Мученик за святу віру - канонік Стефан Бендас

 A magyar nyelvre való fordítást Nemes Judit végezteBendász István és Bacsinszky Mária unokája és Bacsinsky Gyula és Kaminszky Irén dédunokája 

 Літом минулого року в Берегові відбулася знакова подія, на яку греко-католики чекали багато років: на фасаді будинку (пл. Пушкіна), де останні тридцять років мешкав разом із родиною священик-мученик Стефан Бендас (1903-1991 р. р.), встановлено пам’ятну дошку. Зберігаючи відданість батьківській вірі, богослов і дослідник старовини досяг вершин у справі служіння Богу. Тож урочисто, за присутності великої кількості духовенства та вірників, до того ж під спів церковної літургії, була відкрита меморіальна дошка, автор якої – Ж. Ортутай. Чин освячення провів о. К. Сабов, а серед вінків був і від міськради, який поклала секретар міськвиконкому В. Бендик.

          Установлена меморіальна дошка за сприяння колишнього мешканця нашого міста, а зараз громадянина Угорщини А. Долмаї та президента Закарпатського угорського інституту ім. Ф. Ракоці ІІ, депутата обласної ради, члена міськвиконкому І. Орос. Ідейним натхненником виступив його син, священик, викладач Ужгородської греко-католицької богословської академії о. Даниїл Бендас. Між іншим, дослідник духовної спадщини батька.

