«Священницька династія — це живий ланцюг поколінь, де віра, освіта та високі моральні цінності передавалися від батька до сина як найцінніший спадок. Це була інтелектуальна еліта краю, яка в часи бездержавності виконувала роль пастирів, дипломатів, лікарів та вчителів, зберігаючи ідентичність свого народу».
Цей ланцюг не переривався навіть під тиском імперій та
режимів. Яскравим прикладом такої незламності є рід Яцковичів (Jaczkovics), чиє
служіння понад двісті років формувало духовне обличчя сіл від Ужанщини до
Берегівщини.
Історія цієї родини — це дзеркало, у якому
відбиваються всі злами долі Срібної Землі: від золотої доби австро-угорського
монархізму до чехословацького демократичного поступу, від жахів радянських
репресій до підпільної вірності та тріумфального повернення. Як нащадкам
вдалося зберегти своє «я» крізь десятиліття заборон? Відповідь криється у
феномені служіння, яке для Яцковичів завжди було чимось більшим за професію.
Згуртованість династії Яцковичів зміцнювалася завдяки шлюбній
політиці, завдяки якій вони перепліталися з найвпливовішими родинами єпархії:
• Легеза: Численні шлюби між родичами; Агостон Яцкович та Василь Яцкович (1812–1868) також одружилися з доньками Легези (Ержебет та Барбара).
• Ромжа: Олександр Яцкович (1832–1882) був одружений з Марією Ромжою, що створило прямий родинний зв'язок з родиною
пізнішого єпископа-мученика.• Бачинський: Василь Яцкович був одружений з Марією Бачинською, що означало союз з
найвидатнішою єпископською родиною.
• Шерегій: Ізабелла та Цецилія Яцкович також одружилися зі
священиками Шерегій, зміцнюючи зв'язки Земплена та Берега.
• Товт: Саролта Яцкович стала дружиною парафіяльного
священика Елека Товта.
Інші значні священничі родини: Данилович, Чопей, Гуснай, Дзюбай, Невіцький, Горзо.
Більше ніж священники: Соціальна місія та шлях до
Праги
Постать отця Василя Яцковича (1891–1940) виходить
далеко за межі традиційного образу сільського пастиря. У міжвоєнний період,
коли Закарпаття перебувало у складі Чехословаччини, він став справжнім
«цивілізатором» Доробратова (тоді — Драгабартфолво). Для нього церква була
центром не лише духовного, а й соціального порятунку.
Коли у 1922 році край охопили тиф та дифтерія, отець
Василь не зачинився у плебанії. Він став лідером опору невидимому ворогу.
«Він особисто відвідував кожну хату, не боячись
інфекції. Отець ініціював санітарно-освітню роботу, надавав поради щодо захисту
та домігся призначення лікаря в село для проведення вакцинації. Завдяки цим
заходам інфекція не переросла в масштабну епідемію».
Проте його амбіції сягали далі фізичного здоров’я
вірян. Розуміючи, що майбутнє — за освітою, він не просто просив допомоги, а
діяв як політик. Василь Яцкович особисто вирушив до Праги, до Міністерства шкіл
та народної освіти, щоб лобіювати будівництво нової восьмирічної школи в
Доробратові за державні кошти. Він переконав столичних чиновників, і збудована
ним школа досі служить дітям, залишаючись пам’ятником його залізної волі.
Від Карпат до Пенсильванії: Глобальний вплив та
ідентичність «Hungarus»
Поки одна частина родини розбудовувала храми вдома,
інша — закладала фундамент греко-католицької церкви в США. Ще на зламі XIX та
XX століть Степан та Михайло Яцковичі несли служіння у Скрентоні, Маккіспорті
та Пассейку. Вони були носіями унікальної ідентичності — «Hungarus». Це був
інтелектуальний синтез східного візантійського обряду та високої
центральноєвропейської культури, що дозволяв закарпатцям почуватися частиною
великого західного світу, не втрачаючи своєї релігійної коріння.
Символом цієї трансатлантичної єдності стала доля
Ізабелли Шерегій-Яцкович. Після
трагічної загибелі чоловіка, отця Андрія Шерегія, якого переслідували радянські спецслужби, вона
знайшла притулок у Юніонтауні. Її спочинок на горі Святої Макрини (Mount St.
Macrina) — духовному пантеоні нашої діаспори — назавжди зафіксував присутність
закарпатського духу в серці Америки.
