Відзначення вкладу родини Яцковичів в розвиток Мукачівської греко-католицької єпархії

   Однією з багаточисельних династій священиків Мукачівської греко-католицької єпархія є династія Яцковичів, представники якої на протязі майже чотирьох століть служать людям та Богу в селах та містечках нашого багатостраждального краю. В п’ятницю 13 травня 2016 року в мальовничому гірському селі Туриця, що на Перечинщині, відбулись зворушливо-душевні події по вшануванню великої дружньої родини нащадків священників Яцковичів.
   В греко-католицькому храмі цього села душпастирський послуг виконували: з 1884 року по 1903 рік о. Міклош Яцкович, а із 1927 по 1940 рік його син о. Василь Яцкович. Біля церкви в якій вони проповідували Слово Боже, знаходяться й їхні могили. Після насильницької ліквідації, сталінським режимом в 1949 році, Мукачівської греко-католицької єпархії, всі Храми було передано російській православній церкві. І хоча після того, як Україна отримала незалежність греко-католицька церква вийшла з підпілля, державою вона в розумінні міжнародного права реабілітована не була, й велика частина незаконно відібраних і привласнених церков, монастирів, фар і іншого майна законним його власникам повернуто не було. Так сталося й з Храмом Верховних апостолів Петра і Павла в селі Туриця. Греко-католики села змушені були молитись під відкритим небом. В фінансово-кризовий час громада не мала достатньо можливостей, щоб побудувати нову церкву… Відвідуючи могили своїх предків та спілкуючись з вірниками села Туриця внук священика о. Василя Яцковича - Томаш Яцкович, який з родиною проживає в США, висловив щире бажання допомогти фінансово греко-католицькій громаді села Туриця побудувати церкву. Дякуючи Господу Богу і завдячуючи фінансовій допомозі від Томаша Яцковича церква була побудована і в грудні 2015 року її було освячено.

Священики Мукачівської єпархії які виконували душпастирську працю в селі Заричово Перечинського району від найдавніших часів до 1949 року

Перша згадка про село відноситься до 1551 р. В латинському тексті йдеться про «прибуття Заріча в Унгі». Назва походить від того, що село розташоване за річкою Уж. 

У 1751 р. в селі була дерев'яна церква Різдва пр. богородиці з трьома дзвонами, вона мала всі образи. Теперішня мурована церква споруджена на місці дерев'яної. Подібно до інших церков 18 ст., споруда має добрі пропорції, стрункі лінії башти і чудове розташування на пагорбі. Стіни церкви зведено в 1765 р. зусиллями місцевого пароха Матея Теодоровича.

Про історію спорудження розповідає текст на зворотному боці іконостасу: «Храмъ сей Божій выстроенный 1770 г., а іконостасъ и олтаръ вирізанный и расписаный 1809 г. різбарємъ Духновмчемъ а іконопнсцемъ Тимофємъ Кагарскимъ. Парохомъ был: В. Ивашковичъ, кураторами: Лицо М., Бодакъ В., Бодакъ Ф., Геричъ М., Керецманъ Ф. Божій храмъ расписанный а жертвенникъ и казательницд поставленны 1859 г. діствїемъ їконопнсца Ф. Видра, маляра Августа Свободы и золотника Ф. Поволиі. Сіє благое діло проведено во время пароха и наместника В. Медвецкого кураторовъ: Керецманъ Г., Мулєса М. при содійствіи всей громады, а особливо Мулєса Ф., Чилипка М., Мулеса П., Клин И., Мулеса В., Бодак Ф.»

У 1905 р. в Ужгороді, у ливарній майстерні Ф. Еґрі куплено дзвони за 5500 корон. Малий дзвін з написом: «IN DEORUM JESUS NAZARENI 1750» залишився зі старого комплекту. 