          Берегівчани і зараз пам’ятають цього ерудованого чоловіка, який наприкінці 80-х років ХХ ст. своїм самовідданим пастирським служінням наближав офіційну легалізацію греко-католицької церкви, коли вірники цієї конфесії змогли нарешті без перешкод проводити релігійні обряди. Сталося це в листопаді 1989 р. Багато років поруч із ним був його тесть о. Юліан Бачинський, до слова, власник рукопису Миколи Гоголя, про якого вже писала наша газета. Слід відзначити, що на той час у Берегові проживало багато священиків греко-католицької конфесії, які разом із ними пройшли через страхіття таборів ГУЛАГу, але їх дух не був зламаний, вони залишилися глибоко віруючими людьми. Це, зокрема, отці Й.Легеза, Й. Кампов, Є. Пасулько, В. Похил, М.Тербан, Д. Гарайда, Й.Сабов, П. Лозан, В.Маргітич. Останнього у священики особисто висвятив митрополит Йосиф Сліпий (сталося це, як відомо, за колючим дротом у таборі, а про отця Володимира теж писав наш тижневик).
Мученик за віру С.Бендас прожив довге життя. На Божий світ він з’явився 3 серпня 1903 р. у селі Бобовище на Мукачівщині. Завдяки батькам він отримав блискучу на той час освіту. Судіть самі: в першому класі навчався англійською мовою у м. Стрентон штату Пенсільванія (США), в другому – угорською мовою у Мукачеві, в третьому – русинською в с. Грушево Тячівського округу, а четвертий, із відзнакою, закінчив у римо-католицькій початковій школі в Мараморош-Сигеті. У цьому ж місті закінчив 7 класів гімназії. Подальшому навчанню завадила окупація Мараморощини румунським військом, тож середню освіту здобув екстерном у грудні 1921 р. в Шарошпотоцькій гімназії. Відтак трохи навчався на юридичному факультеті Будапештського університету, але зрозумів, що це не для нього. Маючи за плечима фундаментальну початкову освіту, досконало володіючи кількома мовами, вступає до Ужгородської духовної семінарії. Навчання пролетіло швидко, і вже 12 лютого 1928 р. єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії Петро Гебей висвятив його і призначив на парафію покійного батька у с. Новоселиця Тячівського округу.
           Молодий священик повністю віддається церковному служінню. Згодом єпископ Олександр Стойка у вересні 1934 р. призначає тридцятиоднорічного о. Стефана деканом (намісником) Дубівського деканату. Це була дуже відповідальна посада, адже працювати доводилося в умовах потрясінь передвоєнного часу. 1 квітня 1941 р. його переводять у В. Копаню Севлюського округу, де службу Божу виконував аж до березня 1949 р. Саме на цей рік припадають найбільші гоніння на греко-католицьку церкву: жорстоко вбито єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії Теодора Ромжу, переслідують і священиків, схиляючи їх перейти до православ’я. Усе це не обійшло і о. С. Бендаса. А коли він учергове відмовився перейти до іншої віри, після обшуку в оселі 27 травня 1949 р. його зарештували на очах одинадцятирічного сина Даниїла та дружини. Автівкою, в яку незаконно завантажили його унікальну бібліотеку (книгозбірня потім безслідно щезла), о. Стефана відправляють у слідчий ізолятор Ужгорода.
               Виснажений багатогодинними допитами, він не зрадив батьківській вірі. Згідно з вироком суду, його позбавляють волі на 25 років і обмежують у правах терміном на 5 літ із конфіскацією належного йому майна. Відправили етапом, через Львів, Київ, Брянськ, Москву, до тюрми-розподільника у Куйбишев (Самар). 8 лютого 1950 р. нашого земляка разом із іншими в’язнями у товарних вагонах через Златоуст, Уфу та інші міста Уралу переправляють у табори ГУЛАГу. Працювати довелося на будівництві кам’яновугільного комбінату під Карагандою. Бог і тут його рятує, не дає вмерти від важкої праці, голоду. В одному з листів, який нелегально відправив додому 27. 09. 1951 р., він писав своїй дружині: „Дорога моя! Дуже болить і непокоїть мене та думка, що ви через мене живете у таких злиденних умовах і в постійному страху перед виселенням. Це є дуже болючим, дорога моя! Але я інакше вчинити не міг. Віровідступником я не міг стати. Якщо б я і поступив так, то вам цим би не допоміг, а сам через такий вчинок став би живим трупом, муки совісті вже давно відправили б мене до гробу. А на наших дітей показували би пальцем: „І цих батько був віровідступником, зрадником, не годним страждати за свою віру”. Хоч мої страждання є великими, але зламати мене не можуть, душевно я дуже міцний. Я так поступив, але знаю, що не заплямував ні себе, ні вас. Для вас нехай буде потіхою усвідомлення того, що ви є співучасниками мого віровизнання… Ви мені допомагайте тільки настільки, щоб ви не зазнавали нужди. І це є для мене надзвичайно болючим, бо я би мав вас утримувати, а тепер ви утримуєте мене. І вдень, і вночі я думаю тільки про вас, про вас, кого дуже люблю, хоч і по-своєму, особливо не підкреслюючи цього. Але я дуже любив і люблю вас, однак і Бога я дуже люблю. Дуже важкою проблемою було для мене прийняття рішення на користь Господа Бога, це і ви повинні зрозуміти”. (Саме цей лист зачитав о. Костянтин Сабов під час відкриття меморіальної дошки.)
         У таборі таємно щонеділі і в дні церковних свят о. С. Бендас проводить святі Літургії, обряди хрещення та причастя. Бог і тут його рятує, бо ніхто не видав свого душпастиря, а нам лише залишається здогадуватися, що чекало б нашого земляка, якщо би про це дізналося табірне начальство. А вже після смерті Сталіна 5 січня 1955 р. комісія з Москви переглянула його справу й звільнила з-під стражі. До слова, за кілька місяців до цього, слідчий Закарпатського управління КДБ, ознайомившись із обвинуваченнями, які були висунені о. Стефану, констатував: „Жодних конкретних фактів проведення Бендасом антирадянської пропаганди або агітації серед віруючих, яка була б спрямована проти існуючого політичного ладу в СРСР або політики Комуністичної партії немає, і в його діях відсутній склад злочину”. Через два тижні, важко хворий, він був уже у В. Копані, в родині. На роботу довгий час влаштуватися не вдавалося, перебивався випадковими заробітками. Тому переселився до Берегова, де проживали родичі, зокрема, тесть Ю. Бачинський. Із дружиною Марією мали дочок Катерину (1929 р. н.), Магдалину (1932 р. н.) та сина Даниїла (1938 р. н.).
             У 1956 р. з дозволу місцевої влади і КДБ можна було приймати на роботу колишніх священиків на договірній основі для обробки латинських документів ХV-ХІХ ст. у Закарпатському обласному архіві в Берегові. Разом із ним поруч працювали отці М. Васовчик, М. Сотак та М. Тербан. За 11 місяців роботи в цій державній установі він особисто опрацював 1437 (!) кілограмів документів латинікою, написавши 11287 пояснюючих текстів-перекладів. Ними і зараз користуються архівні спеціалісти та дослідники старовини.
           Несподівано для усіх, в тому числі і родичів, о. С. Бендас разом з отцями М. Муранієм, О. Хірою у квітні 1959 р. покидає Закарпаття та їде до Караганди, де проводить місіонерську роботу. Уже 16 березня того ж року його заарештовує місцевий підрозділ КДБ. Звільняють берегівчанина за умов залишення Казахстану. У нашому місті священик пройшов через відповідні перевірки, допити. Влаштуватися на роботу вдалося лише нічним сторожем на будівництві Берегівської школи-інтернату. Пізніше він працює на такій самій посаді в харчокомбінаті. Депутат міськради Андрій Кромак згадує, що, спілкуючись зі своїм сусідом Пішто-бачієм, захоплювався його ерудицію, на всі каверзні запитання завжди отримував чіткі відповіді. Тому і звернувся до батька, з яким той товаришував, із запитанням: „Чому ця розумна та доброзичлива людина працює лише сторожем?” Отримав відповідь, що часи такі, але колись усе зміниться і його достойно вшанують, якщо ж не при житті, то вже після смерті обов’язково”. Так і сталося...