Темні часи: Підпільна вірність та вигнання
1949 рік приніс «декапітацію» місцевої еліти.
Радянська влада, ліквідувавши Мукачівську єпархію, намагалася стерти саму
пам'ять про таких, як Яцковичі. Храм у селі Туриця, де служили предки родини,
був конфіскований, а священникам запропонували зраду або забуття.
Тут варто згадати Ласло (Василя) Яцковича (1918–1985)
— сина отця Панфіла та племінника згаданого вище отця Василя. Його доля — це
приклад тихого героїзму. Після 1949 року йому не просто заборонили служити —
його буквально вигнали з рідного села. Опинившись на цивільній роботі, він
змушений був працювати бухгалтером чи інженером, але вночі, таємно, продовжував
пастирську діяльність. У часи, коли за молитву можна було поплатитися свободою,
він зберігав вірність присязі, доводячи, що церква — це не стіни, а люди.
Повернення до витоків: Будівництво храмів та поклик
крові
Історія замикається красиво і справедливо. У 2015 році
в селі Туриця на Перечинщині постав новий храм святих Петра і Павла. Його
будівництво стало можливим завдяки Томашу (Томасу) Яцковичу — онуку отця
Василя, який приїхав зі США на землю предків. Побачивши, що громада після
десятиліть репресій змушена молитися просто неба, Томаш відчув поклик, який
його дід відчував у 1920-х.
Його філантропія не обмежилася Турицею: він допоміг
громаді Макарьова у зведенні храму та підтримав ремонт церкви в
Паладь-Комарівцях. За ці благодіяння Томаш був нагороджений орденом «Єпископа
Андрея Бачинського»
II ступеня — вищою відзнакою єпархії.
Найбільш зворушливим моментом цієї сучасної хроніки
став травень 2016 року. Під час панахиди, яку очолив владика Мілан Шашік, на
могилах предків у Туриці зібралася вся велика родина: з Угорщини, США та різних
куточків України. Свіже гірське повітря, запах ладану та сльози на очах онуків,
які вперше торкнулися нагробків своїх прадідів-пастирів, стали кращим доказом
неперервності життя. Те, що колись намагалися знищити тракторами та декретами,
розквітло новою церквою.
Цей жест замикає особливу історичну дугу: саме єпископ
Андрей Бачинський рукоположив на перших священників Яцковичів на
рубежі XVIII та XIX століть, а тепер їх нащадка відзначили орденом, що носить його ім'я. Цей
«історичний цикл» символізує перемогу церковної та сімейної спадкоємності над
деструктивними ідеологіями.
Спадщина, що живе крізь віки
Історія династії Яцковичів вчить нас, що справжня
аристократія — це не титули, а відповідальність перед «фелебаратом» — своїм
ближнім. Їхня місія еволюціонувала: від боротьби з тифом і поїздок до Праги за
фінансуванням шкіл до підпільного збереження віри та сучасної філантропії. Це
історія про те, як віра в Бога і любов до свого народу долають кордони,
ідеології та океани.
Сьогодні, дивлячись на храми в Туриці чи Макарьові, ми
бачимо не просто архітектуру, а застиглу в камені вдячність нащадків.
Що ми можемо зробити сьогодні для збереження пам’яті
про своїх предків, щоб вона стала фундаментом для майбутніх поколінь? Можливо, варто почати з того, щоб просто запитати себе: чи знаємо ми
імена тих, хто тримав небо над нашою родиною сто років тому? Адже пам'ять — це
єдина сила, здатна зробити нас безсмертними.
Біографії
священників родини Яцкович (Jaczkovics)
Джерело: Іштван Мароші – Аніта Мароші. «Шематизм
духовенства Мукачівської греко-католицької єпархії»
•
Яцкович Августин. Батько — священник Василь Яцкович, мати — Варвара
Легеза. Народився 4 лютого в с. Утцяш (Zemplén vm. — комітат Земплен).
