Священики Мукачівської єпархії які виконували душпастирську працю в селах Туря-Пасіка та Раково Перечинського району від найдавніших часів до 1949 року


Тур’я – Пасіка. Перечинський район.- 2999 вірників.- Ц.: св. Арх..Михайла, кам’яна, 1810.- Метрика: 1775.
З 1751 року до 1949 року філією парохії Тур’я-Пасіки було село Раково 959 вірників.- Ц.: св. Миколая Чудотворця, кам’яна, з 1822 року  до парохії відносилося також село Мокра.

1706, ? Бугер Яков.
1706, 1752 Гусар Григорій Георгій.
1765-, 1785 Легеза Андрій.
1788-, 1792 Ордош Теодор.
1797- ? Ортутай Іоанн.
? , - 1805 Легеза Георгій.
1805 – 1810 Чіприч-Чіпович Павло.
1810 – 1835 Легеза-Лігенза Атанасій.
1835 – 1868 Гомічко Георгій.
1868 – 1872 Гомічко Олексій.
1872 – 1890 Легеза Йосиф.
1890 – 1891 Вайда Олексій.
1891 – 1902 Фірцак Олександр ст.
1902 – 1909 Балог Валентин.
1909 – 1920 Крафчик Віктор.
1920 – 1929 Легеза Іреней.
1929 – 1949 Балтович Микола.
Помічні священики:
1863 – 1866 Яцкович Микола.
1866 – 1867 Саксун Йосиф.
1866 – 1868 Гомічко Олексій.
1870, 1872 Тібольд Авксентій ЧСВВ.
1880-1880 Легеза Олександр
1881 – 1883 Вайда Олексій.
1884 – 1886 Легеза Михайло ЧСВВ.
1886 – 1892 Легеза Іреней.
1892 – 1896 Фірцак Олександр мол.
1896 – 1896 Кафчик Віктор.
1896 – 1898 Гебей Михайло.
1897 – 1902 Бачинський Антон.
1907 – 1907 Балог Валентин.
1909 – 1909 Феделеш Кирило.
1922 – 1925 Прамер Адам.
1927 – 1929 Балтович Микола




Біографічні данні та життєвий шлях деяких священиків
 які служили в храмі села Тур’я-Пасіка




 1835 – 1868 роки служив отець Георгій Гомічко

Народився в 1805 році. Служив священиком: с. Чічаровці (1829 – 1835 р.р.)  та Тур’я – Пасіка (1835 – 1868р.р.). Дружина Терезія Данилович. В сім’ї було десятеро дітей : Олександр ( 1830-1892) – урядник, письменник,   Миколай (1833-1886) - редактор газети  "Карпати" (1873- 1886 р.р.), Олексій (1841-1891) греко-католицький священик, Стефан (1842-1896) греко-католицький священик, Марія дружина о. Йожефа Саксуна ( 1839-1916), Андрій, Катерина – дружина Августна Ясенчака, Павло, Олена дружина греко-католицького священика Антона Пайкоші та Іван.  


1872 – 1890  роки служив отець Йосиф Легеза


 
Народився 2 грудня 1820 руку в сім’ї священика Георгія Легези та Марії Френдгофер в селі Тур’я-Бистра, що на Перечинщині. Рукоположиний в священники в 1846 році єпископом Васильом Поповичом. Служив священиком в селах Кострино (1846 – 1848 рр.), Тур’я-Бистра (1848 – 1868 рр.),   Заричово (1868 – 1872 рр.) та  Тур’я-Пасіка (1872 – 1890 рр.)
Дружина отця Йосифа – Анна Саксун народилася 1828 року в селі Латірка в родині священика Теодора Саксуна та Юліани Данилович. Померла в 1884 році та похоронена біля церкви в селі Тур’я-Пасіка.
В їх родині було 11 дітей. Федор (1846-1908) - греко-католицький священик, Стефан (1848-1920) – правник, Віктор (1851-1924) - викладач, видав наукові посібник по мінералогії, петрографії, геології та біології, Олександр (1855-1919) - греко-католицький священик,  Павло юрист радник в міністерстві (1872-?), Іреней (1861-1929) - греко-католицький священик, письменник та громадський діяч, Емілія ( ?-1939) – дружина священика Олексія Іванча, Юліана (1869-?) – дружина священика Андрія Фенцика, Марія – дружина греко-католицького священика Вайди Олексія, Єлізавета  - дружина Олександра Ламфалуші та Ірина.Помер о. Йосиф Легеза 3 липня 1890 року та похоронений в с. Тур’я-Пасіка біля церкви.