о. Стефан Бендас з онуками
           Коли о. С. Бендасу виповнилося 70 років, він виходить на пенсію, отримавши 29 крб. Великою душевною втіхою було для нього проведення таємних служб уночі як у себе вдома, так і в помешканнях вірників. А ще були обряди хрещення, вінчання, похорони, катехизація молоді в Берегові та за його межами. Греко-католики і зараз пам’ятають, коли після легалізації їх церкви він підтримав морально і духовно молодого на той час священика Костянтина Сабова. Останній на міському цвинтарі проводив першу свою святу літургію просто неба (тому не випадково, що саме йому довелося освятити меморіальну дошку на честь о. Стефана Бендаса).

           А ще була натхненна, скрупульозна дослідницька та літературна робота. У 1960-90 роках він опрацьовує зібрані у 1943-48 р. р. в Мукачівській єпископатській бібліотеці матеріали й пише фундаментальну працю „Біографічні дані священиків Мукачівської Греко-католицької єпархії від найдавніших часів до 1949 р.” (тут біографії аж 8000 священиків). У 1997 р. завдяки старанням сина Д. Бендаса побачило світ дослідження „Мукачівська Греко-католицька єпархія і визвольна боротьба 1848-49 років”. Слід згадати і про ще одну ненадруковану працю, яку писав у 1934-41 роках, – „Історія, хроніка с. Новоселиця”. Її фрагментами скористався доктор історичних наук, професор УжНУ Роман Офіцинський, коли готував свою монографію про історію цього села. Минулому присвячена і „Хроніка села Копаня”: короткий опис цієї роботи надруковано у журналі „Літературна неділя” за 1943 р. В останні три роки життя (після смерті дружини Марії Юліївни у 1988 р.), коли частіше давалися взнаки недуги, надбані в таборах ГУЛАГу, він підготував до друку книгу спогадів „П’ять років за дротом”, написану на основі табірних щоденників, які вів у тюрмі. Син переклав книгу угорською мовою, і вона була надрукована в Будапешті у 2000 р. А через 8 років ужгородське видавництво „Карпати” випускає її 4-тисячним накладом українською. Працю благословив єпископ Мілан Шашік, який, до слова, нещодавно отримав українське громадянство. Апофеозом наукової діяльності стали рукописи „Парохії Мукачівської Греко-католицької єпархії” та „ Додатки до історії Мукачівської єпархії”. Останню працю закінчити не вдалося. 13 серпня 1991 р. він відійшов у вічність на 64-му році свого душпастирства. Свого олтарного брата поховали поруч із дружиною на Берегівському римо-католицькому кладовищі отці М. Васовчик, В. Маргітич, К. Сабов, А. Бачкай, В. Берец, І.Грищенко, Т. Грабар, М. Товт, І. Роман у присутності сотень вірників із різних куточків нашого краю. Прикро, що мученик за віру помер, так і не дізнавшись про свою довгоочікувану реабілітацію: вона відбулася лише 23 серпня 1991 р.