Теологічні студії закінчив в Ужгороді. 5 жовтня 1881 року висвячений на
священника Мукачівським єпископом Іоанном Пастелієм Ковачем. У 1881–1883 рр. —
священник у Минаї (комітат Унг), з 1883 по 1890 рр. — у Вишньому Пастелі
(комітат Унг). У 1890–1891 рр. — професор релігії Ужгородської вчительської
семінарії та помічний священник Ужгородського собору. З 1891 по 1892 рр. —
помічний священник у Богдані (комітат Марамарош), у 1892–1893 рр. — у Гежені
(комітат Унг). З 1893 по 1895 рр. — священник у Вучковому (комітат Марамарош),
у 1895–1896 рр. — у Репинному (комітат Марамарош), з 1896 по 1901 рр. — у
Буківці (комітат Марамарош), у 1901–1905 рр. — у Кішпатаку (комітат Марамарош),
з 1905 по 1907 рр. — у Нижніх Воротах (комітат Берег). У 1907–1909 рр. — на
пенсії. З 1909 по 1910 рр. — у Венчелло (комітат Саболч), у 1910–1911 рр. — у
Смерековій (Унг). Помер у Смерековій 16 січня 1911 року. Дружина — Єлизавета Данилович
(1858–1907), донька священника Павла Даниловича та Верони Комлоші.
•
Яцкович Андрій. Батько — священник Василь Яцкович, мати — Анна Рапач.
Народився 15 грудня в с. Берченіфалва (Ворочево, комітат Унг). Теологічні
студії закінчив в Ужгороді. 19 березня 1803 року висвячений єпископом Андрієм
Бачинським. У 1803–1805 рр. — священник у Феньвешвельдь (с. Порошково, Унг), з
1805 по 1808 рр. — у Гавашкоз (с. Люта, Унг), у 1808–1820 рр. — в Алшогалаш (с.
Глубоке, Унг), з 1820 по 1833 рр. — в Уйсемере (с. Новоселиця, Унг), у
1833–1837 рр. — у Кісшольва (с. Скотарське, Берег). Помер 20 січня. Дружина —
Марія Мікулич, донька священника Іоанна Мікулича. Відома дитина: священник
Андрій (1814–1873).
• Яцкович Андрій.
Батько — священник Андрій Яцкович, мати — Марія Мікулич. Народився в Алшогалаш
(с. Глубоке, Унг). Теологічні студії закінчив в Ужгороді. 12 грудня 1839 року
висвячений єпископом Василем Поповичем. У 1839–1844 рр. — священник у
Дункофалві (с. Обава, Берег), з 1844 по 1858 рр. — у Санфалві (с. Станово,
Берег), у 1858–1859 рр. — в Ормоді (с. Брестів, Берег), з 1859 по 1861 рр. — у
Гаяшді (с. Волосянка, Унг), у 1861–1873 рр. — у Ладомирі (комітат Земплен). Був
офіцером національної гвардії у визвольній боротьбі 1848/1849 рр. Помер у
Ладомирі 19 липня 1873 року. Дружина — Анна Чопей. Відомі діти: Анна
(1847–1873), дружина священника Олександра Головача (1840–1874); Марія (*1851),
дружина священника Йосипа Петрашовича (1847–1904).
•
Яцкович Андрій. Батько — священник Федір Яцкович, мати — Юліанна
Бренцович. Народився в Малому Березному (Унг). Теологічні студії проходив в
Ужгороді та Будапешті. 21 грудня 1846 року висвячений єпископом Василем
Поповичем. У 1847–1848 рр. — у Вилку (комітат Угоча), з 1848 по 1863 рр. —
священник у Селестові (Берег). Помер тут 13 червня 1863 року.
•
Яцкович Василь. Батько — священник Яків Яцкович. У 1726–1742 рр. —
священник у Пчолиному (Земплен). Одружений, ім’я дружини невідоме. Відома
дитина: священник Михайло Сабадош-Василевич (Яцкович) (рукопокладений 1737 р.).
• Яцкович Василь.
Батько — священник Симон Яцкович. Народився в Ладомирі (Земплен) 26 січня 1753
року. 12 червня висвячений єпископом Андрієм Бачинським. У 1778–1799 рр. — у
Ворочеві (Унг), з 1799 по 1832 рр. — священник у Ладомирі. Дружина — Анна Рапач
(*1762), донька священника Андрія Рапача. Відомі діти: священник Андрій
(1780–1857); священник Михайло (1790–1842); Анна (1792–1825), дружина
священника Іоанна Легези (1783–1840); священник Федір (1797–1838); священник
Василь (1799–1848).
• Яцкович Василь.
