше він готував мене разом з моїми двоюрідними братами та сестрами
до першого Святого Причастя.
Ми, діти, дуже чекали приїзду о. Павлика, він завжди мав у кармані для
кожного з нас по барбарисці, всіх пам’ятав по імені та завжди розпитував, хто
чим займався поки його не було, та коротко проекзаменував кожного з нас , що ми
засвоїли із попередніх уроків. Після розпочиналася розмова на євангельські теми
він відповідав на наші запитання і радів, що нас цікавить духовне життя.
Навчаючи заповідей Христових нас та інших, він сам у всьому був прикладом і
ніколи не чинив тиск а переконанням доказував нам ту чи іншу догму церкви.
Про приїзд о. Павлика, першими дізнавалися у моїй родині, бо мій батько
отримував телеграму, від мого дядька о. Василя Худи із Мукачева, такого змісту
«У суботу тобі привезуть парадички із Білок» і ми знали , що то приїде о.
Павлик. І тепер, коли мені уже за 60 я часто згадую настанови о. Павла і хоча
би раз на рік стараюся бути на його могилі на монастирському кладовищі у М.
Березному.
Великий пророк, в якому була велика любов до Ісуса та ближнього, він
віддавався цим двом ідеалам свого життя, беззастережно, не можучи уявити свого
життя без них.
Таких, справжньо віруючих, Христова церква називає святими, Вони несуть
у своєму серці велику таємницю, якою вони дорожать понад усе. Нею є тісний
зв'язок з Богом, так, що вони можуть сказати із Святим Павлом: «Для мене бо
життя – Христос»(Фил.1,21). Вони є готові на все, щоб Його, Христа, не загубити.
Вони роблять усе, щоб йому подобатися. Поводяться так, щоб до нього уподібнитися.
За мандрівним священиком дуже пильнували органи держбезпеки, але він міг
бути одночасно, на протязі дня у селі
Росош, що на Свалявщині, а вечером уже служити Службу Божу уже в селі Драгово,
що на Хустщині і так по цілій Закарпатській області у тих селах де його кликали
та завжди радо приймали. Виїзжав також до Галичини де зустрічався з монахами -
василіанами.
Роботи ставало все більше - старі священики помирали, нових не було кому
висвячувати. Старість наближалася, сил ставало все менше, тай давалася взнаки
хвороба, проте вірний Васіліянин не збирався відпочивати. Він дожив до
відродження греко – католицької церкви та розвалу Союзу, отримав заслужену
нагороду із рук Папи Івана- Павла.
Активістка відродження греко – католицької церкви на Закарпатті,
жителька м. Мукачева Марія Данко згадує: «Постійно, раз у місяць , або раз у
два місяці активні священники збиралися у домі о. Василя Худи по вулиці Митрака
у Мукачеві. Саме тут священники отці Мирон Бескид, Микола Шепа(ЧСВВ),Павло
Мадяр(ЧСВВ) та інші, а також вірники активісти обмінювалися думками щодо
церковних справ та майбутніх планів заходів по виходу церкви із підпілля.».
У книзі «Білки село над Боржавою», яку написав Михайло Василинець
написано «За часів підпілля, 1949 – 1989 рр., громаду обслуговували о.Петро
Орос, о. Степан Урста.Священники, висвячені в часи підпілля: о. Павло Мадяр,
о.Іван Береш,о. Іван Копинець. У село приїздили на Богослужіння О. Мирон Бескід
та о. Василь Худа, а також отці духовні із Галичини».
Ці, та багато інших свідчень очевидців вказують на тісну співпрацю та
кординацію дій священників у підпіллі, Необхідно було завжди проводити ротацію
служіння, щоб збити з пантелику органи державної безбеки , які постійно
нишпорили за підпільними священиками.
Мені видається дивним , що сучасні «ревізіоністи», у наш час намагаються
роділити тодішнє підпілля, хоча самі не були його учасниками, а спокійно
належали собі до тоді існуючої церкви, бо тоді так було комфортніше. Вони тепер
займають «передні лавки у храмах» і стараються диктувати свої правила гри. Ми,
ще живі, та ті що вже відійшли в інший світ засвідчуємо, що підпілля було
єдиним і хто більше , а хто менше працював для нього буде оцінювати вже інший
«суддя».
У 1989 році за активної участі о. Павла було відкрито , майже одну із
перших церков у Білках , де він пропрацював майже 3 роки. Згодом у 1990 році
домігся поверненню Імстичівського монастир, який передав в опіку ігумена Миколи
Шепи. Наступного року домігся поверненню монастирів у Бороняві та М. Березному.
Подвиг о. Петра Павла Мадяра полягає в тому,що не зважаючи на
найскладніші умови життя, репресії, переслідування, хворобу, він залишався
вірним Христу, та його святій Церкві хрестив, вінчав, навчав, проповідував,
ризикуючи власним життям. О.Павло жив згідно із Словом Божим, залишився вірним
своєму кредо з Книги пророка Ісаї: «Навчіться чинити добро, правосуддя
жадайте,карайте грабіжника, дайте суд сироті, за вдову заступайтесь!»(1,17).
Відійшов у вічність служитель Божий 28 листопада 1996 року, похований на
монастирському кладовищі у с. М. Березний. На його могилі, на надгробній плиті
написано вираз із псалма: «Блаженний той кого ти вибереш і приймеш».
 |
Немає коментарів:
Дописати коментар