Священники:

1704,- ? Шімога Андрій.
1726,- 1729 Новосільський-Новос Іоанн.
1729-, 1742 Вілацький Дмитро.
1755 – 1775 Теодорович Матей.
1780, 1798 Базилович Михайло.
1800 – 1801 Колесар-Керекеш Андрій
1801 – 1825 Івашкович Василь.
1825 – 1847 Бачинський Михайло.
1847 – 1848 Коссей Іоанн.
1848 – 1857 Бачинський Іреней.
1858 – 1868 Медвецький Василь.
1868 – 1872 Легеза Йосиф.
1872 – 1884 Шолтис Олександр.
1884 – 1885 Шолтис Євген ЧСВВ.
1885 – 1902 Дудинський Тівадар (Федір) ст.
1902 – 1904 Дудинський Тівадар (Федір) мол.
1904 – 1926 Фенцик Ендре (Андрій).
1926 – 1927 др. Фенцик Стефан.
1927 – 1937 Єнковський Ендре (Андрій).
1937 – 1949 Грибовський Василь.

Запрошуємо Папу Римського Франциска в Закарпаття!

СЛАВА ГОСПОДУ БОГУ ЗА ДАРУНОК ВІРИ, ЩО ЇЇ ПРИЙНЯЛИ ВАШІ ПРЕДКИ, КОЛИ ПОЧУЛИ СЛОВО БОЖЕ,ПРОГОЛОШЕНЕ СВЯТИМИ КИРИЛОМ І МЕФОДІЄМ…(із вітання папи Івана Павла -2, 1990 р.)

 

Правлячому єпископу Мукачівської греко -католицької єпархії

преосвященному владиці Мілану

Єпископу- ординарію Мукачівської Дієцезії Римсько-Католицької Церкви

преосвященному владиці Майнеку Анталу.

     20 листопада 2015 року, під час офіційного візиту в Ватікан Президента України Петра Порошенка, папа Франциск прийняв пропозицію відвідати Україну з офіційним візитом.  Дипломатам дано доручення про узгодження програми і дати візиту.

Однозначно, що  папа Франциск під час візиту відвідає крім столиці ще і інші міста( чи місто). 

На наше глибоке переконання одним із місць відвідань  могла б бути наша область.

Це прохання грунтується на наступному:

Освячення меморіалу в Доробратові

Вже доброю традицією для Мукачівської греко-католицької єпархії стало вшанування пам'яті  священиків, які служили Богу та людям на протязі століть в Божих храмах нашого краю. Одне з   таких вшанувань пройшло 30 жовтня 2015 року в селі Доробратово Іршавського району. Цьому передувала велика пошукова та дослідницька робота по встановленню місць захоронення священників які служили в Доробратові, яка була проведена головою громадської організації «Духовність, відродження та розвиток» Михайлом Садохою за сприяння о.Даниїла Бендаса.  Віднайдені захоронення в часи комуністичної влади були спаплюжені. При розчищенні місця захоронення було віднайдено прикопаний хрест. В родинних архівних документах  о. Евгенія Уйгелія ( служив в Доробратові в 1927 – 1949 р.р.)   було знайдено запис, що  хрест колись був на надвівтарній торуні церкви, яку було розібрано в 1941 році. Було знайдено нащадків похованого священика Іштвана Товта, які проживають в Угорщині і на Україні. Один з них Бараній Елек сам займався пошуком відомостей про захоронення свого предка і через о. Даниїла Бендаса відбулася його зустріч з Михайлом Садохою. Ними було прийнято рішення про влаштування спільними зусиллями меморіалу на місці захоронення. 

Життя і діяльність Стефана Фенцика

Греко-католицький священик о.Стефан Фенцик увійшов в історію нашого краю не тільки як священик-сповідник вірності, а і як обдарований науковець, талановитий музикант, істинний патріот та один із найамбітніших громадсько-політичних діячів Підкарпатської Русі першої половини ХХ століття, який завжди прагнув грати провідну роль в житті краю. Протягом 53 років свого життя (13.10.1892-30.03.1946) він вів активну і багатогранну діяльність. Народився в селі Великі Лучки, що на Мукачевщині, в родині греко-католицького священика.