Батько — священник Василь Яцкович, мати — Анна Рапач. Народився в Ладомирі
(Земплен) 6 листопада. Навчався в Ужгороді та Будапешті. 18 грудня 1825 року
висвячений єпископом Алексієм Почі. У 1826–1832 рр. — у Гербесегу (Земплен), у
1832–1833 рр. — у Кішколоні (с. Колонниця, Унг), у 1833–1835 рр. — у Ладомирі,
у 1835–1839 рр. — у Надьпастелі (с. Пастіль, Унг), у 1840–1842 рр. — в
Унггестенєші (с. Лінці, Унг). У 1842–1845 рр. — на пенсії. У 1845–1848 рр. —
священник у Малмоші (с. Страбичово, Берег). Помер 1 грудня 1848 року. Дружина —
Тереза Гуснай (†1870), донька священника Іоанна Гусная та Марії Галадай. Відома
дитина: священник Василь (1847–1892).
•
Яцкович Василь. Батько — священник Михайло Яцкович, мати — Юліанна
Невицька. Народився в Порошкові (Унг) 1 січня. Навчався в Ужгороді та Сатмарі.
9 листопада 1834 року висвячений Пряшівським єпископом Григорієм Тарковичем. У
1834–1868 рр. — священник в Утцяші (Земплен). Помер у 1868 році. Дружина —
Варвара Легеза (1814–1890), донька священника Афанасія Легези та Сусанни
Яромиш. Відомі діти: священник Микола (1835–1903); Цецилія (†1917), дружина
священника Антона Шерегілля (1839–1876); Вікторія (*1852), дружина священника
Миколи Славіка (1836–1876); священник Августин (1858–1911), Анна, Іоанн.
•
Яцкович Василь. Батько — священник Микола Яцкович, мати — Марія Ференчик.
Народився в Надьтурясьогу (с. Тур'я Пасіка, Унг) 30 квітня 1865 року. Навчався
в Ужгороді. 13 жовтня 1892 року висвячений єпископом Юлієм Фірцаком. У
1892–1897 рр. — у Кайданові (Берег), у 1897–1916 рр. — у Берегшарреті (с.
Свобода/Бакош, Берег), у 1916–1926 рр. — у Драгабартфалві (с. Доробратово,
Берег), у 1927–1940 рр. — священник у Тур'я Пасіці. З 1924 року — почесний
декан. Помер у Тур'я Пасіці 26 липня 1940 року. Дружина — Юліанна Яцкович
(1865–1941), донька священника Олександра Яцковича та Марії Ромжі. Відомі діти:
Шарлота (*1895), дружина священника Алексія Тота (1891–1951); Ізабелла (*1898),
дружина священника Андрія Шерегія (1893–1950); Магдалина (†1958), дружина
священника Євгена Скляра (1895–1967).
•
Яцкович Гавриїл. Батько — священник Василь Яцкович, мати — Тереза Гуснай.
Народився в Страбичові (Берег) 7 серпня 1847 року. Навчався в Ужгороді. 17
березня 1874 року висвячений єпископом Стефаном Панковичем. У 1874–1875 рр. — у
Баняпатаці (Земплен), з 1875 по 1884 рр. — у Гардічі (Земплен), у 1884–1887 рр.
— священник у Минаї (Унг). Також був контролером управління фондів. У 1887–1892
рр. — священник у Кинчеші (Угоча). Помер 3 вересня 1892 року. Дружина — Марія
Веляцька, донька священника Михайла Веляцького та Анни Барни.
• Яцкович Стефан.
Походив із родини священників. Рідне село — Воловиця (Волове, Земплен).
Висвячений у 1764 році.
•
Яцкович Стефан. Батько — священник Олександр Яцкович, мати — Марія
Ромжа. Народився в Нижній Домоні (Унг) 25 жовтня. Навчався в Ужгороді. 28
вересня 1890 року висвячений єпископом Іоанном Пастелієм Ковачем. Служив у США
з 1890 по 1902 рр. (Мак-Кіспорт, Дюкейн, Хомстед, Піттсбург). Помічний
священник у Середньому (Унг) (1902–1909), згодом парох (1909–1910). Помер у
Середньому 6 січня 1915 року. Перша дружина — Ірина Візанік, друга — Ілона
Дзубай (†1936), донька священника Стефана Дзубая. Відомі діти: Юстина, Стефан,
Іоанн.
