Відзначення 110-річниці з дня народження о. Стефана Бендаса

 

В суботу 3 серпня 2013 року в селі Мала Копаня на Виноградівщині було відзначено 110-річчя з дня народження священика – мученика, науковця, письменника, каноніка Мукачівської греко-католицької єпархії  Стефана Бендаса та проведено науково-практичну конференцію з питання ліквідації радянською владою Мукачівської греко-католицької єпархії,
 організаторами якої виступили Виноградівське районне науково-культурологічне товариства ім. Духновича (голова Юрій Продан), науковці історичного факультету Ужгородського національного університету (декан Володимир Фенич),  греко-католицька громада села Мала Копаня, та син о. Степана  – о. Даниїл Бендас парох села Мала Копаня.
Зранку в сільському Храмі Василія Великого було проведено Службу Божу, яку відслужили о. Ласло Пушкаш та о. Даниїл Бендас пізніше було проведено молебень за загиблих греко-католицьких священників.
В актовому залі  Малокопанської  загальноосвітньої школи під головування голови Виноградівського районного науково-культурологічного товариства ім. Духновича Юрія Продана відбулась науково-практична конференція на тему «Ліквідація радянською владою  Мукачівської греко-католицької єпархії»

З доповідями виступили

  «Особові справи «воз’єднаного» православного духовенства Мукачівської єпархії, як історичне джерело»
Юрій Данилець,  кандидат історичних наук, доцент  Ужгородського національного університету
«Ліквідація Мукачівської греко-католицької єпархії ( за матеріалами уповноваженого в справах релігії  по Закарпатській області»
Віктор Кічера, .кандидат історичних наук, доцент Ужгородського національного університету
«Інтерв’ю репресованого духовенства греко-католицької церкви, як історичне джерело»
Марія Майороші,  аспірант кафедри історії УкраїниУжгородського національного університету
«Роль Московської православної церкви в ліквідації русинської греко-католицької церкви»
Дмитро Поп, краєзнавець 
    « Матеріали табірного життя о. Стефана Бендаса»
о. Даниїл Бендас, парох села Мала Копаня;
«Ексклюзивне сприйняття щоденника о. Стефана Бендаса «П’ять років за колючим дротом» та його есклюзивне прочитання»
Володимир Фенич, декан історичного факультету Ужгородського національного університету
           На конференції  також було презентовано книгу о. Ласло Пушкаша  «Житіє Блаженного Теодора Ромжі» видану на русинській мові інж. Іваном Біцком.
Від учасників конференції було прийнято звернення до єпископа Мілана.

ПОЧЕСНІ Гості конференції :
 Ставрофорний протоієрей  Іван Ісайович судовий вікарій Церковного трибуналу, Мукачівської греко-католицької єпархії,
 Ставрофорний протоієрей доктор  Василь Зейкан декан Хустського деканату, Мукачівської греко-католицької єпархії ;
Ставрофорний протоієрей Ласло Пушкаш, промотор юстиції беатифікаційного процесу слуг Божих Олександра Хіри, Петра Ороса та інших мучеників – сповідників віри  Мукачівської греко-католицької єпархії;
Сестра Августина Зейкан ректор Катехитичного педагогічного інституту ім.. Андрея Бачинського, Мукачівської греко-католицької єпархії;
п. Іштван Товт, генеральний консул Угорської Республіки в Берегово.
п. Іван Біцко, інженер з Братислави дослідник документів злодіянь тоталітарного режиму і комуністів.
Сільський голова с. Мала Копаня – Анна Фурик;
Директор Малокопанської загальноосвітньої школи Юрій Дубляк;
Депутат Виноградівської районної ради Федір Ісайович.


