ІСТОРІЯ CЕЛА ВУЛШИНКИ, ЦЕРКВИ ТА СВЯЩЕННИКІВ

Село Вулшинки має глибоке історичне коріння, згадуючись з XIV століття та офіційно з 1602 року. Центральною спорудою та духовним осередком села є кам'яна греко-католицька церква, будівництво якої розпочалося в 1770 році і тривало кілька десятиліть. Історія церкви, її будівництва, ремонтів та дзвонів відображає місцеві традиції та вплив зовнішніх подій.

Життя громади тісно переплетене з релігією, про що свідчить довгий список священників, які служили в парафії, їхні біографії та роль у суспільному житті.

Період радянської влади став трагічним для греко-католицької громади Вулшинок: церква була насильно передана православним, а багато священників зазнали репресій, включаючи арешти, ув'язнення та примусові роботи за відмову відректися від своєї віри. Це підкреслює стійкість та відданість вірян та духовенства.

Біографій священників дозволяють простежити їхній шлях, освіту, служіння та випробування, через які вони пройшли, особливо в часи переслідувань.

1.     Історія Церкви Покрови Пресвятої Богородиці села Вулшинки

В селі стояла "дерев’яна церква Святого Михайла, у доброму стані з двома дзвонами, прикрашена всіма образами". Ця дерев'яна церква кілька разів горіла, що спонукало місцевих жителів до будівництва кам'яної споруди.

Будівництво кам'яної базилічної церкви в місцевості "За кадубом" розпочалося у 1770 році і було завершено у 1801 році, хоча деякі джерела згадують і 1806 рік як дату завершення. До будівництва були причетні італійські майстри. Спочатку дахи церкви були вкриті ґонтом.

П’ятирядний іконостас походить з часу спорудження церкви. У 1930 році біля церкви споруджено кам’яну дзвіницю, куди було перенесено дзвони, щоб зберегти церковні мури. Дзвони були виготовлені в Чехії і привезені з Ужгорода возами волами.

В період війни, два малі дзвони забрали, щоб переплавити їх на зброю. Один дзвін залишився, а два малі виготовила ужгородська фірма «Акорд»".

Менший дзвін відлив «Фрідєш Геніху Араді» в 1913 р.", більший – виріб фірми "Акорд" з 1935 р., коли священиком був о. Євген Догович.

До 1936 року храмовий празник був на святого Миколи, а потім – на Покрову. Багато церковних книг та документів зникло в 1948 – 1949 роках, з приходом радянської влади.

Села Лумшори, Лікіцари, Липовець та певний період Турички були філіями парохії в с.Вільшинки.

2.    Біографія священників, які служили в Вулшинках з найдавніших часів по 1949 рік.

1733 - 1763 Стрішбецький-Стрільбкцький Іван

Висвячений на священника єпископом Геннадієм Бізанцієм. Між 1733 і 1763 роками він був священником в Вулшинках там він і помер у 1763 році.

1779 – 1790 Попович Іван

Народився в Сімерках. Продовжував богословські студії в Ужгороді та Мукачеві. Висвячений на священника 23 грудня 1779 року єпископом Андреєм Бачинським. Між 1779–1790 роками він був священником Вулшинках з 1790 по 1803 року Перечині, між 1803–1805 роками В Порошкові. З 1803 року — благочинний Тур'янського єпископського округу. Помер у 1805 році. Його дружиною була Марія Теодорович, донька священника Теодора Теодоровича та Анни Бачинської.

1790 – 1802 Мігаліцький Миколай

Народився в  Оріховиці. Теологічні студії здобув в Ужгороді та Львові. На священника його рукоположив 23 травня 1790 року єпископ Андрій Бачинський. З 1790 по 1802 ріку він був священником у Вулшинках, з 1802 по 1824 роки Ворочові, а між 1824–1825 роками в Латірці  на Воловечині. Його дружиною була Анна Анастасія Таркович.

1802 – 1804 Чобаль Іван.