1866 – 1867(помічним) служив отець   Йосиф Саксун
Народився 22 серпня 1839 р. в с.Ту’ря Бистрій Ужанського комітату (тепер Перечинський район Закарпатської області) в сім’ї греко-католицького священика Теодора Саксуна і Юліанни Данилович.  Теологічну освіту опанував в Ужгородській богословській семінарії та Віденській семінарії св.Варвари (Барбареумі).
           17 грудня 1865 р. був рукоположений у духовний сан Пряшівським греко-католицьким єпископом Йосифом Гаганцем. Перше призначення отримав у 1866 р. на парафію м. Требішов помічним священиком. В 1867 – 1868 рр. – помічний священик у с. Тур’я Пасіка, 1868 р. – парох с. Пацканьово, 3 1868 – 1897 рр. – парох у м. Требішов,  з 1880 р. був обраний Консисторіальним радником, 1885 – 1897 рр. – Требішовський окружний намісник., з 1898 р. – канонік, а у 1902 – 1907 рр. – Ужанський намісник, 1897 – 1906 рр. – парох Ужгородського Преображенського храму, 1907 – 1916 рр. – переведений помічним священиком у м. Требішов, де і починав свою душпастирську діяльність.
Дружина Марія Гомічко дочка Тур’я -Пасіцького пароха Георгія Гомічка. Діти: Ольга дружина греко-католицького священика Федора Бачинського та Ісидор греко-католицький священик.
Джерело: Архів о. Стефана Бендаса.

1881 – 1883 (помічним)  та 1890 – 1891  роки отець  Олексій Вайда
Його дружина Марія Легеза дочка о. Йосифа Легези та Анни Саксун.

1861 – 1891  служив Олександр Фірцак (1831-1902)   Рукоположений в священики 1857 році єпископом Василем Поповичом.    Служив священиком селах: Невицьке 1857 – 1858,  Великі Лази 1858 – 1861, Уліч Крива  1861 – 1861, Ворочово 1861 – 1891,  Тур’я – Пасіка 1891 – 1902.


1886 – 1892 (помічним)  та 1920 – 1929  роки отець  Іреней Легеза
 Народився 1861 в сім’ї греко-католицького священика Йосифа Легези та
Анни Саксун 1 квітня 1861року в селі Тур'я Бистра.  Рукоположений в священики в 1886 році єпископом  Іваном Пастелієм.  Дружина Емілія Петрович. Служив: в Тур’я-Пасіці помічним священиком (1886 – 1892), в Кленовому Земплинського комітату (1892 – 1920) та Тур’я-Пасіці (1920 - 1929). Був організатором кредитних кас, кооперативів, вів антиалкогольну пропаганду серед своїх прихожан. Автор численних оповідань - гумористичних, психологічно-моралізаторських та соціально-побутових, писав статті на сільськогосподарські теми. Його твори часто друкувалися в часописі «Наука» та «Місяцеслов». Після смерті автора, оповідання Івана Легези часто передруковувалися в різних газетах і журналах, але окремою книжкою так і не вийшли. Помер 8 вересня 1929 роу в Тур’я-Пасіці.

