Іван Макара – залишив після себе добрі діла

Як кажуть, що людина повинна за життя виховати дітей, побудувати хату та виростити сад біля неї. Усе це і не тільки це Іван Макара в своєму житті зробив. Його дитинство та юність проходили в мальовничому селі Мирча на березі гірської річки Уж, що на Великоберезнянщині.

Виховувався серед чарівної природи, працьовитих, добрих і щирих людей, які з малку привили йому  любов до  рідної землі, свого народу та його звичаїв і культури.

Народився Іван Макара 28 липня 1912 року. Його батько, Олекса Васильович Макара, 11 березня 1880 року народження, ще в 1913 році виїхав на заробітки до США і не повернувся. Мама, Марія Андріївна Пида, 23 травня 1886 року народження, померла в 1918 році. З шести років він залишився сиротою і ріс в родині стрика Івана, а після одруження - сестри Марії, в сім’ї її чоловіка Василя Гапака.

В Мішкольці буде пам'ятник єпископу Андрію Бачинському



В пригороді угорського міста Мішкольц планується встановити пам’ятник єпископу Андрію Бачинському. Пам’ятник буде споруджено біля греко-католицької церкви Покрова Пресвятої Богородиці, яка знаходиться в передмісті Мішкольца – Герембель (Görömböly) на вулиці, яка названа в честь єпископа Андрія Бачинського.  

В Герембель компактно проживають нащадки переселенців із Підкарпатської русі, які триста років тому в пошуках кращої долі поселилися на пагорбах під Мішкольцом. Початок їх переселення припадає на період антигабсбурського повстання угорців, яке на початку 18 століття очолював князь Ференц Ракоці. В складі повстанського війська разом з угорцями за незалежність Угорщини, боролися і підкарпатські русини, яких Ракоці дуже любив і називав « мій найвірніший народ".
В пам'ять про князя Ференца Ракоці тут на пагорбі біля церкви в Герембель вже стоїть погруддя Ференцу Ракоці. В 1990 році на місцевому храмі була установлена меморіальна дошка єпископу Андрію Бачинському, якому імператриця Марія Терезія дарувала Тапольське абатство до якого вгодило село Герембель.

На Закарпатті вийшла друком книжка «Нарис з історії храму Святого Миколая в селі Порошково»


У перечинському видавництві "ТУРпрес" побачило світ історичне дослідження вчителя історії Порошківської ЗОШ І-ІІІ ступенів Івана Готри «Нарис з історії храму Святого Миколая в селі Порошково»


Значною мірою у цьому виданні йдеться про безпосередньо про Святий храм – місце духовного відпочинку людської душі, місце спілкування людини з Богом.

Як написано в передмові, автор не претендує на статус наукового дослідження, головним завданням цього видання він вбачає насамперед популяризацію вивчення історії рідного села й краю. Молодий історик намагався використати призабуті та маловідомі історичні джерела, що надає читачу змогу розширити свої знання про село Порошково. Фактично це перша спроба системного дослідження історії села Порошкова в нас час.

Іван Гарайда - історик, філолог, редактор, культурно-освітній діяч нашого краю



    Іван Гарайда народився 29 січня 1905 року в селі Заричово  в сім'ї директора сільської школи Андрія Гарайди (1880-1931) та Етели Торма . В цьому ж селі 43 роки  директором церковної школи працював його дід по матері - Іван Тoрма  матір’ю якого була Антоніна Бачинська,  дочка Заричувського пароха о. Михайла Бачинського (1825 1847 роках ). 

 Його батьки  після приєднання Підкарпатської Русі  до Чехословаччини, переїхали на постійне місце проживання до Угорщини . У 1924 році закінчив гімназію в місті Секейшфегервар і поступив на навчання до юридичного факультету Будапештського університету, який закінчив в 1928 році, а в 1934 році закінчив філологічне відділення Краківського університету, вчився на філософському факультеті Печського університету. Від 1934-го викладав угорську мову в Краківському університеті. У листопаді 1939 року  разом із професорами Краківського університету  заарештований гестапо і вивезений до концтабору Заксенгаузен. Та за вченого заступився уряд Угорщини це посприяло тому, що невдовзі Гарайду звільнили.  Після звільнення переїхав до Ужгорода, де був призначений виконавчим директором Підкарпатського товариства наук (листопад 1940 – жовтень 1944).