Він народився в селі Ярок на Ужгородщині.  Закінчив теологічні студії в Мукачеві. 1 жовтня 1774 року він був висвячений на священника Андреєм Бачинським. Між 1774 та 1775 роками він був священником у Сімерках, з 1780 по 1802 рік  у Ворочеві, з 1802 по 1804 рік – священником у Вулшинках, з 1804 по 1816 рік – знову священником в Сімерках. Помер в Сімерках 13 грудня 1816 року. Був одружений, ім'я дружини невідоме. Син Олексій був священником. Служив 1801 – 1817 роках в Чорноголові, а  1817 - 1832 роках в Порошкові.

 1804 – 1816 Кречун-Попович Іван.

Його бать
ком був священник Андрій Кречун. Він народився в селі Стройне на Свалявщині. Закінчив богословські студії в Ужгороді. Його висвятив на священника 5 серпня 1796 року єпископ Андрій Бачинський. Між 1796 і 1801 роками він був священником в Грушеві, з 1801 по 1804 рік — священником в селі Ділок (Мукачівщина), а з 1804 по 1816 рік — Вулшинках. Помер в Вулшинках 16 травня 1816 року.

1819 – 1827 Гудак Василь.

Народився в Мішкольці (Угорщина)5 травня 1782 року Закінчив свої теологічні студії в Ужгороді. Був висвячений на священника 15 серпня 1808 року єпископом Самуїлом Вулканом з Орадеї. Між 1808 і 1811 роками він був священником у Болдогковароля (Угорщина), з 1811 по 1814 в Комлошці ( Угорщина), з 1814 по 1819 в Сімерках, з 1819 по 1827 в Вулшинках. З 1827 року вийшов у відставку. Помер в Ужгороді 15 травня 1845 року. Його селі ла Барбара Месарош.

1829 – 1833 Ференчик Михайло.

Його батьком був Іван Ференчик, матір’ю – Марія Угрін. Народився 30 липня 1802 року у селі Веч (Угорщина). Продовжував богословські студії в Ужгороді та Кошицях. Його висвятив на священника 11 квітня 1829 року єпископ Олексій Повчій. Між 1829 і 1833 роками він був священником Вулшинках, а з 1833 до 1884 року він був священником Туриці. З 1870 року він був радником Святого Престолу. Помер 13 червня 1884 року. Його дружиною була Терезія Яроміс (†1899), донька священника Стефана Яроміса та Анни Гуснай. Їхні відомі діти: Цецілія (†1881), дружина священника Михайла Сабо (1831–1878); священник Андрій (1832–1898); священник Миколай (1833–1913); священник Іван (1838–1897); Агата (1852–1884), дружина священника Адама Прамера (1853–1926).

1833 – 1834 Галас Михайло.

Його батьком був священник Андрій Галас, матір’ю – Софія Ніффор Він народився в Лінцях на Ужгородчині 6 липня 1807 року. Закінчив теологічні студії в Ужгороді та Трнаві. Він був висвячений на священника 4 квітня 1833 року єпископом Пряшівським Георгієм Тарковичем. Між 1833 і 1834 роками він був священником в Вулшинках де і помер 23 лютого 1834 року. Його дружиною була Анна Климко.

1834 – 1858 Крив’янський Андрій.

Народився в Коритнянах у 1796 році. Закінчив богословські студії в Ужгороді та Трнаві. Висвячений на священника 17 березня 1821 року єпископом Олексієм Повчієм. Він був священником у Голубиному між 1821 і 1823 роками, в Дубровці з 1823 по 1834 роки та в Вулшинках з 1834 по 1858 рік. Помер 28 січня 1858 року. Його дружиною була Марія Поратунська.

1858 – 1859 Волкай Мартон.

Народився 29 вересня 1827 року у Тополі північно-східна Словаччина в сімї священника Андрія Волкая та Анни Ортутай. Закінчив богословські студії в Ужгороді. Його висвятив на священника 21 грудня 1850 року єпископ Василь Попович. З 1851 по 1858 рік був священником в Ясинові (Східна Словакія), з 1858 по 1859 рік в Вулшинках. Був змушений піти на пенсію в 1859 році. Помер у 1861 році.

1859 – 1859 Ференчик Андрій.

