Микола Рішко: "Ісповідник віри о. Степан Урста – невтомний служитель Христа."

 

         У списку ісповідників віри нашої Мукачівської греко – католицької церкви золотими буквами вписано ім’я ісповідника віри із села Білки, що на Іршавщині отця Степана Урсти.

         13 березня 1988 року на 74 році життя, 49 році свого душпастирства  – 35 років тому Бог покликав до Себе Свою улюблену людину, яка у земному житті була взірцем Богопослушання і людинолюбства, священиком, який ні на хвилину не забував, що кожен крок він робить перед очима Господа. Так постійно просив робити всіх своїх духовних дітей.

         Урста Стефан – парох церкви Миколая – Чудотворця в селі Драгово, Хустського району. Народився 20 серпня 1914 року під час першої світової війни, свого батька фронтовика Стефана Урсту не бачив ніколи. Мати Анна Фірцак віддала всі свої сили щоб зробити з нього священика. Здобувши початкову освіту у рідному селі, і виявивши неабиякі здібності до науки, пішов до Берегівської гімназії. Після закінчення гімназії Степан Урста вступає в Ужгородську духовну семінарію. 19 грудня 1939 року на свято Миколая – Чудотворця єпископ Олександр Стойка руко положив на священиків трьох богословів:

Стефана Урсту, Стефана Гладоніка і Георгія Фединця й призначив ново висвяченого о. Стефана Урсту катехитом і помічником у с. Драгово, що на Хустщині, де на той час парохом був о. Євген Сільвай. З 1941 року о. Стефана призначають у с. Салдобош( Стеблівка) Хустського району де він працював духовним наставником до весни 1945. Спеціальні декрети від 24 березня 1945 року «Про вільну зміну релігії» і від 20 квітня 1945 року «Про користування церковним майном» надавали змогу місцевій владі вільно вести антигреко – католицьку. Новий батюшка був твердої і жорстокої волі і на чолі 6 чоловік викинув о Стефана із фари на вулицю.

         

Опинившись на вулиці, о. Степан змушений із сім’єю переїзжати в Липецьку Поляну до батьків дружини. Будучи мужньою і розумною людиною, з високим почуттям відданості тим ідеалам, котрі посіяла в його душі віра, не чекав ні від кого дива, не нарікав на долю, не просив допомоги – тільки щиро молився. Пізніше ці риси характеру о. Стефана підтвердив і о. Елемір Ортутай : «Це була проста людина, у якої віра, характер і ревність до своїх переконань були подібні до сталі». Восени 1945 року єпископ Теодор Ромжа призначив отця Стефана парохом у с. Драгово, де раніше він був капеланом, але й тут влада не залишила його в спокої, бо одного грудневого вечора 1947 року десятеро «солдатів визволителів» увірвалися в хату зі зброєю у руках, і знову переїзд на цей раз у с. Білки до двоюрідного брата Омеляна Фірцака. Щоб утримувати сім’ю, отець Стефан змушений був працювати на різних низькооплачуваних роботах.

         На початку липня 1950 року його заарештовують, невдовзі після арешту Закарпатський обласний суд 21 липня 1950 року засудив отця Стефана Урсту на 25 років позбавлення волі із поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна. Після суду був відправлений через Львівську тюрму – розподільник у табори ГУЛАГу міст Караганди у Казахстані та Воркути, біля підніжжя гір Полярного Уралу, де він працював у вугільних шахтах. З місць ув’язнення хворий та виснажений священик повернувся в 1956 році просидівши у тюрьмі 6 років.

          Після свого повернення із заслання отець Стефан Урста далі продовжував виконувати свої душпастирські обов’язки розїзжаючи по навколишніх селах  крестячи дітей і вінчаючи молоді пари, та виконував душпастирські обов’язки у Стеблівці та Драгові. Місцеве Іршавське КДБ слідкуючи за отцем Стефаном, зловили його на підставних осіб при крещені дитини. Обласний суд на цей раз засудив отця Стефана за ст.54 – 10 ч.2 КК  УРСР на вісім років позбавлення волі з поразкою в правах на 5 років та конфіскацією майна.

            У квітні 1962 року о. Стефан був звільнений з під варти у зв’язку з амністією із великою радістю їде додому, щоб зустрітися з своєю п’ятою дитиною – Петром, якого дружина Марта виношувала під серцем під час другого арешту. Кожною людиною – християнином, а тим більше священиком, все, погане, образи й приниження скоро забуваються. Отець Стефан старався викинути з пам’яті, що він ніс покуту 11 років у таборах Сибіру. Тим більше тоді, коли служба безпеки раптом заявила: вийшла, мовляв помилка і Ухвалою Верховного суду УРСР від 27 березня 1962 року вирок скасований і справа відносно Урсти С.С. припинена за відсутністю складу злочину. По даній справі Урста С.С. реабілітований.

