Життя віддане Богові .
(17.09.1918
– 17.09.2018)
17 вересня 2018 року виповнилося 100 років від дня народження Людини та
священика, поета та проповідника о. Василя Худи.
Народився Василь Худа у мальовничому селі Драгово на Хустщині, на березі
бурхливої, швидкоплинної річки Теребля, біля підніжжя гори Менчул. Тому все
життя для нього це була незвичайна річка, свята і магічна ніби Йордан, а гора
Менчул була його любимою горою. Пізніше, коли він почав писати прозу та вірші, то
спочатку підписував їх Менчул В. або Менчулик.
З підніжжя Менчула у велике
життя повела стежина Василя.
Він усе своє життя невидимими нитками
був зв’язаний із двома символами свого життя. Перше - це рідне село
Драгово, у якому він народився та гора Менчул, що височіє над ним, а вдруге - це
місто Мукачів, де він зустрів свою супутницю життя Агату Гевкан, де народилися
його діти та де він знайшов вічний спочинок.
Село мало давні культурні традиції,воно було центром для всіх навколишніх
сіл. Тут був монастир, духовна школа.
Мати Василя Худи Ілона Бенца, була
уродженкою села Кричево, Тячівського району, та була старшою у сімї, де
виховувалося 6 дітей Михайло, Іван, Анна, Марія, Терезія. У 15 річному віці
вона вийшла заміж за батька Василя Худи Миколу, який походив із родини Худа, із
Драгова, та був середнім сином у сім'ї, мав брата Федора та сестру Марію.
24 вересня 1918 року через 6 днів після народження малого Василька, його
охрестив та уділив тайну миропомазання отець Шандор Білак у церкві Миколи
Чудотвоця (1868 року побудови) села Драгово.
Становлення Василька відбувалося завдяки прикладу батька, який навколішки
щоденно молився, після важкого трудового дня. В атмосфері духовності, його
батько був дяком у церкві. У колі релігійних та освічених рідних проминули
перші дитячі роки хлопчика, сповнені вправами допитливого розуму у вивченні
іноземних мов, з яких від батька навчився, мадярської, чеської та трохи
німецької.
У 1924 році, у віці 6 років, Він розпочав навчання у Драгівській
державній школі, приміщення якої збереглося ще й донині. Він був дуже старанним
учнем, читати він умів дуже добре, адже кожного вечора читав із «Житія Святих»
по розділу і інші науки йому давалися легко. Старанність його була достойно
оцінена парохом місцевого храму отцем Євгенієм Сільваєм, настоятелем у 1920-1925
роках, та його послідовником отцем Євгенієм Ортутаєм 1925-1940 роки, які
викладали дітям у школі Закон Божий. Мабуть
вони стали добрими наставниками в майбутньому до його поступу до священства.
Школу він закінчив на відмінно. У 1930 році він поступив на навчання до
Хустської реальної гімназії. Вчитися було важкувато. Необхідно було крім різних
предметів вивчати досконально іноземні мови німецьку, чеську державну, а також
латинську.
На канікули і у свята приїздив додому, де
виконував різні роботи. Вдома панувала атмосфера живої віри. Мати вказувала
дітям на важливість бути добрими і доброзичливими до інших людей. Заохочувала
до виконання всіх можливих для них християнських чеснот. Навчала не тільки
словом, а й власним прикладом. Василько спостерігаючи за життям батьків, за їх
відносинами з сусідами, знайомими, родичами,
за їх постовою на службі Божій, старався
наслідувати їх. Кожної неділі і в свята Василько разом з родиною ходили до
церкви. Там ішов процес пізнання здійснення таїнств, що відбуваються на Святій
Службі. Він бачив істинну присутність Ісуса Христа у святих тайнах, бачив свою
маму в тривалій подячній молитві на колінах після прийняття святого причастя.
Це була правдива школа віри, і це спонукало його до вступу в семінарію. Родини
матері та батька відзначалися великою релігійністю. Отже нема нічого дивного,
що з їхнього грона Господь дав покликання п’ятьом особам до священства. В такій
родині народився Василь Худа.
Юність Василя Худи припала на буремні 30-і роки, коли вже в Європі
панувала ідеологія націонал – фашизму, а в СРСР ідеологія націонал –комунізму. Дві одинакові за суттю
ідеології.
Саме тоді в Підкарпатській Русі, усупереч шаленому тиску мадяризації, почало
розгортатися інтенсивне духовне життя-виникали нові товариства, газети і журнали.
На його очах перекроювалася карта Європи, вчорашні ідеали і моральні цінності проголошувалися
застарілими, натомість проголошувалися нові ідеї
Уже в 1940 році на першому курсі Ужгородської богословської
семінарії богослов Василь Худа опублікував 16 статей та віршів у часописі «Благовісник».
Так уже в першому номері цього
часописа надруковані статті «Дорога студента», «Божа кара» («Благовісник» № 1
за 1940 рік.). Часто на сторінках часопису появлялися вірші, серед них слід
згадати «Менчул», «Катря», «Рефлексія», «Христос Воскрес» та багато інших.