Народився в Вулшинка 12 грудня 1832 року в сімї священника Михайла Ференчика та Терезії Яроміс. Свої теологічні студії закінчив в Ужгороді. 7 березня 1858 року його висвятив на священника єпископ Василь Попович. У 1858–1859 роках був священником у Білках, у 1859 році —Вулшинках, 1859–1864 роках — у селі Збой  (повіта Земплен), у 1865–1868 роками — в Малій Копані, у 1868–1873 роками у Підвиноградові, з 1873 по 1888 рік в Пацканьові, з 1888 по 1898 рік у Ладомирові (східна Словакія). Він був сержантом у Визвольній війні 1848/1849 років. Помер у Ладомирові 24 грудня 1898 року. Його дружиною була Харитина Талапкович (1839 р.н.) донька священника Василя Талапковича та Анни Добрянської.

1859 –1878 Сабов Михайло.

 Народився в Малому Березному  1 серпня 1831 року в сімї церковного кантора Михайла Сабова. Закінчив богословські студії в Ужгороді. Його висвятив на священника 18 грудня 1855 року єпископ Василь Попович. У 1855–1856 роках він був священником в Порошкові, у 1857–1859 роках — священником у Збой (східна Словакія), з 1859 по 1878 рік священник у Вулшинках. Помер в Вулшинках 3 листопада 1878 року. Його дружиною була Цецілія Ференчік (†1881), донька священника Михайла Ференчика та Терезії Яроміс. Відомий їхній син: священник Орест Сабов (1856–1914).

1878 – 1922 Прамер Адам.

Його батьком був священник Амбрус Праммер, мати Аполонія дочка священника Василя Чурговича та Марії Брензович. Він народився 23 грудня 1853 року у Вишній Рибниці (біля Собранців). Закінчив богословські студії в Ужгороді. Його висвятив на священника 31 березня 1878 року єпископ Іван Пастелі Ковач. У 1878 році він був помічним священников в Туриці. З 1878 по 1922 рік він був священником  Вулшинках, а з 1922 по 1925 рік — помічним священником в Туря-Пасіці. На пенсії з 1925 року. Помер в Туриці 20 квітня 1926 року. Його дружиною була Аґата Ференчік (1852–1884), донька священника Михайла Ференчика та Терезії Яроміс.

1923 – 1926 Сабов Андрій.

Народився 28 січня 1894 року в сім'ї греко-католицького священика Олександра Сабова та Анни Орос у с. Банське, округ Вранов (Словаччина). У Закінчив Ужгородську духовну семінарію. 16 жовтня 1921 року єпископ Антоній Папп  висвятив його на священиків. Душпастирську працю розпочав помічним священиком у Виноградові. У 1923 році був призначений парохом у с. Вільшинки Перечинського району, 1926 — 1933 рроку був парохом в с. Сімерки, а 1933 — 1939 рроку — парохом у Сокирниці Хустського району. З 1939 по 1949 рік служив в  Доманинцях.

У зв'язку з незгодою о. Сабова перейти на російське православ'я працівники Ужгородського КДБ 21 квітня 1950 року заарештовують його. Закарпатський обласний суд 26 травня 1950 року засудив о. Андрія Сабова на 25 роки позбавлення волі з поразкою в правах терміном па 5 років і конфіскацією належного йому майна.

З місць позбавлення волі повернувся додому в Ужгород 8 липня 1956 року хворим і фізично виснаженим. Помер 27 березня 1957 року в Ужгороді. .  о. Андрія Сабова реабілітовано 17 березня 1992 року

Дружина о. Андрія Сабова, Софія Яцкович, народилася 29 вересня 1901 року у сім'ї лісника Миколи Яцковича і Маргарети Грігаші в с. Великі Лази Ужгородського району. Працювала вчителькою початкових класів у селах, де був парохом її чоловік.Померла 1991 року в Ужгороді. Похована у Доманинцях біля могили чоловіка.

Разом із чоловіком виховали й вивели в люди сімох дітей.

Дочка Єва (*1922) педагог - дружина Тіберія Йордана, син Йосиф (1924–1972), — греко-католицький священик, син Костянтин (1926–1982), колишній богослов Ужгородської семінарії, висвячений на священика підпільно 7 листопада 1956 року, а 16 червня 1977 року — на єпископа єпископом Олександром Хірою на квартирі о. Йосифа Головача в присутності вікарія о. Миколи Мурані й оо. Івана Семедія, Федора Мішкольці та брата Павла Сабова, Павло 1928 р.н.— колишній богослов Ужгородської духовної семінарії. З 1968 року продовжили богословські студії під керівництвом о. Йосифа Головача і 24 вересня 1974 року єпископом Олександром Хірою були висвячені на священиків. Після легалізаціі Греко- Католицької Церкви, Павло обслуговува церковні громади сіл Оріховиця, Ярок і Стрипа Ужгородського району до 28 вересня 2003 року. Син Юрій (*1930) — бухгалтер, дочка Марія (1934–2001), дружина Павла Карцуба,  Габрієла (*1937) працювала в обласній станції переливання крові.

