«Відкрий очі мої, і зрозумію чуда закону
Твого, Я подорожній на землі, не
приховуй
від мене заповідей Твоїх».
(Пс.118,
18 – 19)
У житті кожного народу бувають
важкі, трагічні часи, які настали для нашої Срібної Землі із жовтня місяця 1944
року, з часу «визволення» радянськими військами Підкарпатської Русі. І для
того, щоб зберегти і розвивати духовність народу, мусить зявитися сильна
особистість, яка прикладом свого життя підніме народ. Або прийде нове жертовне
покоління, яке переможе заскорузлість і зуміє усе посвятити Богу, ближньому,
рідному народові.
Таким представником нового
жертовного покоління став уродженець нашої землі , священик Петро Орос. Тоді,
коли безбожний окупаційний комуністичний режим приніс на наші землі не визнання
Божих постулатів, моральну деградацію, коли почали закривати наші церкви , а
священиків відправляли в радянські концентраційні табори , як смолоскип у
суцільній пітьмі зявляється постать отця Петра Ороса. Прикладом жертовного
життя, любовю до ближніх, він піднімає із занепаду рідний народ, своїми проповідями
відновлює в душі віру , надає настанови життя в Бозі.
Історія нашої церкви, це історія
конкретних людей, які присвятили , а деякі і віддали своє життя пізнанню Ісуса
Христа і служінню йому та його Церкві.
Ми маємо велику нагоду познайомитися
з великою святою особою і побачити , як приклад його життя відображає запал і
творчий потенціал католицької церкви взагалі та греко – католицької зокрема.
Постать о. Петра Павла Ороса,
вказує нам на присутність Бога, як вказував і за свого земного життя. Сьогодні
ми ходимо по тій землі, по якій ходив він, ходимо стежками його дитинства,
молодості , це села Березники та Керецьки на Свалявщині Скотарське на
Воловеччині , Сокирниця на Хустщині. Протягом свого короткого життя йому
вдалося зробити багато добра, вказати на присутність Бога у нашому житті , та
своїм жертовним подвигом вказати свою любов до нього та ближнього. Життєвий
приклад Блаженного Петра Ороса показує на те, що і ми люди 21 століття також
можемо праведно жити, робити добрі справи.
Нехай приклад нашого життя буде
світлом для тих людей, які ще Бога не впізнали або від Нього відійшли. Нехай
наше життя буде таким, що якщо хтось піде за нами, щоб він дійшов до вічної
радості.
Житєписи Теодора Ромжі, Петра Ороса та всіх інших священиків, що перебували в радянських концтаборах, та проводили підпільні Богослужіння в період радянської окупації, повинні стати настільною книгою, для богословської студентської молоді, для священиків на парафіях і для усіх тих, чиїм завданням є відродити в нашому народі ідеали Христової віри, ідеали жертовності і любові.