Часто,
як
найталановитішому богослову 4 курсу генеральний вікарій Микола Мурані доручав
йому викладати в школах на Червениці та Загорській Закон Божий.
12 липня 1944 року Апостольський адміністратор Микола Дудаш уділив Василю
Худі ієрейське свячення разом з 12 богословами. Свою першу Службу Божу він
відслужив у Драгові і був направлений в село Торунь на Міжгірщині, потім був направлений у село
Копашнево Хустського району, а після у село Требушани ( Ділове ) Рахівського
району, де пропрацював до 1949 року. Радянська влада пропонувала о. Василю за
перехід у Московське православ’я найкращу
парафію у Закарпатськый області, але він відмовився, його по 3-4 рази на тиждень
визивали на допити. За отцем Василем ретельно слідкували
співробітники Мукачівського К Д Б і одного разу, під час відправлення Служби Божої за ним приїхали, щоб арештувати,
але він вискочив у вікно і втік. Дійшовши пішки до Лавочного, там сів на поїзд
і поїхав у Росію. 1951-1956 роках він скитався по просторах СРСР, працюючи
електриком на Кубані, Грузії, Казахстані, Іркутську, Караганді, Херсоні.
У роки підпільної діяльності, налагодив тісні зв’язки з алтарними
братами, Павлом Мадяром , Іваном
Маргітичем, Мироном Бескидом, Андрієм Біцко, Миколою Бобіта, Миколою Шепа .
Вони часто при потребі заміняли один одного, та проводили ніби ротації по 2
місяці служачи підпільно у різних районах щоб заплутати органи. Він мав
підпільні зв’язки з секретарем патріарха Сліпого о. Коті, який проживав у
Каунасі і часто до нього їздив .
Незважаючи на слабке здоров'я, о. Василь був людиною сильного духу.
Присвятивши себе служінню Богу, він ніколи не зійшов із цієї стежки. В Мукачеві,
та інших селах, де він обслуговував вірних, його дуже любили і поважали, він
мав великий авторитет, бо своїм мудрим словом, а то й матеріально, допоміг не
одній людині, яка потребувала підтримки у житті, допомагав сиротам, навідував
хворих усіх конфесій, утішав.
В 1989 році вперше, було проведено публічне відкрите зібрання
греко-католицької церкви у Мукачеві на могилі о. Митрака де було відспівано
молебень до Найсвятішого Серця Ісуса, молебень відслужили отці В. Худа та М.
Бескид.
23 березня 1990 року Підгорянській греко- католицькій громаді, за
сприянням о. Василя було повернуто Свято- Михайлівську церкву, а 7 квітня 1990
року першу святкову літургію відслужили о. Василь Худа, о. М. Бескид, о. Микола
Шепа, о. Г. Чечур. У цій церкві о. Василь прослужив до своєї кончини.
В 1991 році, завдяки старанням о. Василя, було відновлено духовну
семінарію та призначено ректором владику Йосифа Головача, а проректором о.
Василя Худу. На перший курс навчання було прийнято 16 богословів, серед них і
теперішній ректор Духовної академії о. П. Береш . Всі турботи по організації,
розміщенню та діяльності семінарії були покладені на о. В. Худу. Перші заняття
проводилися у квартирі знайомих о. Василя Хомяків по вулиці Леніна, 38 у
Мукачеві.
17 травня 1991 року о. В.
Худа, як проректор першої відновленої семінарії, привів своїх перших вихованців
на Верецький перевал, де владики Іван Семедій та Йосиф Головач зустрічали
кардинала Кир Мирослава Любачівського. Після Служби Божої у Підгорянській
церкві Любачівський був на чай у о. В. Худи на вул. Митрака 40 у Мукачеві. А в серпні 1991 року о. В. Худа прийняв
участь в зустрічі Святійшого отця Івана - Павла у монастирі Марія - Повч.
Своїм життям він продемонстрував щиру відданість Богу, непохитну
прихильність догматам, канонам і духу Церкви, ревнощам до поширення Євангелія,
вірність нашій русинській спадщині й нашим греко - католицьким традиціям та
літургійному досвіду.
25 липня 1997 року В. Худу покликав до себе Господь на 79 році життя та
53 році душ пастирства.
Велич цього священика можна оцінити лише через призму його власної
чесноти і покори тому , хто власне і навчав нас, що тільки покірні здобудуть
Царство Боже. Кредом всього його життя було гасло, яке власно і написано на
його надмогильній плиті «Любов перемагає…». Любов до Бога та ближнього. Він все
своє життя старався бути корисним іншим людям: вбогим, злиденним, хворим,
нужденним, безпомічним. Його ціллю було служити Богу, проявляючи до інших
співчуття не лише словом, а й ділом. Він завжди говорив, що людина віруюча має
жити як Христос, його життям, любити ближнього як Він і для того, щоби померши,
як Ісус Христос, мусимо жити так, як він.
Я схиляю голову перед жертовністю цієї людини та священиком. Пам'ять про
цю славну, щиру та душевну людину, яка все своє життя присвятила служінню Богу
та людям, назавжди збережуть мешканці срібної землі від Рахова до Ужгорода.
Рішко
Микола
Село
Голубине
Свалявського району
Немає коментарів:
Дописати коментар