 

1928 – 1931 Сільвай Костянтин.

Народився 25 серпня 1903 року в Великих-Лучках в сім’ї священника Сіона Сільвая та Ізабели Бачинської. Закінчив богословські студії в Ужгороді. 29 квітня 1928 року бу рукоположений в священники єпископом Петром Гебеєм. З 1928 по 1931 рік був священником в Вулшинках, з 1931 по 1941 року — Верхній-Визниці, з 1941 по 1948 рік в Іванівцях. Помер у Мукачеві 25 вересня 1958 року Його дружиною була Магдалина. Ференчик (*1908), донька священника Федора Ференчика та Євгенії Семак.

1931 – 1937 Довгович Євген.

Євген Довгович народився в 1905 році в сімї викладача фізики й математики  Мукачівської гімназії Діонісія Довговича. Закінчив богословські студії в Ужгороді. Рукоположений в священники єпископом Петром Гебеєм. В 1931–1937 роках служив парохом в Вулшинках. З 1937 року по 1944 рік  служив в Лінцях на Ужгородщині. Рятуючись перед арештом у 1944 році, утік до Чехословаччини. З 1948 по 1950 рік служив Велике Слеменце (Словатчина). Помер 1969 року в Чехословаччині.

Дружина Анизія Сільвай дочка грек-католицького сященника Нестора Сільвая та Ольги Пуза. Діти дочка Олівія та син Леонтин.

 

1938 – 1942 Кость Іван.

Його батько — Стефан Кость, мати — Марія Загорчак. Народився в Аліквіппі (США, Пенсільванія) 7 вересня 1913 року Закінчив богословські студії в Ужгороді. Його висвятив на священника 27 березня 1938 року єпископ Олександр Стойка. З 1938 по 1942 рік був священником у Вулшинках, а з 1942 по 1945 рік — священником Берегсільваса. З 1945 року жив у Чехословаччині. У 1945 року він був капеланом у Боджасуйлаку (Земплен). Згодом виїхав до США. Його дружина — Магдалина Крафчик (1917), дочка священника Івана Крафчика та Анни Шуби.

 1942 – 1946 Боднар Георгій.

Його батько був фермером, мати — Марія Баник. Він народився в Арданові 15 липня 1910 року Закінчив свої теологічні студії в Ужгороді. Його висвятив на священника 13 вересня 1942 року єпископ Олександр Стойка. З 1942 по 1946 рік він був Вулшинках, а з 1946 по 1949 рік він був священником в Грушеві. 21 травня 1949 року, піддавшись тиску, відступив і діяв як розкольник. З 1949 по 1955 роками був священником у Виноградові. Його дружиною була Марія Катерина Дудинська (1919), дочка священника Лайоша Дудинського та Ержебет Сабо. Помер у Виноградові 1 березня 1955 року.

 1946 – 1949 Гафич Стефан.

Народився 10 липня 1921 р. в сім’ї столяра Йосифа Гафича та Марії Кухти в с. Бутновці (Словаччина). Закінчив Ужгородську духовну семинарію. 14 липня 1946 р. єпископ Теодор Ромжа рукоположив на священика. Після висвячення був призначений  парохом в с. Вільшинки, де проводив душпастирську роботу до початку 1949 р., Це був період коли тодішня тоталітарна влада розпочала планомірний наступ на Греко-Католицьку Церкву, примушуючи її священиків “добровільно возз’єдну ватися” з російським православ’ям.

 Оскільки він відмовився відступити від віри, його заарештувала 10 березня 1949 року, а уже 18 квітня 1949 року засудили до 25 років примусових робіт, 5 років позбавлення прав та конфіскації майна. Він був ув'язнений і працював у таборах Рудник (нині Казахстан) та Кенгір (нині Казахстан).