           Так от , аж двічі отець Стефан побував у ГУЛАГу, недосиджені 25 років, перервані достроковим звільненням 1956 року, довелося знову зачинати 1958 року. Ось вам іще один доказ того, як у нас комуністи боялися греко – католицької віри, і як тою вірою вмів дорожити той, що в ній родився, був нею вихований і мав щастя проголошувати її між своїм народом. І не лише проголошувати - а це дуже важливо – жити послідовно по вірі. Отець Стефан був дуже веселим у товаристві, він не мирився з людськими вадами, не терпів брехні, дволикості, а також жадоби. Він дійсно був «убогим, але не духом» і в тому була його основна сила і заслуга. З бідними був усе бідним, з важко працюючими – важко працюючим, з сумними – сумним, з переслідуваними – переслідуваним. Його дуже любили та поважали Драгівчани за його прямоту і чесність.

         Із спогадів мого батька Рішко Михайла: «о. Стефан Урста був чоловіком дуже скромним і невибагливим, ніколи не прагнув слави чи нагороди, а лише навчав людей багатіти вірою, духовним благородством. Понад усе цінував безкорисливість, уміння пробачати, зневажати гординю. Шукав дорогу до кожного серця, щоб воно засяяло від любові до Господніх заповідей, до молитви і послуху.».

          Згадуючи про о. Стефана М. Худа: «Ніхто не встигав першим привітатися з отцем Стефаном, бо він завжди випереджав людей, знімаючи клебан(капелюх) і низенько схиляючи голову в шану вальному поклоні. Міг засумувати згадуючи приниження церкви і себе, але жодного разу я не чув від нього ні на кого слів образи».

           Христина Рішко: «Для нашої родини отець Стефан був світлом, яке зігрівало, духовним наставником, провідником на життєвих шляхах. Він був променем – оберегом Божих заповідей в урочистих проповідях, сіяв зерна вічних цінностей у наші душі».

             Марія Попадинець: «Будучи істинним сином нашої церкви, отець Стефан учив нас власним прикладом дотримуватися святих правил спасіння. Володів даром слова, застерігав усіх про небезпеку лихослів’я. Основним завданням земного життя називав спасіння душі для Вічності. Багато уваги приділяв дітям та вихованцям недільної школи. Настанови священика ми будемо передавати з покоління в покоління, дякуючи уклінно Богові, що він нам дав такого отця духовного».

            Його душа була відкрита для людей і люди відчули цю велику душу, вірну Христовим ідеалам. Про це знають греко – католики Білок, Стеблівки, Драгова, де він прожив головні роки своєї діяльності. Жаль, що в декотрих людей така коротка пам'ять, і вони ,забувають, на які великі жертви доводилося йти поде кому, щоб віра була тим, чим призначена самим Богом: живим постійним зв’язком із небом – найціннішім багатстві на цім світі. Бо «без віри Богові догодити неможливо». Ще і тепер у с. Драгово живуть люди, які пам’ятають о. Стефана, або тодішні діти, яких він хрестив, часто наражаючись на небезпеку, бути викритим органами НКВД, і у яких відшибло пам'ять, які і тепер ще переслідують тих, що були віддані прабатьківській вірі. Коли звертаєшся до теперішніх «християн», що регулярно відвідують церкву «прихожани», про вшанування памяті тих, завдяки яким ми маємо можливість вільно визнавати свою віру, то вони кажуть, що «тепер не на часі». 13 березня 2023,будемо молитовно згадувати 35 – ту річницю з дня смерті ісповідника віри о. Стефана Урсти. В це день, кожному з нас треба задуматися, про ті ідеали, заради яких він терпів, і чи все ми зробили для того щоб зберегти пам'ять про нього для наступних поколінь, щоб ніколи не повторилося те, що відбувається тепер у нашій державі.  

         З прийняття Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 року прокуратура Закарпатської області 4 січня 1992 року, уже посмертно, реабілітувала о. Стефана Урсту.

        Ми молимося за отця Стефана Урсту, радше молимося до нього, нашого геройського ісповідника віри, щоб допоміг направити заподіяні нашим вірним ті незлічені несправедливості й кривди. Вічная Тобі пам'ять, наш дорогий отче! 

 

                                                                                                              Рішко Микола

                                                                                                               С. Голубине

                                                                                                          13 березня 2023 року