 ВАЛЕРІЙ РАЗГУЛОВ

                     Bendász István Kanonok-a Szent hít Mártírja  

        Neves esemény történt tavaly nyáron Beregszászban,amelyre sok évet vártak a görög-katólikusok:a ház homlokzatán(Puskin tér),ahol a lelkész-mártír Bendász István atya az utolsó 30 évét töltötte a családjával együtt(1903-1991),emléktáblát állítottak.Odaadóan őrizve a szülőktöl kapott hítét,a Teológus és régész-kutató nagy eredményeket ért el az Isten szolgálatában.Így ünnepélyesen ,a papság és hívők sokaságában, egyházi liturgiák és énekek kíséretében avatták fel az emléktáblát,melynek Ortutay J.a szerzője.Az emléktábla szentelését Szabó K. végezte,a városházától a koszorúkat a Polgármesteri Hivatal nevében Bendik V.titkárnő helyezte el.Az emléktábla elhelyezése városunk volt lakója közreműködésével történt,aki most Magyarország állampolgára,Dolmai Á.,a II Rákóczi F.nevét viselő Magyar Föiskola elnöke,a Megyei tanács képviselője,a városháza tagja,Orosz I.Ideális lelkesdéssel lépett fel fia,Bendász Dániel atya,aki lelkész és az Ungvári Görög-Katólikus Teológiai Szeminárium tanára.Mellesleg édesapja nyomdokait követve szellemi kutató.