З місць ув'язнення був звільнений 6 лютого 1956 р., а додому в Ужгород приїхав 22 лютого. Йому вдається влаштуватися грузчиком на Ужгородському каменедробильному заводі, пізніше працює шліфувальщиком меблів на меблевому заводі. Поступивши на заочний відділ Московського технікуму жирової промисловості, переходить на роботу майстром в Ужгородський маргарниновий завод, пізніше тут же — головний технолог, а потім — зав. виробництвом.

Про своє основне покликання о. Стефан ніколи не забував. Після повернення з таборів ГУЛАГу активно включається в підпільну душпастирську роботу, хоч проводити священичу діяльність йому було заборонено і тим більше, що знаходився під пильним наглядом  репресивних органів влади, обслуговує греко-католицьких вірників в м. Ужгород  і за потребою — в найвіддаленіших селах Мукачівської єпархії. Він у ті страшні часи переслідувань сміливо визнавав свою прадідну греко-католицьку віру, добивався її легалізації та реабілітації.

Отець  Стефан був у числі тих, котрі ще задовго до проголошення легалізації, 27 вересня 1988 р., в день храмового свята Хрестовоздвиженського кафедрального храму разом з єпископом-ординарієм Іоанном Семедієм та іншими священиками відправили першу архієрейську Службу Божу біля каплиці Розп’яття на Кальварії. Після легалізації Греко-Католицької Церкви в листопаді 1989 р. о. Стефан бере активну участь у відновленні греко-католицьких громад. Він був одним з перших, який почав відправляти Служби Божі

 До  арешту першим його приходом  була громада  вірників у с. Вульшинки, про яких він не забував і в підпіллі, а після легалізації продовжив опікатися.

На початку 2004 року Преосвященний Владика Мілан з нагоди першої річниці своєї єпископської хіротонії, яку він отримав з рук Його Святості Папи Павла ІІ 6 січня 2003 року у Римі нагородив о.Стефана Гафича правом носити  Золотий хрест з прикрасами за довголітню працю для Греко-Католицької Церкви як за часів підпілля, так і після легалізації Мукачівської єпархії .

Помер о.Стефан Гафич 27 січня 2004 року в Ужгороді. Похорон, який відбувся в Ужгородському кафедральному соборі, очолив владика Мілан. Похоронено отця Степана на цвинтарі в м.Ужгороді-Радванка.

Дружина о. Стефана Гафича, Марія Газі, народилася 28 серпня 1925 р. в сім'ї залізничника Юрія Газі і Марії Вельзер у с. Великий Березний

Закінчивши Ужгородську учительську семінарію в 1945 році, працювала вчителькою. В 1946 році вийшла замуж за богослова, майбутнього священика Гафич Стефана і продовжувала працювати вчителькою. Пізніше, в 1948 р., як дружина священика і як така, що не забезпечує принципів радянської системи освіти, була звільнена з учительської роботи. Разом із чоловіком виховали трьох дітей: Любу, Олександра та Агнесу.

 

На відео Віктора Мадяра о. Стефан Гафич розповідає про Вулшинки, Церкву та людей. Також на відео Служба Божа в Вулшанській Церкві

3.   Священники села Вулшинки з 1733 по 1949 рік аналіз

 Тривалість служіння: Деякі священники служили у Вулшинках протягом значного періоду (наприклад, Іван Стрішбецький-Стрілбкцький - 30 років, Андрій Крив’янський - 24 роки, Адам Прамер - 44 роки), що свідчить про стабільність душпастирського служіння. Інші перебували на парафії лише короткий час (наприклад, Михайло Галас - 1 рік, Мартон Волкай - 1 рік, Андрій Ференчик - менше року).

• Освіта: Переважна більшість священників здобували теологічну освіту в Ужгороді. Інші місця навчання включають Мукачево, Львів, Кошицях та Трнаві. Це вказує на регіональні освітні центри греко-католицького духовенства.
• Рукоположення: Значна кількість священників була рукоположена Мукачівськими єпископами, зокрема Андрієм Бачинським (1779-1804), Олексієм Повчієм (1829-1834), Васильом Поповичем (1850-1858), Іоанном Пастелі-Ковачем (1878), Антонієм Паппом (1921), Петром Гебеєм (1928) та Олександром Стойкою (1938-1942), та Теодором Ромжею (1946). Також згадуються рукоположення від Самуїла Вулкана, єпископа Великовардинського, та Григорія Тарковича, єпископа Пряшева, що вказує на зв'язки з іншими єпархіями.
• Переміщення священників: Багато священників служили на кількох парафіях протягом своєї кар'єри, що є типовою практикою для духовенства. Географічні назви вказують на територіальне охоплення Мукачівської греко-католицької єпархії та сусідніх регіонів.