•
Яцкович Іоанн. Народився у Воловому (Земплен). Навчався в Ужгороді. 24
січня 1781 року висвячений єпископом Андрієм Бачинським. У 1781–1784 рр. — у
Вишньому Пастелі (Унг), у 1784–1793 рр. — у Кальнаростоці (Земплен), у
1793–1802 рр. — у Горляні (Унг). Помер у Горляні 3 грудня 1802 року. Дружина —
Єлизавета Піпта (†1823).
•
Яцкович Іоанн. Батько — священник Симон Яцкович. Народився в Ладомирі
(Земплен). Навчався в Ужгороді. 9 квітня 1791 року висвячений єпископом Андрієм
Бачинським. У 1791–1793 рр. — у Порубці (Земплен), з 1793 по 1800 рр. — в
Ороскомумороці (Руські Комарівці, Унг), у 1800–1802 рр. — у Тарні (с. Терновці,
Унг). Помер у Тарні 22 січня 1804 року. Дружина — донька священника Іоанна
Гопканіча.
•
Яцкович Іоанн. Батько — священник Михайло Яцкович, мати — Юліанна
Невицька. Народився у Вишньому Неміцькому (Унг) 28 листопада 1803 року.
Навчався в Ужгороді та Кошицях. 15 квітня 1830 року висвячений єпископом
Алексієм Почі. У 1830–1831 рр. — у Надьмодьороші (с. Великі Лучки, Берег), з
1831 по 1837 рр. — у Квасові (Берег), у 1837–1843 рр. — у Санфалві (Станово,
Берег). Помер у Станові 22 червня 1843 року. Дружина — Вероніка Ковач
(1814–1891), донька священника Андрія Ковача та Каталіни Беньовської. Відомі
діти: священник Олександр (1832–1882); Вільгельміна (1835–1868), дружина
священника Павла Шерегія (1832–1870); Кароліна (*1839), дружина священника
Олександра Вегше (1828–1895).
• Яцкович Іоанн.
Батько — священник Олександр Яцкович, мати — Марія Ромжа. Народився в Нижній
Домоні (Унг) 14 липня 1869 року. Навчався в Ужгороді. 6 квітня 1895 року
висвячений єпископом Юлієм Фірцаком. У 1895–1897 рр. — помічний священник у
Цегольні (Ужгород). Помер в Ужгороді 5 квітня 1897 року. Дружина — Етель Оттілія
Варвара Данилович (*1874), донька священника Миколи Даниловича та Амалії
Дам'янович.
•
Яцкович Євген. Батько — священник Панфіл Яцкович, мати — Анна Семак.
Народився в с. Колодне (Берег) 1 вересня 1905 року. Висвячений 16 липня 1931
року Пряшівським єпископом Павлом Ґойдичем. З 1931 по 1937 рр. — в Ізках
(Марамарош), у 1937–1949 рр. — у Селестові (Берег). У 1949 році перейшов у
православ'я («апостатував») і продовжував служити як схизматик у Селестові.
Дружина — Клара Беллович (*1911), донька священника Євгена Белловича та Емілії
Гомичко.
• Яцкович Ласло
(Василь). Батько — священник Панфіл Яцкович, мати — Анна Семак. Народився
25 січня 1918 року у Вишньому Шарді (с. Горбок, Угоча). Висвячений 5 жовтня
1941 року єпископом Олександром Стойкою. У 1941 році — у Довгому (Марамарош), у
1941–1945 рр. — у Зарні (с. Терново, Марамарош). З 1945 р. — помічний священник
у Вишньому Шарді. Після 17 лютого радянська влада заборонила йому служіння і
вислала з села. Працював на цивільних роботах, таємно виконуючи священницькі
обов’язки. Помер 17 травня 1985 року в Мукачеві. Дружина — Марія Бачинська
(1919–1993), донька священника Даниїла Бачинського та Маргарити Гомичко. Мали
двох дітей.
• Яцкович Михайло.
Батько — священник Симон Яцкович. Народився в Ладомирі (Земплен). Навчався в
Ужгороді та Орадя. 26 серпня 1797 року висвячений єпископом Андрієм Бачинським.
У 1797–1799 рр. — помічний священник у Цегольні (Ужгород). У 1799–1805 рр. — у
Вишньому Неміцькому (Унг), у 1805–1817 рр. — у Порошкові (Унг), у 1817–1826 рр.