A Beregszásziak még most is emlékeznek a tudós emberre,aki a 80-as évek végén odaadó Isten szolgálatával segítette közelíteni a görög-katólikus egyházat hivatalos és legális működéséhez,amikor végre ehhez a felekezethez tartozó hívek újra akadály nélkül látogathatták egyházukat.Ez 1989.novemberében történt.Sok éven át mellette volt apósa Bacsinszky Gyula atya,akinek tulajdonában megtalálható volt Nyikoláj Gogol kézírata,amelyről már régebben írt ujságunk.Meg kell említeni,hogy abban az időben Beregszászban sok görög-katólikus lekész élt.akik vele együtt élték át a Gulág lágerek borzalmait,de az ők lelküket nem tudták megtörni,ők mélyen hívő emberek maradtak.Ezeknek egy része:Kampó I.,Paszulyka E.,Uklon V.,Terbán M,Garajda D.,Szabó I.,Lozán P.,MargiticsV.atyák.Az utóbbit Szlepoj Joszif-metropolita szentelte pappá(mint ismeretes a lágerben a szöges drótok mögött,Vladimir atyáról szintén irt újságunk.).Bendász István atya hosszú,híttelteli életet élt.Az Isteni világba 1903.augusztus 3-án született Boboviscse faluban a Munkácsi járásban.A szüleinek köszönhetően fényűző végzettséget kapott,ami abban a korban nagynak számított.Ítéljék meg önök:az első osztályt Penszylvániában,Szkrenton városban (USA) angol nyelven végezte,a második osztályt magyar nyelven Munkácson,a harmadikat-ruszin nyelven Grusevón,Técső körzetében,a negyediket kiváló eredménnyel Máramaros Szigeten,a római-katólikus elemi iskolában.Ebben a városban végezte el a gimnázium 7 osztályát is.A további tanulmányait megzavarta a Máramaros környékét megszálló román hadsereg,ezért az érettségit extra módon a Sárospataki gimnáziumban szerezte meg 1921-ben.Ezért nem túl hosszú ideig a Budapesti Egyetem Jogi karán tanult,de megértette,hogy ez nem neki való.A háta mögött kiváló alapismeretekkel rendelkező,a valóságban több nyelvet beszélő az Ungvári Teológiai Szellemi Szemináriumba nyer felvételt.A tanulmány ideje hamar elrepült és 1928.február 12-én a Munkácsi Görög-Katólikus Egyházmegye püspöke,Gebej Péter pappá avatta és Novoszelice faluba,Técsői járásba nevezte ki lelkésznek,az elhunyt édesapja volt helyére.A fiatal lelkész teljesen átadja magát az egyház szolgálatának.Ennek következményében 1934-ben Sztojka Alexandr püspök a 31 éves Istvánt dékánnak(helytartónak) nevezi ki,Dubovszkij falu helytartójává.Ez nagy felelősséget igénylő munka volt,amely dupla időt vett igénybe.1941.április 1-től áthelyezík Nagy Kopányba a Szőllősi járásba,ahol Istentiszteleti munkáját 1949.márciusáig tölti be.Éppen ebben az évben éri a legtöbb támadás a görög-katólikus egyházat:kegyetlenül megölik a Munkácsi Görög-Katólikus Egyház püspökét,Romzsa Tódort,a lelkészeket is üldözik és kényszerítik a právoszláv hítre való áttérésüket.Mindez Bendász I.sem kerülte el.Amikor már sokadjára mondott nemet a másik hít áttérésére,a házkutatása után 1949.május 27-én a házában a 11 éves Dániel fia és felesége láttára letartóztatták.Az autóval,amelybe  törvénytelenül önkényesen bepakolták a csodálatos könyvtárát(a könyvtár ezután nyomtalanul eltünt),István atyát is Ungvárra küldik az elkülönitőbe.A többórás vallatás és kérdések záporozásától kimerült ember nem vesztette el hítét a Mennyei Atyában.A bírói döntés alapján 25 évi szabadságvesztésre ítélik és azt követően 5 évi megfigyelésre és ez idő alatt esetleges törvény sértés esetén,teljes vagyonelkobzásra.Fegyveres kísérettel küldték Lembergen,Kijeven,Brjánszkon Moszkván keresztül Kujbisevbe(Szamarába).1950.február 8-án a földinket a többi elitélttel együtt,teher vagonokba zárva átszállították Zlatouszton,Ufán és más Urali városokon keresztül a Gulág lágereibe.Karaganda város alatt épitkezéseken és kőszénbányában dolgoztatták.Az Isten itt is megmenti,nem hagyja meghalni a nehéz munkában és éhségben.Egyik illegálisan elküldött