Досліджуючи історію Підкарпатської Русі, я був вельми здивований, що про С.Фенцика дуже мало інформації, а якщо і є, то акценти розставлені лише на його політичній діяльності. Я вирішив заповнити цю прогалину. До речі, під час дослідження з’ясувалося, що отець Стефан троюрідний брат моєї бабусі Катерини Бачинської по лінії Саксунів.

РОДИНА

Його батько – Андрій  народився 1866 р. у селі Широке Виноградівщини в сім’ї священика Андрія Фенцика (1820-1890) та Анни Фірцак. В 1890 р. рукоположений в священики єпископом Іваном Пастелієм. Служив парохом у Заріччі Іршавського р-ну (1890-1892 рр.), Великих Лучках (1892-1894 рр.),  Велкій Трні Земплінського комітату (1894-1904 рр.) та Заричові Перечинського району (1904-1926 рр.). У цей період також був деканом Турянського деканату. Помер в с. Заричово 20 серпня 1926 р.

Мама - Юліана Легеза  походить із знатної дворянської родини, яка відноситься до гербу Легеза де Бобрк (Legeza de Bobrk), генеалогічне дерево якої бере свій початок з XII cтоліття. Ця родина дала нашому краю багатьох священиків, вчителів та прогресивних громадських діячів. Вона  народилася 11 травня 1869 р. у Зарічові Перечинського району в родині священика Йосифа Легези (1820-1890) та Анни Саксун (1828-1884). Її батько служив священиком в селах Кострино (1846 – 1848 рр.), Тур’я-Бистра (1848 – 1868 рр.),   Заричово (1868 – 1872 рр.) та  Тур’я-Пасіка (1872 – 1890 рр.)

Педагогічна династія Павлишинців (доповнено)

Іван Павлишинець народився 12 вересня 1863 року в с. Доробратово Іршавського району в сім’ї Василя Павлишинця та Пелагеї Чепак.  Після закінчення учительської семінарії  працював помічним вчителем  в с. Макарьово.

23 лютого 1888 року поєднав свою долю  з Юлією Гурей дочкою вчителя с. Тур’я-Пасіка  Теодора Гурея та Йозефіни Анталоці (яка походить з дворянського роду Antalóczy de Antalócz Грамота шляхетства і герба отримано від Короля Фердинанда II в Відні, 15 листопада 1628 року). Після одруження Іван Павлишинець перевівся   працювати вчителем у Тур’я Пасіку де попрацював до самої смерті в 1918 році.

В родини Івана Павлишинця народилося одинадцять дітей чотири дочки та сім хлопців, більшість з яких здобули освіту вчителя і працювали сільськими вчителями, можна сказати про започаткування  вчительської  династії Павлишинців на Перечинщині.

Старший син Миколай (1888- 1954) після закінчення вчительської

семінарії працював вчителем в Ладомирові (тапер Словацька республіка), а з 1920 року до виходу на пенсію в с. Ворочово  Перечинського р-ну. Разом з священиком Сіоном Сільваєм створили в селі чотириголосий хор селян.  На сцені зробили постановку сільського народного весілля. Хор Ворочова  в тридцчтих  роках минулого століття  з тріумфом виступав  на театральних сценах Ужгорода, Пряшева та Кошиць. Разом з дружиною Лаврою Шолтис (1892-1954  виростили трьох дітей, які також присвятили своє життя вихованню підростаючого покоління. 

Дочка Лавра Макара (1912-2005)   працювала вчителем початкових класів спочатку в Порошкові та Заричові, а з 1949 року до виходу на пенсію в 1967 році, вчителем початкових класів в Сімерській восьмирічній школі.

Відзначення 110-річниці з дня народження о. Стефана Бендаса

 

В суботу 3 серпня 2013 року в селі Мала Копаня на Виноградівщині було відзначено 110-річчя з дня народження священика – мученика, науковця, письменника, каноніка Мукачівської греко-католицької єпархії  Стефана Бендаса та проведено науково-практичну конференцію з питання ліквідації радянською владою Мукачівської греко-католицької єпархії,

 організаторами якої виступили Виноградівське районне науково-культурологічне товариства ім. Духновича (голова Юрій Продан), науковці історичного факультету Ужгородського національного університету (декан Володимир Фенич),  греко-католицька громада села Мала Копаня, та син о. Степана  – о. Даниїл Бендас парох села Мала Копаня.