Біографія о. Стефана Бендаса
На Божий світ він з’явився 3 серпня 1903 р. у селі Бобовище на Мукачівщині. Завдяки батькам він отримав блискучу на той час освіту. Судіть самі: в першому класі навчався англійською мовою у м. Стрентон штату Пенсільванія (США), в другому – угорською мовою у Мукачеві, в третьому – русинською в с. Грушево Тячівського округу, а четвертий, із відзнакою, закінчив у римо-католицькій початковій школі в Мараморош-Сигеті. У цьому ж місті закінчив 7 класів гімназії. Подальшому навчанню завадила окупація Мараморощини румунським військом, тож середню освіту здобув екстерном у грудні 1921 р. в Шарошпотоцькій гімназії. Відтак трохи навчався на юридичному факультеті Будапештського університету, але зрозумів, що це не для нього. Маючи за плечима фундаментальну початкову освіту, досконало володіючи кількома мовами, вступає до Ужгородської духовної семінарії. Навчання пролетіло швидко, і вже 12 лютого 1928 р. єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії Петро Гебей висвятив його і призначив на парафію покійного батька у с. Новоселиця Тячівського округу.
           Молодий священик повністю віддається церковному служінню. Згодом єпископ Олександр Стойка у вересні 1934 р. призначає тридцятиоднорічного о. Стефана деканом (намісником) Дубівського деканату. Це була дуже відповідальна посада, адже працювати доводилося в умовах потрясінь передвоєнного часу. 1 квітня 1941 р. його переводять у В. Копаню Севлюського округу, де службу Божу виконував аж до березня 1949 р. Саме на цей рік припадають найбільші гоніння на греко-католицьку церкву: жорстоко вбито єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії Теодора Ромжу, переслідують і священиків, схиляючи їх перейти до православ’я. Усе це не обійшло і о. С. Бендаса. А коли він учергове відмовився перейти до іншої віри, після обшуку в оселі 27 травня 1949 р. його зарештували на очах одинадцятирічного сина Даниїла та дружини. Автівкою, в яку незаконно завантажили його унікальну бібліотеку (книгозбірня потім безслідно щезла), о. Стефана відправляють у слідчий ізолятор Ужгорода.
               Виснажений багатогодинними допитами, він не зрадив батьківській вірі. Згідно з вироком суду, його позбавляють волі на 25 років і обмежують у правах терміном на 5 літ із конфіскацією належного йому майна. Відправили етапом, через Львів, Київ, Брянськ, Москву, до тюрми-розподільника у Куйбишев (Самар). 8 лютого 1950 р. нашого земляка разом із іншими в’язнями у товарних вагонах через Златоуст, Уфу та інші міста Уралу переправляють у табори ГУЛАГу. Працювати довелося на будівництві кам’яновугільного комбінату під Карагандою. Бог і тут його рятує, не дає вмерти від важкої праці, голоду. В одному з листів, який нелегально відправив додому 27. 09. 1951 р., він писав своїй дружині: „Дорога моя! Дуже болить і непокоїть мене та думка, що ви через мене живете у таких злиденних умовах і в постійному страху перед виселенням. Це є дуже болючим, дорога моя! Але я інакше вчинити не міг. Віровідступником я не міг стати. Якщо б я і поступив так, то вам цим би не допоміг, а сам через такий вчинок став би живим трупом, муки совісті вже давно відправили б мене до гробу. А на наших дітей показували би пальцем: „І цих батько був віровідступником, зрадником, не годним страждати за свою віру”. Хоч мої страждання є великими, але зламати мене не можуть, душевно я дуже міцний. Я так поступив, але знаю, що не заплямував ні себе, ні вас. Для вас нехай буде потіхою усвідомлення того, що ви є співучасниками мого віровизнання… Ви мені допомагайте тільки настільки, щоб ви не зазнавали нужди. І це є для мене надзвичайно болючим, бо я би мав вас утримувати, а тепер ви утримуєте мене. І вдень, і вночі я думаю тільки про вас, про вас, кого дуже люблю, хоч і по-своєму, особливо не підкреслюючи цього. Але я дуже любив і люблю вас, однак і Бога я дуже люблю. Дуже важкою проблемою було для мене прийняття рішення на користь Господа Бога, це і ви повинні зрозуміти”.
         У таборі таємно щонеділі і в дні церковних свят о. С. Бендас проводить святі Літургії, обряди хрещення та причастя. Бог і тут його рятує, бо ніхто не видав свого душпастиря, а нам лише залишається здогадуватися, що чекало б нашого земляка, якщо би про це дізналося табірне начальство. А вже після смерті Сталіна 5 січня 1955 р. комісія з Москви переглянула його справу й звільнила з-під стражі. До слова, за кілька місяців до цього, слідчий Закарпатського управління КДБ, ознайомившись із обвинуваченнями, які були висунені о. Стефану, констатував: „Жодних конкретних фактів проведення Бендасом антирадянської пропаганди або агітації серед віруючих, яка була б спрямована проти існуючого політичного ладу в СРСР або політики Комуністичної партії немає, і в його діях відсутній склад злочину”. Через два тижні, важко хворий, він був уже у В. Копані, в родині. На роботу довгий час влаштуватися не вдавалося, перебивався випадковими заробітками. Тому переселився до Берегова, де проживали родичі, зокрема, тесть Ю. Бачинський. Із дружиною Марією мали дочок Катерину (1929 р. н.), Магдалину (1932 р. н.) та сина Даниїла (1938 р. н.).
