Микола Рішко: "ЗБЕРЕЖЕНА СВЯТИНЯ"

      

Нині, на початку  третього тисячоліття, вирішується, яким воно буде, - епохою духовного відродження чи ще більшого забуття істинних цінностей через суєту суспільства, одержимого матеріальним.

      Згідно з ученням церкви, світ, що оточує людину, освячується і духовно зростає від її молитов, від молитов, щ звершуються в церквах та монастирях. Дуже важливо, щоб молитви, що звершуються в наших храмах були провідниками гармонії, Божественної благодаті, та розвивалися і процвітали, наповнюючи серця тих, хто слухає і бере участь у ньому. Такий розвиток змінює нас, нашу роль у нашому житті.

    Такі думки приходять мені в голову, гортаючи  книга авторства Володимира  Фенича та Михайла  Садохи «Короткий історичний нарис Свято – Миколаївської церковної громади села Доробратова Мукачівської греко – католицької  єпархії» - це історичний посібник та книга роздумів про історію окремо взятої церковної общини села  Доробратова , що на Іршавщині з далеких 1357 – 1368 років до наших часів.

     Пригадується така мудрість : не знаєш минулого – не розумієш зміст нинішнього і мету майбутнього. З огляду на минуле можна пояснити нинішній стан будь – якого явища, передбачити шляхи його розвитку. Історія церкви села Доробратово, розкриває не лише цікаві , але часто і непередбачувані факти, значимість яких виходить далеко за межі одного населеного пункта і є важливим фактором у розвитку культури нашого народу.

     Автори даної праці, дають поштовх до дальнійшого і глибшого вивчення регіональних та локальних історій різних населених пунктів  Закарпаття.

    Ця книга- своєрідна біографія Свято – Миколаївської  громади села Доробратово та екскурс  у історичне минула цього села, зображена через постатті  й характери та події, які були в глибокій давнині та у наші часи. Тут немає жодного вигаданого персонажу чи події , які не  мали місця на території цього села чи у подіях пов’язаних із ним.

        Головними героями цієї книги є не святі, які колись жили чи живуть тепер у Доробратові, а прості, грішні люди, які вірили та вірять у Бога, вони нічим особливим не відрізняються з – поміж інших членів суспільства. Але, якщо уважніше придивитися, то в їхньому житті та їхній поведінці можна побачити Христа.

         У цій книзі живо й правдиво описане церковне життя. Однак підняті авторами питання виходять далеко за межі церковної тематики.

          Книга присвячена 375 – річчю відновлення єдності з апостольським престолом, 250 – річчю канонічного заснування Мукачівської греко – католицької єпархіі та 20 – річчю беатифікації Блаженного Теодора Ромжі.

            Автори не претендують на істинну в останній інстанції, а дають можливість читачеві дискутувати по даній темі.

          Видно , що автори перелопатили та глибоко проаналізували багато матеріалів попередніх епох і аж до наших часів.

           Читачеві пропонується на основі цієї книжка, самостійно робити припущення та висновки, про роль та діяльність церкви Доробратова на протязі декілька століть.

            Книгу поділено на чотири частини не випадково. Цей поділ зроблено свідомо по окремих відрізках життя церкви та нашого краю, та написано, якби чотири різні нариси по часових періодах.

           Перший нарис : Доробратово в Австро – венгерський період (1449 – 1918) – час заснування церкви в Доробратові, та першої письмової згадки про неї. У цьому розділі гарно описано, як простий священик із Доробратова Іоанн Юска, маючи кальвіністські погляди , був призначений Георгієм I Ракоці єпископом Мукачівським, без висвячення в єпископи. Тут також є чудовий матеріал про придбання земельної ділянки та будівництво церковної школи у цьому селі, 1692 році, це майже перша школа при церкві у Березькому комітаті. Це і період побудови першої кам’яної церкви за сприянням славного Мукачівського єпископа Андрія Бачинського у 1783 році, це і побудована  у 1881 році найбільша фара у Мукачівській єпархії.

         Другий розділ, або нарис це період чехословацький та угорський( 1919 – 1946). У другій частині послідовно подано еволюційний шлях розвитку церкви та церковної громади Доробратова. Розпочинається цей розділ із життєпису родини священика Яцковича Василя. Цей прогресивний священик заснував товариство ім.. Духновича у с. Доробратово та організував церковний хор на 60 чоловік. Він був ініціатором будівництва у селі восьмирічної школи.

        Не менш видатним є життєпис майбутнього сповідника віри Євгена Уйгелі, старанням якого у с. Доробратово і донині стоїть храм Миколая Мирлікійського Чудотворця, престол та іконостас якого майбутній мученик нашої церкви Блаженний Теодор Ромжа в далекому 1945 році.

          Третій розділ – це період радянської окупації, або я би назвав період мучеників нашої церкви, а у нашому випадку церкви Доробратова.

           Це  і уже згадуваний ісповідник віри Євген Уйгелі, це і протоігумен василіан Антоній Мондик, це і сестри монахині  Гелетей Юлія, Геревич Марія, Попович Анна, Русин Юлія.

          Мученики, про яких ми згадали, не єдині в історії нашої церкви. Їх цілі ряди. Сторінки історії Мукачівської греко – католицької церкви в радянський період часто писані кров’ю найкращих її синів та дочок. І розглядаючи це, бачимо, що ця Церква була для них чимось найдорожчим, була тим неоціненим скарбом, за який вони не жаліли жертвувати своїми матеріальними добрами, життєвими вигодами, свободою і вони не вагалися навіть своє життя віддати за свою Церкву, як це зробив Блаженний Теодор  Ромжа.

         Унікальний випадок, для того часу, описаний в цьому розділі, про православного священика Доробратова, біографія якого є особливою, знаковою для тієї епохи, це Сідак Михайло Васильович, уродженець с. Збини, що на Воловетчині. 5 квітня 1951 року на зборах всього православного духовенства Закарпаття в Мукачівському монастирі публічно засудив репресії та переслідування греко – католиків. Наступного дня був заарештований, та отримав 10 років тюрми, за антирадянську пропаганду. Хто його «здав» відомо але вони не заслуговують того щоб за них писати, їхнє земне життя було скінчене трагічно.

          Четвертий  розділ відродження греко – католицької церкви Доробратова, або тріумф церкви Христової на Закарпатті.

          Мойсеєм Доробратівських греко – католиків став син репресованого священика Доробратова, та і сам репресований Уйгелі Йосиф. Ця церковна спільнота одна із перших на Срібній Землі вийшла із підпілля. Точно першими були свячення підготовлених у підпіллі перших чотирьох священиків нашої єпархії, і одна із перших на Закарпатті доробратівська громада отримала свідоцтво про державну реєстрацію.

          Доробратівська церква є унікальною, бо лише у ній на Закарпатті зберігаються мощі Святого Миколая з 26 вересня 2010 року. Хочу відмітити, що це єдина церква в Європі яка будувалась під час 2-ї світової війни...

          Хочеться  вірити, що Доробратівці та чисельні паломники, прочитавши цю книгу, прилучаться до наукових краєзнавчих пошуків, та відкриють нові сторінки історії рідного села, або постатей забутих, або маловідомих, бо хто не знає свого минулого, не має майбутнього.

              Рішко Микола

Голубине, Свалявськог району