levelében.1951.09.27.ezt írja a feleségének:”Kedvesem!Nagyon fáj és nyugtalanít engem a gondolat,hogy ti miattam éltek éhségben,nyomorban és félelemben a bármikori kitelepítésetek miatt.Ez nagyon fájó nekem ,kedvesem!De nem tudtam másképp cselekedni.Nem tudtam hítemet elveszíteni,áruló lenni.Ha így cselekedtem volna,nem segítettem volna nektek,és jómagam a helytelen cselekedetem következtében élő halott lennék,a bűntudatom már rég a sírba kergetett volna.A gyermekeinkre pedig újjal mutogatnának:Ezeknek az apjuk is híttagadó ,áruló volt,aki nem volt képes a hítéért kiállni.Noha szenvedéseim hatalmasak,de nem tudnak megtörni,lelkileg nagon rugalmas vagyok.Én így cselekedtem.de tudom,nem piszkoltam be se magamat,se titeket.Az nyugtassa tudatotokat,hogy ti is szereplői vagytok az én hítem megtartásának.Ti csak annyíban segítsetek,hogy ne szenvegyjetek semmiben hiányt.És ez számomra nagyon fájó,hogy el kellene,hogy tartsalak benneteket és helyette most ti tartyjátok bennem a lelket.Éjjel és nappal csak rátok gondolok,rátok,akiket nagyon szeretlek a magam módján,nem különösen kimutatva eddig azt.De én nagyon szerettelek és szeretlek benneteket,de az Istent is nagyon szeretem.Nagyon nehéz volt számomra meghozni a döntést,amelyet Isten javára hoztam meg,de ezt meg kell értenetek.”(Éppen ezt a levelet olvasta fel Szabó Konstantin az emléktábla avatásán).
A lágerben titokban,hetente egyszer és az Egyházi ünnepeken Bendász I.atya szent miséket tartott,keresztelt és gyóntatott.Az Isten itt s megmenti,mert senki nem árulta el a lelkipásztort,nekünk a találgatások maradnak,mi várt volna földinkre,ha erről tudomást szerez a láger vezetősége.És már Sztállin halála után,1955,január 5-én a Moszkvai bizottság átnézte aktáit és kiszabadult az őrizet alól.Szóval néhány hónappal előtte a Kárpátalyai KGB nyomozója megismerte anyagát és bünösségét,amellyel Istvánt vádolták ,konstattálva:Semmilyen konkrét antipropogandát és agitációt nem végzett Bendász a hívők körében,amely Szovjetellenes lett volna,a Szovejtúnió politikája és a Kommunista párt ellen szólt volna,és az ő cselekedeteiben nem volt bűncselekmény.”Két hét múlva súlyos betegen már Nagy Kopányban volt,a családjánál.Sokáig nem tudott elhelyezkedni dolgozni,alkalmi munkákból tartotta fenn magukat.Ezért Beregszászba költözött,ahol rokonai éltek,többek között apósa,Bacsinsky
Gyula.Mária feleségével közös gyermekeik voltak lányaik:Katalin(1929),Magdolna(1932) és fiúk:Dániel(1938).
1956-tól a helyi hatalom engedélyével és a KGB beleegyezésével, a volt lelkészek munkát vállalhattak,előzetes szerződés alapján a latin xv-xIx századi iratok feldolgozásában,Beregszászban a Kárpátalyai Megyei Irattárban(Archivumban).Vele eyütt dolgotzak itt Vaszócsik M.,Szoták.M.,és Terbán M.,atyák is.11 hónap alatt ebben az állami hivatalban ő személyesen1437(!)kg latin iratot dolgozott fel,11287 magyarázatot írt a szövegek-fordításaihoz.Ezeket most az irattári szakértők és régészeti kutatók használják.
Váratlanul mindenki számára,még a családtagokat is beleértve Bendász I.együtt Murányi M.-mel és Hira A.-val 1959.áprilisában elhagyják Kárpátalját és Karagandába utaznak,ahol misszionáriusi munkát végeznek.Már március 16-án,ugyanabban az évben a helyi KGB osztály munkatársa letartóztatja őt.Azzal a feltétellel helyezík szabadlábra,hogy ha elhagyja Kazahsztánt.Városunkban a lelkészt megfelelő  vizsgálatnak és kihallgatásnak vetik alá.Éjjeli örként tudott csak elhelyezkedni egy építkezésen a Beregszászi Internátus-Iskolában(bentlakásos iskola).Később ugyancsak éjjeli örként dolgozik az Élelmiszeripari Üzemben.Kromák András a városi tanács küldötte,aki,mint szomszéd beszélt Pista bácsival(így nevezte),el volt ragadtatva müveltségétől,aki minden bonyolult kérdésre értelmes válaszokat adott.Ezért is fordult az atyához,akivel barátágban voltak a következő kérdéssel:”Miért csak éjjeli őrként dolgozik ez az okos,jószándékú ember?”Megkapta a választ, „ilyen időket élünk,de mikor minden megváltozík,róla megérdemelten megemlékeznek,ha nem életében,akkor halála után feltétlenűl”.Így is lett.