Микола Павлишинець - життя спрямоване для загального добра


Микола Павлишинець походив з відомої в нашому краї династії освітян. Всі діди, прадіди і прапрадіди були сільськими вчителями. Та найбільшою гордістю роду був рідний брат прабабусі Миколи Павлишинця, Кароліни Чургович, Іван Іванович Чургович (1791-1862) – талановитий педагог і публіцист, доктор богослов’я, організатор шкільництва середини ХІХ століття в Закарпатті. Уродженець гірської Новоселиці, Іван Чургович, працював впродовж 32 років (1825-1857) директором Ужгородської гімназії, а згодом (1839-1861) – і директором учительської семінарії. Яскравою особистістю роду був і двоюрідний брат матері Миколи Павлишинця відомий закарпатський письменник і лексикограф Олександр Митрак (1837-1913), який наприкінці ХІХ ст. служив священиком у Ворочеві.
А започаткував самовіддану вчительську діяльність династії у селах Перечинщини прадід Павлишинця, Теодор Гурей, який працював у селі Тур’я-Пасіці. Там же вчителював і дід Іван Павлишинець, у якого було 12 дітей – і всі вони стали сільськими вчителями. Найстарший його син Микола Іванович, тобто батько Миколи Миколайовича, вчителював 35 років у Ворочеві. В Тур’ї-Реметах, працював учителем 20 років другий дід Олександр Шолтис.

Сенатор Едмунд Бачинський


Доктор права Едмунд Бачинський як громадсько-політичний діяч зробив для Закарпаття скільки міг, діючи на пожвавлення змагань за визволення нашого краю з-під поневолення іноземних держав. Звичайно, в національній і соціальній визвольній боротьбі нашим краянам не дуже щастило, але сам факт широкого розгортання просвітницької, культурницької й політичної роботи серед населення заслуговує нашого визнання і шани.
Едмунд Бачинський походить з відомого на Закарпатті священицького роду.

Єпископ народолюб - Юлій Фірцак


            Юлій Фірцак народився 22 серпня 1836 року в с. Худльово, що на Ужгородщині в родині місцевого пароха Василя Фірцака та Терезії Гаджеги.  Закінчив духовну семінарію в Ужгороді , богослов'я вивчав у Центральній Богословській семінарії у Відні (1856-1859). Після рукоположення у греко-католицькі священики 26 вересня 1861 року, єпископ Попович назначив його професором догматики в  Ужгородській духовній семінарії. У 1876 році дістав гідність каноніка й був назначений ректором семінарії. В 1887 році його вибрали депутатом угорського парламенту. Завдяки високій освіченості та знанні багатьох європейських мов мав широкі зв'язки в угорських урядових колах.
          17 грудня 1891  року Апостольський Престол іменував його Мукачівським єпископом.  На єпископа його освятив в Пряшеві 10 квітня 1892 року єп. І. Валій.

Просвітителі Перечинщини

Історія нашого краю ХVIIIст. початку ХХ ст. пов'язана з життям і творчістю багатьох видатних діячів науки, культури і освіти, які відстоювали народні інтереси, дбали за підняття духовного, освітнього, культурного та соціально-економічного рівня населення нашого краю. Деякі з них були або уродженцями Перечинщини, або певні періоди їхнього життя та діяльності пов’язані з нашим районом.

Церковний і культурний діяч, педагог, дослідник історії церкви, поет-сатирик – канонік Іван Пастелій, народився 21 січня 1741 року в селі Мала Пастіль – нині село Пастілки Перечинського району . Від назви села згодом прийняв псевдонім Пастелій, а справжнє його прізвище – Іван Ковач.

Блог Івана Бачинського

Share |