— у Великих Лучках (Берег). Помер у Лучках 5 липня 1826 року. Дружина — Юліанна
Невицька, донька священника Іоанна Невицького. Відомі діти: священник Іоанн
(1803–1843), священник Василь (1812–1868). Михайло Яцкович (нащадок) помер у
Дебрецені 23 лютого внаслідок замаху (вибуху бомби), спрямованого проти
Гайдудорозького єпископа Стефана Міклоші. Дружина — Анна Чопей (1862–1889),
донька священника Гавриїла Чопея.
•
Яцкович Михайло. Батько — священник Микола Яцкович, мати — Марія Ференчик.
Народився в с. Пузняківці (Берег) 24 січня 1875 року. Навчався в Ужгороді. 12
грудня 1899 року висвячений єпископом Юлієм Фірцаком. У 1899–1900 рр. —
помічний священник у Хусті. З 1900 року служив у США (Бриджпорт, Скрентон,
Пассейк). З 1924 року працював у Піттсбурзькій єпархії. Помер 7 грудня 1949
року в Пенсільванії, США. Дружина — Йолана Анна Камінська (*1881), донька
священника Акоша Камінського.
•
Яцкович Микола. Батько — священник Василь Яцкович, мати — Варвара
Легеза. Народився в Утцяші (Земплен) 9 грудня. Навчався в Ужгороді. 30 жовтня
1862 року висвячений єпископом Василем Поповичем. Помічний священник у Тур’я
Реметах (1862–1863), священник у Тур’я Бистрій (1863–1866), Пузняківцях
(1866–1875), Верхній Визниці (1875–1884), Тур’я Пасіці (1884–1903). Помер у
Тур’я Пасіці 17 червня 1903 року. Дружина — Марія Ференчик. Відомі діти:
священники Василь, Михайло, Панфіл; доньки Ілона, Ірина, син Микола.
Яцкович Павло
Батько — священник Олександр Яцкович, мати — Марія Ромжа. Народився в Нижніх Доманинцях (Ужанський комітат) 17 вересня 1860 року. Богословську освіту здобув в Ужгороді. 7 січня 1886 року висвячений на священника Мукачівським єпископом Іоанном Пастелієм Ковачем. У 1886–1887 роках — помічник священника у Чичері (Ужанський комітат). З 1887 по 1888 рік служить у Раковці (Земплинський комітат). У 1888–1889 роках — помічник священника в Торньошпалці (Саболцький комітат). З 1889 по 1900 рік — священник у Петрику (Земплинський комітат), у 1900–1918 роках — у Берегкішалмаші (Березький комітат), з 1919 по 1926 рік — у Дравцях (Ужанський комітат). Декан Кішалмаського деканського округу (1910–1918). Помер у Дравцях 20 липня 1926 року. Дружина — Ілона Азарі (1864–1938), донька священника Андрія Азарі та Антонії Кіш. Їхні діти: Анна (1885–1965), дружина священника Даниїла Вегшео (1883–1971); Ілона (1887–1967), дружина священника Павла Медвецького (1883–1933); Каталіна, дружина священника Ендре Меллеша (1893–1923); Софія.
•
Яцкович Панфіл. Батько — священник Микола Яцкович, мати — Марія
Ференчик. Народився у Верхній Визниці (Берег) 9 квітня 1877 року. Висвячений 1
січня 1905 року єпископом Юлієм Фірцаком. Служив у с. Колодне (1905–1917) та
Вишньому Шарді (Горбок, 1917–1949). Почесний декан з 1924 року. Помер у Горбку
28 січня 1949 року. Дружина — Анна Семак (1884–1973). Відомі діти: священник
Євген, Ельвіра, Микола, Антон, Габріелла, священник Ласло (Василь).
•
Яцкович Олександр. Батько — священник Іоанн Яцкович,
мати — Вероніка Ковач. Народився у Квасові (Берег) 9 вересня. Висвячений 18
грудня 1855 року єпископом Василем Поповичем. Священник у Нижній Домоні
(1856–1882). Декан Ужгородського округу. Кавалер Золотого Хреста Заслуг із
короною від Франца Йосифа I (1869). Помер 14 серпня 1882 року. Дружина — Марія
Ромжа (1838–1910). Мали велику родину, багато синів стали священниками.
•
Яцкович Симон. Батько — священник Яків Лодінко-Яцко. Народився в
Баркочазі (Земплен). Висвячений 23 травня 1761 року єпископом Михайлом Мануїлом
Ольшавським. Священник у Ладомирі (1761–1793). Помер там само у 1793 році.
Дружина — Анастасія.
Немає коментарів:
Дописати коментар