Родинні зв'язки та спадковість духовенства

Біографії священників які служили в Вулшинках  демонструє, що служіння у Греко-Католицькій Церкві часто було спадковим, з династіями священників, які передавали свою професію та покликання з покоління в покоління.

• Батьки-священники: Багато священників були синами священників (наприклад, Іоанн Кречун-Попович, Михайло Ференчик, Михайло Галас, Мартон Волкай, Андрій Ференчик, Адам Прамер, Йосип Сабов, Костянтин Сабов, Павло Сабов).
• Шлюби між родинами духовенства: Жінки священників часто були доньками інших священників (наприклад, Марія Теодорович, дружина Івана Поповича, була донькою священика Теодора Тедоровича; Терезія Яроміс, дружина Михайла Ференчика, була донькою священика Стефана Яроміса; Магдалена Крафчик, дружина Івана Костя, була донькою священика Івана Крафчика). Це створювало міцну соціальну мережу всередині духовенства.
• Спадковість покликання: Кілька дітей священників також ставали священниками, що свідчить про сильну традицію та передачу віри та служіння у родинах.

Приклади:

• Діти Михайла Ференчика: Андрій, Микола та Іван стали священиками, а дочки Цецилія та Агата вийшли заміж за священиків Михайла Сабова та Адама Прамера відповідно.
• Отець Євген Довгович походив зі священницько-учительського роду." Його батько був професором, а дружина Анизія Сільвай була донькою греко-католицького священника Нестора Сільвая.

·        Релігійна приналежність та радянський період

·        Греко-католицька церква: Загальна інформація про священників свідчить про те, що церква була греко-католицькою.

·        Радянський період: З приходом радянської влади на Закарпаття, греко-католицьку церкву Покрови Пресвятої Богородиці в селі Вулшинки насильно відібрано і передано новоутвореній православній громаді села. Це підкреслює репресивний характер радянської політики щодо греко-католицької церкви.

·        Підпілля: У часи підпілля греко-католиками села Вулшинки опікувалися о. Стефан Гафич, о. Стефан Федор, о. Йозеф Штиліха, а також отець Юрій Федака.

Використані література та джерела

1. Стефан та Даниїл Бендаси. “Священики-мученики, сповідники вірності” . Ужгород. – «Патент». – 1999.- 421 с.

2. A Munkácsi Görög Katolikus Egyházmegyéhez tartozó parókiákon működő lekkészek névsora a legrégebbi időktől 1949-ig.// Bendász István. Részletek a Munkácsi Görög Katolikus Egyházmegye történetéből.- Ungvár, 1999.- 265-266 old.

3. Bendász István – Bendász Dániel. Helytállás és tanuságtétel. A Munrfcsi Görög Katolikus Egyházmrgye hitvalló és meghurcolt papjai. – Kariosz Kiadó.- Budapest, 2014. – 148 – 152 old.

4. Bendász -Hagyaték Marosi Anita – Marosi István A történeti Munkácsi Görögkatolikus Egyházmegye papi névtára. Іменний довідник священиків історичної Мукачівської греко-католицької єпархії. Берегове, 2023.. 1091 old.

5.Вікіпедія

6. Сайт Мукачівської греко-католицької єпархії https://mgce.uz.ua/

7. Власний архів автора.

8. Фото Вулшанської церкви  зробив Михайло Ганич

Підготував Іван Бачинський

м. Перечин

munkacsi_sematizmus_1814

munkacsi_sematizmus_1816

munkacsi_sematizmus_1821

munkacsi_sematizmus_1847

munkacsi_sematizmus_1861

munkacsi_sematizmus_1865

munkacsi_sematizmus_1881

munkacsi_sematizmus_1893

munkacsi_sematizmus_1896

munkacsi_sematizmus_1908