Зранку в сільському Храмі Василія Великого було проведено Службу Божу, яку відслужили о. Ласло Пушкаш та о. Даниїл Бендас пізніше було проведено молебень за загиблих греко-католицьких священників.

В актовому залі  Малокопанської  загальноосвітньої школи під головування голови Виноградівського районного науково-культурологічного товариства ім. Духновича Юрія Продана відбулась науково-практична конференція на тему «Ліквідація радянською владою  Мукачівської греко-католицької єпархії»

З доповідями виступили

Сповідник вірності отець Юлій Бачинський

Bacsinszky Gyula atya az Igazvalló

Народився 6 березня 1885 р. в сім'ї греко-католицького священика Стефана Бачинського(1851–1936) та Єлизавети Фірцак (1859-1927) в с. Калини Тячівського р-ну. Закінчивши в 1894 р. четвертий клас початкової школи при Ужгородській греко-католицькій учительській семінарії, продовжив навчання в Ужгородській гімназії. В 1902 р. поступив до Ужгородської духовної семінарії, яку закінчив 15 червня 1906 р. Через молодий вік (21 рік) не міг бути рукоположеним, тому два роки працював катехитом (учителем релігії) в початкових і горожанських школах у Будапешті. 

19 грудня 1908 р. на свято св. Миколая-Чудотворця єпископ Мукачівської Греко-католицької єпархії Юлій Фірцак рукоположив у кафедральному соборі 7 богословів (Гебей Никефора, Ковордані Йосифа, Медвецького Павла, Мошольгов Йосифа, Ортутай Стефана, Попович Петра), серед яких був і Юлій Бачинський. Першу свою святу Літургію (приміцію) відслужив 3 січня 1909 р. в церкві Різдва Пресвятої Богородиці в с. Ясіня під керівництвом пароха церкви Зіслання св. Духа в с. Ясіня (Нижнє Ясіня) о. Олександра Ровної (1901 - 1921), а його батько, о. Стефан Бачинський, проголосив святкову проповідь. Свою діяльність священика о. Юлій Бачинський розпочав у с. Кваси Рахівського р-ну, а з 1 вересня 1913-го по 31 жовтня 1924-го рр. був парохом церкви св. Миколая-Чудотворця в с. Чорноголова Великоберезнянського р-ну. З 1 листопада 1924 р. - помічний священик у свого 73-річного батька в с. Ясіня, а після його смерті в 1936 р. стає парохом цього приходу.

єпископ Андрей Бачинський

        Єпископ Андрей Бачинський народився  14 листопада 1732 року в сім’ї  священика Теодора Бачинського (1693-1775) та Анни  в селі Бенятина Унгського комітату (тепер Східна Словаччина). Початкову освіту отримав, як і більшість дітей священиків того часу, від батька.

Коли Андрею виповнилось десять років, він в Ужгороді успішно складає іспит згідно з програмою народної школи. І батько віддає його для продовження навчання  до Ужгородської гімназії, яка належала тоді єзуїтам. Під час навчання Андрея в гімназії єпископ Мануїл Ольшавський завжди тримав його в полі зору. І коли Андрей у 1752 році здобув середню освіту, єпископ  вислав його для продовження навчання  на богословському факультеті Трнавського університету.  Навчання йому давалось легко, без труднощів. Андрей завжди був одним із кращих  учнів богословського факультету.

Перший З’їзд роду Бачинських

     A Bacsinszky család első Kongresszusa

        4-5 серпня 2012 року  в селі Бачина Старосамбірського району, що на Львівщині у рамках V Всесвітніх  Бойківських Фестин відбувся І з’їзд роду Бачинських , нащадків гербу Драг-Сасів. Натхненником та організатором якого є Володимир Бачинський - депутат Старосамбірської районної ради. Із різних куточків України в село Бачина з’їхалися представники роду Бачинських, предки яких багато років та століть тому покинули село.

