Микола Павлишинець походив з відомої в нашому краї династії освітян. Всі діди, прадіди і прапрадіди були сільськими вчителями. Та найбільшою гордістю роду був рідний брат прабабусі Миколи Павлишинця, Кароліни Чургович, Іван Іванович Чургович (1791-1862) – талановитий педагог і публіцист, доктор богослов’я, організатор шкільництва середини ХІХ століття в Закарпатті. Уродженець гірської Новоселиці, Іван Чургович, працював впродовж 32 років (1825-1857) директором Ужгородської гімназії, а згодом (1839-1861) – і директором учительської семінарії. Яскравою особистістю роду був і двоюрідний брат матері Миколи Павлишинця відомий закарпатський письменник і лексикограф Олександр Митрак (1837-1913), який наприкінці ХІХ ст. служив священиком у Ворочеві.
А започаткував самовіддану вчительську діяльність династії у селах Перечинщини прадід Павлишинця, Теодор Гурей, який працював у селі Тур’я-Пасіці. Там же вчителював і дід Іван Павлишинець, у якого було 12 дітей – і всі вони стали сільськими вчителями. Найстарший його син Микола Іванович, тобто батько Миколи Миколайовича, вчителював 35 років у Ворочеві. В Тур’ї-Реметах, працював учителем 20 років другий дід Олександр Шолтис.
Народився Микола Павлишинець 17 березня 1928 року. Закінчивши народну школу у Ворочеві з 1938 року навчається в Ужгородській гімназії, а після визволення Закарпаття завершує здобуття середньої освіти в 1947 році в середній школі №1 ім. Т.Г.Шевченка міста Ужгорода і тоді ж вступає в Ужгородський держуніверситет на історико-філологічний факультет. Після успішного його закінчення отримує направлення на роботу в Свалявський район, де працює спочатку інспектором шкіл районного відділу освіти, а з серпня 1959 року його призначили завідуючим Свалявським райвно. Саме на цій посаді розгорнулася плідна організаторська діяльність і вдумлива педагогічна праця Миколи Павлишинця. В ті часи в районі розгорнулося шкільне будівництво народним методом. За досить короткий період виросли нові шкільні корпуси в одинадцятьох населених пунктах району. В обласних оглядах підготовки шкіл до 1962-1963 навчального року та художньої самодіяльності учнів район зайняв перше місце, за що завідуючому райвно Миколі Павлишинцю, першому в Свалявському районі, було присвоєно звання «Відмінник освіти УРСР». З 1965 року Павлишинець працює директором Спасівської восьмирічки, де розкрився талант умілого освітянина-організатора і творчого педагога-новатора безпосередньо в шкільному колективі. Незабаром тут з’явилися новозбудовані для учнів спортзал і навчальні майстерні, шкільний музей з рідкісним краєзнавчими матеріалами, шкільний оркестр.
В 1970 році Миколу Павлишинця переводять директором Неліпінської середньої школи. І знову неспокійна вдача керівника поринає в ініціативну діяльність: будівництво 8-квартирного будинку для вчителів, облаштування нової шкільної їдальні, створення одного з кращих в районі шкільного духового оркестру. Розпочав підготовку документації для будівництва нової школи, але незважаючи на цю та попередню успішну діяльність освітянського керівника, він, за своє правдолюбство і відвертість, що віддавна культивувалися й успадковувалися поколіннями в рідній професійній династії, попавши в немилість до тогочасного керівництва райкому партії, був безпідставно понижений до рядового вчителя. Але це не зламало його творчу активність та не понизило його авторитет серед громадськості та інтелігенції району. В 1982 році його знову призначають директором Сасівської восьмирічки, де за його керівництва побудовано нову сучасну школу в якій і пропрацював до виходу на пенсію в 1988 році.
Микола Миколайович довголітній філателіст, учасник чисельних виставок, про що свідчать срібні та бронзові медалі з філателістичних оглядів у Ризі, Києві, Житомирі, Львові, Ужгороді. Володар великої особистої бібліотеки. Займався краєзнавчими пошуками, автор історії Свалявщини, яку публікувала Свалявська районна газета.
Вихованню підростаючого покоління присвятили своє життя й дві його сестри. Надія Павлишинець яка пропрацювала вихователем дитячого садка в с. Цеглівка, Ужгородського району та Лавра Макара яка працювала вчителем спочатку в Порошкові та Зарічеві, а з 1949 року до виходу на пенсію в 1967 році, вчителем початкових класів в Сімерській восьмирічній школі.
Він і його дружина Магдалина Василівна, яка багато років пропрацювала викладачем Свалявського профтехучилища, разом виростили четверо дівчат, гордістю Миколи Миколайовича були його семеро онуків та шість правнуків.
Все свідоме життя Миколи Павлишинця було спрямоване, як і його предків, на активну діяльність для загального добра. Тому не міг побудувати власний будинок, не жив в розкошах. Зате в нього було інше багатство – численне і дружнє, талановите і працелюбне сімейство.
Відійшов у вічність 15 березня 2008 року та похований в місті Сваляві на міському кладовищі.
Немає коментарів:
Дописати коментар