1927 – 1929 ( помічним) та  1929 – 1949 роки служив отець  Микола Балтович

Народився 23 лютого 1886 р. у сім'ї греко-католицького священика Миколи Балтович та Олени Штефан у с. Мала Мартинка свалявського р-ну. єпископ Великовародинської греко-католицької єпархії (Румунія) д-р Дмитро Раду у Великому Вародині рукоположив на священика. Після висвячення о. Микола працює парохом в с. Смереково Великоберезнянського р-ну з 1912 по 1919 рр. З 1919 по 1927 рр. Був парохом в с. Обава У 1927-1929 рр. - помічний священик у с. Тур'я-Пасіка, де на той час парохом був похилого віку хворий о. Іриней Легеза (1920-1929), а після його смерті 8 вересня 1929 р. єпископ Петро Гебей призначає о. Миколу парохом цього приходу. Тут він виконував душпастирську роботу до так званого "саморозпуску" Греко-католицької Церкви та її заборони в лютому 1949 року.
Перед цим йому було запропоновано возз'єднатися з російським православ'ям, але оскільки він відмовився це зробити, то радянські власті, щоб досягти успіху, стараються примінити різні методи тиску на нього. Основними таким "гуманними" методами переконання були: заборона виконувати душпастирську роботу, а пізніше виселення з параіфального будинку. Але світ не без добрих людей і в селі була знайдена хата, у яку прийняли виселену сім'ю о. Миколи Балтовича. І тут до нього досить часто навідувались "гості" від влади і КДБ. За їх дорученням до нього навідався і його рідний брат Варфоломей, який був парохом в с. Зарічча Іршавського району і уже 14-го березня 1949 р. возз'єднався з російським православ'ям, щоб намовити о. Миколу наслідувати його приклад. Візит старшого брата, умовляння дружини і вірників вже майже досягли успіху, але йому, як і колись св. Йосифу приснився сон: "Він бачить Ісуса Христа, який йде йому назустріч. Коли вони наблизились один до одного, то бачить, що один ніж є встромленим у груди Ісуса, а другий тримає у руці. І тут Ісус каже йому, що твій брат уже встромив у моє серце ніж, то на і ти встроми.!" (Із спогадів куратора Івана Граба) Цей сон так сильно вплинув на о. Балтовича, що він після цього заявив: "Хоч би мене пилою на три частини різали і тоді я не поставлю свого підпису під зверненням про перехід до руського праваслав'я!"
При спробі працевлаштуватись, влада на протязі більше року, йому робила всілякі перепони і тому він з дружиною були на утриманні своїх дітей. А коли, владою були використані всі методи "впливу" на о. Миколу, то працівники Перечинського КДБ 29 травня 1950 р. заарештовують, а Закарпатський обласний суд, не дивлячись на похилий вік, на підставі ст. 54-4 і 54-10 ч. 2 КК УРСР 11 липня 1950 р. засудив о. Миколу Балтовича на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна. Після суду о. Балтович був відправлений через Львівську тюрму-розпридільник у табори ГУЛАГу Іркутьської області, де праця в'язнів використовувалась у шахтах і на різних будівельгих роботах. Після смерті Сталіна поступово починають проявлятись деякі полегшення і для політичних в'язнів. Отець Ласло Пушкаш у своєму листі до рідних повідомив що оо. Балтович Микола і Попп Сімеон знаходяться в таборі ГУЛАГу м. Омск. Утворюються спеціальні комісії по перегляду судових справ. Такою спеціальною комісією о. Балтович був визнаний інвалідом і повністю непрацездатним і у зв'нзку з цим звільнений з таборів ГУЛАГу.  Приїхав додому і поселився у дочки в с.Туриця Перечинського району, де на той час проживала і його дружина. Прожиті роки в твборах ГУЛАГу і тамтешні важкі умови праці   не могли не відбитись на його здоров’ї. Стан здоров’я о.Миколи дома став погіршуватись до такого стану, що дочка вимушена була  його відвезти  на стаціонарне лікування  в обласну лікарню, де він пробув більше місяця з 16 червня по 22 липня 1955 року7. Відновити стан його здоров’я і тут повністю не змогли. Він, і дома прикований до ліжка, стійко тримався й ніколи не скаржився на стан свого здоров'я. Забувати про свої хвороби йому допомагали рідні й близькі, а також сама відповідальність священичого покликання. Непомітно підкрадалась до нього невблаганна смерть, яка 19 серпня 1955 року на 70 році життя та на 44 році свого душ пастирства вирвала о. Миколу із рядів душпастирів Мукачівської єпархії, забрала його від рідних, близьких і численних вірників Перечинщини. Отець Микола Балтович помер і похований у с.Туриця Перечинського району
 Дружина о.Миколи Балтовича, Єлизавета Шерегиллі, народилася 1 вересня 1895 р. в сім'ї греко-католицького священика Миколи Шерегиллі та Єлизавети Легези в с.Княгиня Великоберезнянського р-ну. У зв’язку з тим, що батько в 1896 році був висланий єпархією в Америку для обслуговування вірників, де у 1903 році помер, то Єлізавету було прийнято до інтернату для священичих сиріт, де вона  здобула початкову освіту. В 1907 році вона продовжила навчання в Ужгородській греко-католицькій горожанській школі, чотири класи якої закінчила в 1911 році. Невдовзі, 30 січня 1912 р. вийшла заміж за богослова майбутнього священика з яким пройшла крізь усі життєві радощі й незгоди, завжди намагалась бути помічницею в його нелегкій душпастирській праці. Разом  з чоловіком виховали  трьох дітей: Ізабелла 1913 року народження, Олександра 1914 року народження, Феліціту 1923 року народження. В 1950 р., залишившись не тільки без чоловіка, але й без роботи, проживала на утриманні дочки. Померла 9 лютого 1956 р. на 61-му році життя в с.Тур'я-Пасіка Перечинського р-ну.
Джерело біографії о. М.Балтовича:  Стефан та Даниїл Бендаси.  “Священики-мученики, сповідники вірності” . Ужгород. – «Патент». – 1999.- 421



Підготував
Іван Бачинський
Тел.. 0994262998
http://bachynskyj.blogspot.com





 








нижній ряд другий з права о. Іреней Легеза, верхні ряд третя з права на ліво третя Маргарета Гонайзер-Петенко, пята Лавра Павлишинець-Макара, шоста Марта Павлишинець-Туболь
о. Йосиф Саксун та його Дружина Марія Гомічко (верхній ряд)
Share |

Цікаве відео

Loading...