             У 1956 р. з дозволу місцевої влади і КДБ можна було приймати на роботу колишніх священиків на договірній основі для обробки латинських документів ХV-ХІХ ст. у Закарпатському обласному архіві в Берегові. Разом із ним поруч працювали отці М. Васовчик, М. Сотак та М. Тербан. За 11 місяців роботи в цій державній установі він особисто опрацював 1437 (!) кілограмів документів латинікою, написавши 11287 пояснюючих текстів-перекладів. Ними і зараз користуються архівні спеціалісти та дослідники старовини.
           Несподівано для усіх, в тому числі і родичів, о. С. Бендас разом з отцями М. Муранієм, О. Хірою у квітні 1959 р. покидає Закарпаття та їде до Караганди, де проводить місіонерську роботу. Уже 16 березня того ж року його заарештовує місцевий підрозділ КДБ. Звільняють берегівчанина за умов залишення Казахстану. У нашому місті священик пройшов через відповідні перевірки, допити. Влаштуватися на роботу вдалося лише нічним сторожем на будівництві Берегівської школи-інтернату. Пізніше він працює на такій самій посаді в харчокомбінаті. Депутат міськради Андрій Кромак згадує, що, спілкуючись зі своїм сусідом Пішто-бачієм, захоплювався його ерудицію, на всі каверзні запитання завжди отримував чіткі відповіді. Тому і звернувся до батька, з яким той товаришував, із запитанням: „Чому ця розумна та доброзичлива людина працює лише сторожем?” Отримав відповідь, що часи такі, але колись усе зміниться і його достойно вшанують, якщо ж не при житті, то вже після смерті обов’язково”. Так і сталося...
           Коли о. С. Бендасу виповнилося 70 років, він виходить на пенсію, отримавши 29 крб. Великою душевною втіхою було для нього проведення таємних служб уночі як у себе вдома, так і в помешканнях вірників. А ще були обряди хрещення, вінчання, похорони, катехизація молоді в Берегові та за його межами. Греко-католики і зараз пам’ятають, коли після легалізації їх церкви він підтримав морально і духовно молодого на той час священика Костянтина Сабова. Останній на міському цвинтарі проводив першу свою святу літургію просто неба (тому не випадково, що саме йому довелося освятити меморіальну дошку на честь о. Стефана Бендаса).
           А ще була натхненна, скрупульозна дослідницька та літературна робота. У 1960-90 роках він опрацьовує зібрані у 1943-48 р. р. в Мукачівській єпископатській бібліотеці матеріали й пише фундаментальну працю „Біографічні дані священиків Мукачівської Греко-католицької єпархії від найдавніших часів до 1949 р.” (тут біографії аж 8000 священиків). У 1997 р. завдяки старанням сина Д. Бендаса побачило світ дослідження „Мукачівська Греко-католицька єпархія і визвольна боротьба 1848-49 років”. Слід згадати і про ще одну ненадруковану працю, яку писав у 1934-41 роках, – „Історія, хроніка с. Новоселиця”. Її фрагментами скористався доктор історичних наук, професор УжНУ Роман Офіцинський, коли готував свою монографію про історію цього села. Минулому присвячена і „Хроніка села Копаня”: короткий опис цієї роботи надруковано у журналі „Літературна неділя” за 1943 р. В останні три роки життя (після смерті дружини Марії Юліївни у 1988 р.), коли частіше давалися взнаки недуги, надбані в таборах ГУЛАГу, він підготував до друку книгу спогадів „П’ять років за дротом”, написану на основі табірних щоденників, які вів у тюрмі. Син переклав книгу угорською мовою, і вона була надрукована в Будапешті у 2000 р. А через 8 років ужгородське видавництво „Карпати” випускає її 4-тисячним накладом українською. Працю благословив єпископ Мілан Шашік. Апофеозом наукової діяльності стали рукописи „Парохії Мукачівської Греко-католицької єпархії” та „ Додатки до історії Мукачівської єпархії”. Останню працю закінчити не вдалося. 13 серпня 1991 р. він відійшов у вічність на 64-му році свого душпастирства. Свого олтарного брата поховали поруч із дружиною на Берегівському римо-католицькому кладовищі отці М. Васовчик, В. Маргітич, К. Сабов, А. Бачкай, В. Берец, І.Грищенко, Т. Грабар, М. Товт, І. Роман у присутності сотень вірників із різних куточків нашого краю. Прикро, що мученик за віру помер, так і не дізнавшись про свою довгоочікувану реабілітацію: вона відбулася лише 23 серпня 1991 р.
Іван Бачинський

ДжерелоІнтернет-видання «ФЕНІКС-СЛОВО»

ТРК "Виноградово"

  













  




 

Share |

Цікаве відео

Loading...