Захід зібрав людей різних професій, вікових категорій, поглядів, але з одним спільним минулим. Делегація Бачинських разом із організаторами побували на освяченні наріжного каменю під будівництво на горі Сторожня пам’ятника Королю Леву. У сільському народному домі  було проведено урочисту історичну академію на якій слово тримали  Володимир Горбовий – голова Старосамбірської районної ради  та  дослідники родин гербу  Драг-Сасів: Огорчак Андріана - активістка «Просвіти», Михайло Терлецький - публіцист, Ігор Смуток – доцент Дрогобицького педагогічного університету, Михайло Бачинський - письменник, Іван Бачинський, - кразнавець .  Опісля  всі піднялись на Бачинську гору, на якій делегатів урочисто зустрічали козаки з кулішем та ватрою.

  На другий день  відбулись святкові літургії в храмах Бачини після яих  Церковна процесія разом із усіма гостями піднялась на Бачинську гору де було освячення пам’ятного знаку Роду Бачинських.

            Закарпатська гілка роду Бачинських

                             (Моя доповідь на Першому з’їзді роду Бачинських )
Генеалогічне дерево є центральною частиною будь-якого вивчення сімейної історії, і його побудова — це найчастіше захоплююча подорож у минуле. До побудови свого родоводу я йшов досить довго. А починалося все на початку 90-х років, коли

Освячення памятної дошки о. Даниїлу Бачинському (відео)

 Освяченно памятну дошку о. Даниїлу Бачинському, встановленну на парафіальному будинку Свято-Преображенської (цегольнянської) парафії м. Ужгорода, з нагоди 100-річчя з дня народження.

Бачинський Даниїл (молодший), парох Цегольні-Ужгород. Народився 25 листо­пада 1911 року в с. Сільце Іршавського району в сім’ї свя­щеника. Гімназію і семінарію закінчив в Ужгороді. Одру­жився, дружина – Іванчо Марія-Анна (мали четверо ді­тей). Його рукопо­ложив на священи­ка 12 серпня 1934 року єпископ-ординарій Олександр Стойка. Парох с. Підполоззя Воловецького району, в 1938-41 рр. — по­мічний священик в Мукачеві, потім, до 1945 року викладає Закон Божий і ма­тематику в Мука­чівській гімназії. З 1945 року — парох Цегольні в Ужгоро­ді.
     27 жовтня 1947 року о. Д. Бачинського було важко поранено під час за­маху біля с. Іванівці. Це було здійснено працівни­ками мукачівської міліції, за наказом першого секретаря ЦК КПРС України Хрущова на вимогу міністра МВC УРСР Савченка, проти владики Теодора Ромжі та його супроводу.

Поділ Мукачівської греко-католицької єпархії на архідияконати

Єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії Мілан видав Декрет про поділ єпархії на Ужгородський, Мукачівський та Хустський архідияконати. 18 вересня 2011 року в місті Хуст під час освячення нового храму відбулось проголошення поділу Мукачівської греко-католицької єпархії на архидияконати:

До округу Ужгородського архідияконату віднесено: деканат Ужгород-місто, деканат Ужгород-район, Берегівський деканат, деканат Берегово-район, Великоберезнянський деканат, Перечинський деканат та Середнянський деканат. Архідияконом на який призначено ставрофорного протоієрея о. Володимира Ковтика.

До округу Мукачівського архідияконату входять: деканат Мукачево-місто, деканат Мукачево-район, Іршавський деканат, Білецький деканат, Виноградівський деканат, Воловецький деканат, Свалявський деканат та Чинадіївський.  Архідияконом якого призначено протоієрея о. Мирослава Сипка.

До округу Хустського архідияконату входять: Хустський деканат, Великобичківський деканат, Міжгірський деканат, Рахівський деканат, Солотвинський деканат та Тячівський деканат.

Ще одним Декретом