Amikor Bendász I,atya betöltötte a 70-ik életévét nyugállományba ment,melynek pénzösszge havi 29 rubel volt.Nagy lelki boldogságot jelentettek számára a titokban elvégzett misék éjjel otthon,vagy a hívők házában.Még szertartásokat is végzett:keresztelőket,házasságkötéseket,temetéseket,a fiatalságot katekizmusra tanította Beregszászban és azon kívűl.A  görög-katólikusok még most is emlékeznek,hogy a templomuk legalizációja után,hogy karolta fel morálisan és lelkileg abban az időben a fiatal Szabó Konstantin lelkészt,aki a városi temetőben  utolsóként végezte az első szentmiséjét a szabad ég alatt(ezért nem véletlen,hogy éppen ő szentelte fel Bendász István emléktábláját).
Még nagyon ösztönző a lelkiismeretes kuató irodalmi munkája.Feldolgozta 1960-90-ig az 1943-48-ig összegyűjtött Munkácsi püspöki könyvtár anyagait és megírta az alapmunkákat”A Munkácsi Görög-Katólikus Egyház lelkészeinek életrajzai az ókori időktől 1949-ig”(itt körülbelül 8000 lelkész életrajza található).1997-ben Bendász Dániel fiának igyekezetének köszönhetően, kutatása napvilágot látott és megjelent a”Munkácsi Görög-Katólikus Egyház és szabadságharc 1849-1949 évek”c.könyve.
Érdemes megemlíteni egy kézirati munkáját,amely nem került kiadásra,és,amit 1934-41 ig írt.”Novoszelice falú története és krónikája”Ezekből a munkákból vett információkat Oficinszkij Román,a történelem kutatás doktora,
az Ungvári Egyetem professzora,amikor monográfiát készített e falú történetéről.A múltnak szentelte „Kopánya falú krónikája”c.írását:munkájának rövíd leírását a „Literaturnoje Voszkreszenje”(Irodalmi Vasárnap”)c.hetilapban található,1943-ban.Életének utolsó három évében(felesége Mária Juljevna halála után,1988),amikor betegesebb lett elővette  a Gulág lágereiből hozott visszaemlékezéseinek kézírati anyagát és nyomtatáshoz a  nyomdának előkészítette „Öt év a szögesdrót mögött”,mely kézíratnak a lágeri napló volt az alapja,amiket a börtönben írt.A fia magyar nyelvre lefordította és 2000-ben Budapesten került kiadásra.(  ez a mondat a cikk tényleges fordítása,biztos forrásból tudom,hogy ezt a könyvet Bendász István, a nagypapám magyar nyelven írta,az 1-ső kiadás magyar nyelven történt így nem kellett fordítani, a nagybáttyám  Bendász Dániel ukrán nyelvre fordította a könyvet, a fordító megjegyzése).És 8 év után a „ Kárpáti”Ungvári kiadó 4 ezer példányban ukrán nyelven adja ki a könyvet.A munkásságot Sasik Milán püspök áldotta meg,aki egyszóval nemrég kapta meg az Ukrán állampolgárságot.Kutató munkája apofézisei a kézíratok lettek,”A Munkácsi görög-katólikus egyház érkezése”és „A Munkácsi egyház történetének kiegészítése”.Az utolsó munkáját nem tudta befejezni.1991.augusztus 13-án elhunyt,lelkipásztori tevékenysége 64-ik évében.Az oltári testvérünket a Beregszászi római-katólikus temetőbe helyezték végső nyugalomba Vaszócsik M.,Margitics V.,Szabó K.,Bocskai Á.,Berec V.,Griscsenko I.,HrabárT.,Tóth M.,Román I.atyák,több száz hívő ember országunk külömböző szegleteiből.Fájó,hogy a vértanú-mártír a hítért halt meg és nem tudta megvárni a rég várt hírt a rehabilitálásáról:ez 1991.augusztus 23-án volt.                                                                                                                                                       

A magyar nyelvre való fordítást Nemes Judit végezte Bendász István és Bacsinszky Mária unokája és Bacsinsky Gyula és Kaminszky Irén dédunokája,
Budapest 2012. december 08


Share |

Цікаве відео

Loading...